Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Лідерство політичне

Лідерство політичне

Політологічний словник

Лідерство політичне – 1) механізм групової інтеграції, який об’єднує дії навколо особи чи певного угруповання, які відіграють роль керівника; 2) процес взаємодії угруповання авторитетних людей, котрі наділені реальною владою і здійснюють легітимний вплив на суспільство або окрему його частину на основі добровільно отриманих політико – владних повноважень і прав значної частини громадян. Тип Л. п. пов’язаний з природою суспільно-політичного ладу, характером лідерського угруповання і конкретно-історичною

ситуацією у суспільстві. Політичний термін “лідерство” виник лише на початку XIX ст., хоча термін “лідер” був відомий на багато століть раніше.

Проблема Л. п. привертала до себе увагу протягом усієї людської цивілізації. Вона була у полі зору Геродота, Плутарха, Светонія, багатьох філософів, Макіавеллі, мислителів епохи Відродження, французьких просвітителів, теоретиків марксизму. Волюнтаристське розуміння Л. п. у суспільствознавстві розвивали Т. Карлейль і Р. Емерсон. Для Ф. Ніцше прагнення до лідерського панування – прояв “творчого інстинкту”, а лідер має право третирувати мораль – зброю

слабких. Для Г. Тарда Л. п. визначається наслідуванням прихильниками лідера як основним законом соціального життя. За З. Фрейдом, придушене лібідо може переходити до прагнення Л. п. А. Адлер стверджує, що прагнення до Л. п. – певна компенсація почуття неповноцінності особи. Більшість дослідників Л. п. спираються на типологію авторитету, розроблену М. Вебером. У сучасній політичній науці проблема Л. п. досліджувалася західними науковцями Р. Стогділлом, К. Джиббом, Б. Бассом, Ж. Блонделем, К. Ходжкінсоном та ін. Посилюється увага до проблеми Л. п. науковців – дослідників на пострадянському просторі.

У сучасній політології Л. п. не має однозначного тлумачення, хоча в численних концепціях воно трактується як загальний феномен. Найвдалішою є класифікація Л. п., запропонована Р. Стогділлом у праці “Керівництво з лідерства”, де він об’єднав усі означення цього феномену в 11 груп. Згідно з цією класифікацією Л. п. позначається як: 1) центр групових процесів, коли лідерство є суттю вищості одного чи кількох індивідів над іншими членами групи, яке виявляється в процесі керівництва ними; 2) виявлення особистісних рис, коли наявний односторонній вплив; 3) мистецтво досягнення згоди, коли під час управління досягається максимальне співробітництво за мінімальних розбіжностей; 4) дія і поведінка, коли лідерська поведінка виступає своєрідною координацією в управлінні; 5) інструмент досягнення мети або результату, коли лідер згуртовує однодумців і мотивує їх рух до результату; 6) взаємодія, коли наявний ефект групових дій, а завдання виконуються не тому, що так треба, а за бажанням; 7) уміння переконувати, коли управління здійснюється за допомогою сили переконання та спонукання, мистецтва знання людської природи; 8) здійснення впливу, коли лідер словом впливає на поведінку свого оточення або мас, спонукаючи їх до досягнення певного результату; 9) відносини влади, коли лідер чинить максимальний тиск на послідовників за мінімального їх опору; 10) диференціація ролей, коли кожний член організації та суспільства займає певне місце у системі соціально-політичних відносин, а лідер повинен домагатися досягнення взаємного впливу; 11) ініціація або запровадження структури, коли управління визначається як активний процес, що породжує та підтримує рольову структуру, а роль лідера посилюється у процесі структурування взаємовідносин між людьми та їх діяльністю. Таким чином, Л. п. багатолике – це процес, який відбувається в різних соціально-політичних колективах і в суспільстві загалом. Л. п. тісно пов’язане з політичною ситуацією, в якій відбувається цей процес. До основних характеристик ситуації належать: а) структура міжособистісних відносин усередині політичної організації; б) властивості, притаманні цій організації;

В) риси тієї культури чи структури, до якої належать члени організації; г) внутрішні та зовнішні умови, за яких організація існує; д) реакція кожного члена організації на цінності та відносини, які вони створюють. Наукові дослідження світової і вітчизняної політології дають змогу зробити висновки: 1) взаємозв’язок, взаємодія і взаємовпливовість основних елементів лідерства (лідер, послідовники, середовище і завдання) є обов’язковою потребою; 2) лідерство не може бути лише набором особистих якостей та здібностей керівників, а є особливим видом міжособистісних відносин; 3) лідерство пов’язане з роллю, яку виконують представники керівництва у певній суспільно-політичній системі; 4) з лідерством асоціюються лише свідомі та навмисні впливи; 5) процес лідерства має динамічний характер. Для кожної історичної епохи, кожного етапу суспільного розвитку, як і для кожної політичної системи й політичного режиму, властиві свої особливості й методи формування Л. п. Триває цей процес і в політичному житті сучасної України.

Ашин Г. К. Политическое лидерство: оптимальный стиль // Общественные науки и современность. – 1993. – № 2; Кудряшово Е. В. Лидер и лидерство. – Архангельск, 1996; Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры. – К., 2001; Пахарев А. Д. Політичне лідерство в Україні. Пострадянська доба // Наукові записки ІПіЕНД HAH України. – Вип. 5. – К., 1998.; Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997; Современная западная социология: Словарь. – М., 1990.

А. Пахарев