ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я – Біологія, довідник для абітурієнта
Біологія
ЗАВДАННЯ ТА ВІДПОВІДІ
7. ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
7.1. Хімічний склад клітин.
До складу клітин входять органічні та неорганічні сполуки. Органічні: найбільш важливі – білки, жири і вуглеводи (в основному будівельний матеріал клітин і джерело енергії), нуклеїнові кислоти (беруть участь у збереженні і передаванні спадкової інформації, біосинтезі білків). Неорганічні: основні з них – вода і солі. Серед елементів особливо великий вміст водню (Гідрогену), кисню (Оксігену), вуглецю (Карбону), азоту (Нітрогену) (до 98%) – це
7.2. Яку роль в організмі людини відіграють кальцій, фосфор, натрій та хлор?
Кальцій, натрій, фосфор і хлор відіграють важливу роль у регуляції життєвих: функцій в організмі людини. Так, іони кальцію беруть участь у регуляції роботи серця, за їх участю відбуваються процеси зсідання крові, м’язові скорочення. Крім того, фосфат кальцію надає міцності кісткам. Іони натрію входять до
7.3. Дайте характеристику поняттю “внутрішнє середовище”.
Внутрішнє середовище організму забезпечує обмін речовин і енергії між клітинами. Його склад і властивості відносно сталі. Внутрішнє середовище складається з міжклітинної (тканинної) рідини, крові і лімфи.
7.4. Дайте визначення поняттю “тканина”. Які є основні групи тканин в організмі людини?
Сукупність клітин і міжклітинної речовини, подібних за будовою і функціями, називається тканиною. В організмі людини виділяють чотири основні групи тканин: а) епітеліальна – покриви тіла, залози, вистеляє порожнини внутрішніх органів; б) сполучна – органи, утворює внутрішнє середовище, забезпечує опору органів; в) м’язова – забезпечує функції руху і рухливості більшості внутрішніх органів; г) нервова – забезпечує зв’язок між різними частинами організму та здійснює їх регулювання, а також регулює зв’язок організму з навколишнім середовищем.
7.5. Визначить поняття “орган”, “система органів”, “функціональна система”. Наведіть приклади.
Орган – частина тіла, що має відповідну форму, будову, займає певне місце в організмі і виконує визначені функції (рука, серце, селезінка, нирки та ін.). У кожному органі обов’язково є кровоносні судини та нерви. Органи, що відповідають за певні ланки однієї функції, утворюють систему органів (нервову, опорно-рухову, кровоносну, дихальну, травну, сечостатеву, лімфатичну, органів чуття залоз внутрішньої секреції). Тимчасове об’єднання органів і систем для виконання складної функції називається функціональною системою ( кровообігу та ін.).
7.6. Назвіть відділи порожнини тіла та порожнини основних органів у людини.
Порожнина тіла людини поділена на два відділи – грудний та черевний. Порожнини основних органів: черепна, очної ямки, носова, ротова, спинномозкова, травного тракту та ін.
7.7. Будова та функції опорно-рухової системи людини.
Опорно-рухова система складається з кісток, їх з’єднань та поперечносмугастих м’язів. Усі кістки в сукупності складають скелет. Основі його функції: підтримка тіла в певному положенні, рух, захист внутрішніх органів, кровотворення за участі червоного кісткового мозку.
7.8. Які кістки скелета захищають внутрішні органи?
Череп захищає мозок та деякі органи чуття; кістки хребта – спинний мозок; грудна клітка – серце, легені; кістки тазу – статеві залози та органи виділення.
7.9. Як відбувається ріст кісток?
Ріст кісток у товщину пов’язаний з тим, що клітини внутрішньої поверхні окістя діляться. Це приводить до утворення нових шарів кісткової тканини. У довжину кістки ростуть внаслідок поділу клітин хрящової тканини, що знаходиться всередині кісток у молодому віці. Ріст кісток регулюється біологічно активними речовинами, зокрема гормоном росту, що виділяється гіпофізом.
7.10. Як відбувається обмін речовин у кісткових клітинах?
Кісткова тканина – це різновид сполучної тканини. Вона пронизана кровоносними судинами і нервами. Кісткові клітини та їх відростки оточені канальцями, заповненими міжклітинною рідиною, через яку відбувається обмін речовин кісткових клітин.
7.11. Назвіть основні частини суглоба.
Частини суглоба: суглобова поверхня двох кісток (суглобова голівка, западина); хрящі, що вкривають суглобові поверхні; суглобова сумка, що складається з щільної сполучної тканини і є продовженням окістя;суглобові порожнини, заповнені рідиною.
7.12. Які є в людини види кісток за будовою та формою? Наведіть приклади.
Кістки розділяються на трубчасті: довгі – плечова, стегнова та ін.; короткі – фаланги пальців та ін.; плескаті – лопатки, тім’яна та ін.; губчасті – ребра, грудина тощо; змішані – хребці, нижня щелепа та ін.
7.13. Будова трубчастих кісток.
Трубчасті кістки складаються з тіла (компактна речовина),всередині якого знаходиться порожнина, і головок (губчаста речовина).
7.14. Хімічний склад кісток і основні функції складових частин.
Кістки складаються з неорганічних і органічних речовин. Неорганічні речовини надають кісткам міцності. Основні з них – карбонат і фосфат кальцію. Органічні сполуки надають кісткам гнучкості і пружності. Основна з них – речовина білкової природи (осеїн).
7.15. Що знаходиться в кістковомозкових порожнинах?
У кістковомозкових порожнинах знаходиться жовтий кістковий мозок (складається в основному з жиру) – в порожнинах трубчастих кісток; червоний кістковий мозок (кровотворна тканина, в якій виникають еритроцити та деякі види лейкоцитів) – у головках трубчастих кісток та в коротких і плескатих кістках скелета людини.
7.16. Типи з’єднання кісток. Наведіть приклади.
З’єднання кісток: нерухомі (наприклад, з’єднання тім’яних кісток черепа за допомогою швів або зростання кісток таза); рухомі (стегновий, колінний та інші суглоби); напіврухомі (з’єднання ребер з грудиною тощо).
7.17. Хрящі: функція та будова.
Хрящі входять до опорно-рухової системи. У зародків усіх хребетних вони складають скелет. У дорослих за допомогою хрящів відбувається напіврухоме з’єднання кісток (хребців, ребер з грудиною та ін.). Виконують опорну функцію в деяких органах (наприклад, вушна раковина, гортань). Хрящова тканина є одночасно твердою і пружною. Її клітини виділяють щільну органічну речовину, яка утворює міжклітинну речовину. Серед цієї речовини в невеликих порожнинах знаходяться самі клітини. Деякі з них можуть мати волокна.
7.12. Скелет голови людини.
Череп голови людини складається з двох відділів: мозкового і лицьового. Мозковий відділ складається з парних скроневих і тім’яних кісток і непарних – лобової, потиличної, клиновидної та решітчастої. Потилична кістка має великий потиличний отвір, через який порожнина черепа з’єднана із спинномозковим каналом. У скроневій кістці є отвір зовнішнього слухового проходу. У кістках основи черепа є дрібні отвори, через які проходять черепно-мозкові нерви і кровоносні судини. У лицьовому відділі черепа шість парних кісток – верхня щелепа, носова, слізна, вилична, піднебінна, нижня носова раковина, а також три непарних – нижня щелепа, леміш, під’язикова кістка.
7.13. Як з’єднані між собою кістки черепа в новонародженої дитини: рухомо, нерухомо, напіврухомо?
У новонародженої дитини кістки черепа з’єднані напіврухомо.
7.14. Скелет тулуба людини.
Скелет тулуба людини складається з хребта і кісток грудної клітки. Хребетний стовп має 5 відділів: шийний (7 хребців), грудний (12), поперековий (5), крижовий (5) і куприковий (4-5). Кожний хребець складається з тіла і дуги, від якої відходить кілька відростків. Тіло хребців і дуги складають хребцеві отвори, які при накладанні один на одного створюють хребтовий канал, де знаходиться спинний мозок. Хребці з’єднуються між собою за допомогою хрящів, що надає хребту гнучкості та еластичності. Грудна клітка складається з грудної кістки, 12 пар ребер, які з’єднані рухомо з грудними хребцями і напіврухомо з грудною кісткою.
7.15. Скільки вигинів має хребет дорослої людини і яке їх значення?
Хребет дорослої людини має 4 вигини. У шийному і поперековому відділах вони опуклістю спрямовані вперед, а в грудному і крижовому – назад. Вигини хребта збільшують розміри грудної й тазової порожнин, полегшують збереження тілом рівноваги і зменшують струси та поштовхи при бігу та стрибках.
7.16. Який тип з’єднання хребців хребта людини: рухомий, нерухомий, напіврухомий?
Хребці хребта людини з’єднані напіврухомо за винятком крижових, які з’єднані нерухомо.
7.17. Скільки пар ребер прикріплено до грудини безпосередньо?
До грудини безпосередньо прикріплено 7 пар ребер; ще 3 пари, розташовані нижче, прикріплюються за допомогою хрящів до ребер, які розташовані вище; кінці останніх двох пар ребер розташовані вільно.
7.18. Скелет верхніх кінцівок людини.
Скелет верхніх кінцівок складається із скелета плечового пояса (лопатка та ключиця) і скелета вільних верхніх кінцівок (кістки плеча, дві кістки передпліччя – ліктьова і променева, кістки кисті – зап’ястка, п’ястка і фаланги пальців).
7.19. Скелет нижніх кінцівок людини.
Скелет нижніх кінцівок людини складається з кісток тазового пояса і скелета вільних нижніх кінцівок. Тазовий пояс – дві тазові кістки, з’єднані ззаду з крижовою кісткою, а спереду – одна з одною. У дітей тазова кістка представлена окремими кістками: клубовою, сідничною і лобковою. З віком вони зростаються в одну. Скелет вільних нижніх кінцівок складається із стегнової кістки, колінної чашечки, великої і малої гомілкових кісток та стопи, до складу якої входять плесно, передплесно та фаланги пальців.
7.20. Особливості скелета людини, пов’язані з прямоходінням і трудовою діяльністю.
Особливості скелета людини: тіло займає вертикальне положення і спирається тільки на нижні кінцівки. Хребет дорослої людини має чотири вигини. Грудна клітка розширена в боки і сплющена. Особлива будова руки – кістки пальців рухомі, великий палець міститься навпроти інших. Пояс нижніх кінцівок розширений і має вигляд чаші. Кістки вільних нижніх кінцівок товщі й міцніші від кісток рук, стопа склепінчаста. У скелеті голови мозковий відділ значно розвинений порівняно з лицьовим.
7.21. Як з’єднані між собою: 1) два грудних хребці; 2) тім’яна і потилична кістки черепа; 3) тазові кістки і крижові хребці; 4) фаланги пальців; 5) перший шийний хребець і череп; б) нижня щелепа і череп?
З’єднані між собою кістки: 1) нерухомо; 3) нерухомо; 4) напіврухомо; 6) рухомо-напіврухомо; 2) рухомо (суглоби); 5) рухомо
7.22. Чому: 1) у дітей переломи кісток бувають досить рідко, незважаючи на те, що вони падають дуже часто; 2) переломи кісток літніх людей заживають повільно?
1) кістки дитини на 2/3 складаються з органічних речовин, які надають кісткам пружності й еластичності;
2) у кістках літніх людей повільно діляться клітини окістя, а також у них мало органічних речовин і багато неорганічних, що надає їм крихкості.
7.23. Особливості скелета людини порівняно з людиноподібними мавпами.
Скелет голови: мозковий відділ черепа розвинутий більше, ніж лицьовий, розвинений виступ підборіддя у зв’язку з членороздільною мовою; лицьова частина менше виступає вперед, а надбрівні валки не виражені. Скелет тулуба: хребет має Б-подібну форму і чотири вигини, збільшене тіло хребців, хвостовий відділ рудиментарний; грудна клітка сплющена в передньо-задньому напрямку. Скелет верхніх кінцівок: збільшена рухомість плечового суглоба.
Скелет нижніх кінцівок: широкий і масивний скелет таза для підтримання внутрішніх органів; обмежений рух тазостегнового суглоба; стопа утворює склепіння; великий палець не протипоставлений іншим; розвинута велика п’яточна кістка, менше розвинуті пальці; ноги довші за руки, кістки більш масивні.
7.24. Основні типи м’язів.
Скелетні м’язи утворені поперечносмугастою м’язовою тканиною, волокна зібрані в пучки. Серцевий м’яз складається з поперечносмугастих м’язових волокон, які на певних ділянках зливаються (переплітаються) одне з одним. Стінки внутрішніх органів – судин, кишечника, сечового міхура тощо складаються з гладеньких непросмугованих м’язів.
7.25. Будова скелетних м’язів.
Основу скелетних м’язів становить поперечносмугаста м’язова тканина. У кожному м’язі є скорочувальна частина (м’язове тіло) і не скорочувальна – сухожилля. М’язове тіло складається з м’язових волокон, зібраних у пучки. Волокна зв’язані між собою сполучною тканиною, яка виглядає як тонка сітка. Весь м’яз зовні теж покритий щільною сполучною тканинною оболонкою. Сухожилля складається з щільної сполучної тканини, волокна якої проникають у м’язове тіло, а з іншого боку прикріплені до кісток. До кожного м’яза підходять кровоносні судини і нерви (рухові й чутливі).
7.32. Які бувають скелетні м’язи за формою?
За формою скелетні м’язи бувають довгі, короткі і широкі. Довгі, здебільшого на кінцівках, можуть мати кілька головок, закріплених на різних кістках або в різних місцях однієї кістки (дво-, три – і чотириголові). Короткі м’язи знаходяться між окремими хребцями і ребрами. Широкі розміщені переважно на тулубі і мають форму пластів різної товщини.
7.33. Нервова і гуморальна регуляція скорочень скелетних м’язів.
Регуляція діяльності скелетних м’язів відбувається завдяки нервовій системі – до м’язів підходять нерви чутливих і рухових нейронів. По перших з них імпульси від рецепторів надходять до центральної нервової системи, по других – від спинного чи головного мозку до м’яза, внаслідок чого він скорочується. Скорочення м’язів відбувається рефлекторно за сигналами, які проходять по соматичній частині периферійної нервової системи. В основі цього процесу лежить збудження рухової зони кори великих півкуль. Крім того, по автономній нервовій системі до м’язів підходять імпульси, що спричиняють їх тонус (постійне скорочення частин м’язових волокон, що не залежить від свідомості людини). Гормон кори наднирників – адреналін теж підвищує тонус м’язів, а деякі інші знижують його. Накопичення в м’язах при їх роботі деяких біологічно активних продуктів розпаду органічних речовин призводять до їх втоми.
7.34. Під контролем яких систем органів скорочуються гладенькі м’язи: соматичної нервової системи; автономної (вегетативної) нервової системи; системи залоз внутрішньої секреції?
Гладенькі м’язи скорочуються під дією автономної (вегетативної) нервової системи та системи залоз внутрішньої секреції.
7.35. Чи змінюється число м’язових волоконець скелетних м’язів людини з віком і в міру їх тренування?
Число м’язових волоконець скелетних м’язів людини з віком і в міру їх тренування не змінюється, змінюється тільки їх товщина.
7.36. Назвіть відмінності в будові та функціях скелетних, серцевого та гладеньких м’язів. Відповідь дайте за схемою: для кожного виду м’язової тканини охарактеризуйте такі риси – форма волокна, кількість ядер в одному волокні, поперечна смугастість, швидкість скорочення (велика, середня, мала), причина виникнення скорочення.
Відмінні риси в будові та функціях скелетних, серцевого та гладеньких м’язів:
Риси | Види м’язової тканини | ||
Скелетна | Серцева | Гладенька | |
Форма волокна | Витягнута; циліндрична; не здатні галузитись | Витягнута, циліндрична; здатні до галуження та злиття одне з одним | Витягнута, веретеноподібна |
Кількість ядер у волокні | Багато | Багато | Одне |
Поперечна смугастість | Розвинена | Розвинена | Відсутня |
Швидкість скорочення | Велика | Середня | Мала |
Причини Виникнення Скорочень | Імпульси кори великих півкуль, що надходять по соматичних нервах | Імпульси, що виникають у самій м’язовій тканині | Імпульси з довгастого мозку, що надходять по автономних (вегетативних) нервах |
7.37. Яка людина швидше стомиться і чому; яка протягом тривалого часу стоїть на місці; весь час ходить?
Людина, яка стоїть, втомиться швидше, бо більшість м’язів її тіла виконують статичну (більш важку) роботу, оскільки вони постійно напружені.
7.38. Як позначається на роботі серцевого м’яза нагромадження жиру навколо серця?
Нагромадження жиру створює навколо серця міцну оболонку, що порушує його ритм, зменшує час фази скорочення шлуночків, скорочення стають поверховими.
7.39. Чому при активному відпочинку м’язи відпочивають швидше, ніж при пасивному?
Видатний російський фізіолог І. М. Сєченов довів, що при активному відпочинку відновлення працездатності втомленого м’яза відбувається швидше, ніж в умовах пасивного відпочинку. Це пояснюється тим, що в стомленому м’язі накопичуються недоокислені продукти розкладання глюкози (молочна кислота тощо). Якщо певні групи м’язів працюють, це прискорює кровообіг і обмін речовин. Прискорення кровообігу приводить до підвищення швидкості окислення залишкових продуктів обміну речовин у стомленому м’язі. Ці окислені продукти виводяться зі стомленого м’яза, а натомість надходять глюкоза та кисень, і працездатність м’яза відновлюється швидше, ніж при пасивному відпочинку.
7.40. М’язи голови людини.
М’язи голови людини поділяються на мімічні та жувальні. Мімічні – це тонкі м’язові пучки, які одним кінцем прикріплені до черепа, а іншим вплетені в шкіру. Деякі з них двома кінцями зв’язані зі шкірою. їх скорочення приводить до зміщення шкіри. Найбільші з них – лобний, колові ока і рота. Жувальні – чотири пари м’язів, які починаються на кістках нижньої щелепи. Забезпечують підйом і опускання нижньої щелепи, рух її вперед і в сторони.
7.41. М’язи шиї людини.
М’язи шиї приводять у рух голову і шию. Найбільший з них – груднинно-ключичнососкоподібний. Він двома ніжками починається від груднини та ключиці і прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої кістки. При односторонньому скороченні приводить до нахилу шиї в один бік, а голови – в інший, при двосторонньому підтримує голову у вертикальному положенні; при максимальному скороченні двох м’язів голова закидається назад.
7.42. М’язи тулуба людини.
М’язи тулуба складаються з м’язів грудей, спини і живота. М’язи грудей поділяються на м’язи, які належать до плечового пояса і верхніх кінцівок (великий і малий грудний м’язи, підключичний та ін.) і власне м’язи грудей (зовнішні і внутрішні міжреберні м’язи). М’язи спини
Поділяються на поверхневі (широкий, трапецієподібний) і глибокі (ромбоподібний, верхній і нижній зубчасті). М’яз випрямляч хребта розпрямляє спину і підтримує тіло у вертикальному положенні. М’язи живота утворюють передню і бокові стінки черевної порожнини. Прямі м’язи живота згинають тулуб уперед, а косі-спричиняють нахили хребтового стовпа в сторони.
7.43. М’язи верхніх кінцівок.
М’язи верхніх кінцівок складаються з м’язів плечового пояса і м’язів вільної верхньої кінцівки. На бічній поверхні плеча розміщений дельтоподібний м’яз. М’язами плеча є також двоголовий (згинає руку) і триголовий (розгинає руку). М’язи передпліччя згинають і розгинають передпліччя, а також повертають передпліччя навколо осі. М’язи кисті розводять і зводять пальці, згинають і розгинають фаланги пальців.
7.44. М’язи нижніх кінцівок.
М’язи нижніх кінцівок діляться на м’язи тазового пояса і м’язи вільної нижньої кінцівки. М’язи тазостегнової області (клубовий, поперековий та великий, середній і малий сідничні) забезпечують підтримку тіла у вертикальному положенні, згинання та розгинання тазостегнового суглоба, нахили тулуба вперед тощо. М’язи, які рухають стопу й пальці, розміщені на гомілці. Згинає стопу литковий, а розгинає – передній великогомілковий м’яз стегна.
7.45. До якого типу м’язів належить коловий м’яз ока: гладенькі; поперечносмугасті?
Коловий м’яз ока належить до поперечносмугастих.
7.46. Яким типом м’язової тканини утворені: 1) скелетні м’язи; 2) середній шар стінки артерій і вен?
1) скелетні м’язи утворені поперечносмугастою м’язовою тканиною; 2) середній шар стінки артерій і вен – гладенькою.
7.47. Якими типами епітелію утворені: слизова оболонка ротової порожнини; шкіра; дихальні шляхи, слинні залози?
Слизова оболонка рогової порожнини вкрита одношаровим епітелієм, слизова оболонка носової порожнини та дихальні шляхи – війковим, шкіра – багатошаровим, слинні залози – залозистим.
7.48. Дайте визначення поняття “кровообіг”. Яке біологічне значення системи кровообігу?
Безперервний рух крові по замкнутій системі, яка складається з серця і кровоносних судин, називається кровообігом. Скорочуючись, серце надсилає кров у судини і таким чином забезпечує її безперервний рух. Кров постачає поживні речовини та кисень тканинам і переносить продукти обміну до видільних органів, а також забезпечує гуморальну регуляцію і відносну сталість внутрішнього середовища організму.
7.49. Скільки відсотків маси тіла людини становить кров: 1) 7; 2) 15; 3) 20?
Кров становить у середньому 7% маси тіла людини.
7.50. Основні функції крові в організмі людини.
Основні функції крові:
1) транспортування речовин – приносить поживні речовини й кисень і відносить продукти життєдіяльності клітин, переносить біологічно активні речовини; 2) захисна функція – захищає організм від збудників захворювань; 3) терморегуляторна – збільшує витрати тепла при перегріванні і зменшує при переохолодженні за рахунок великої теплопровідності і теплоємності та регулювання діаметра судин; 4) підтримує відносно стале внутрішнє середовище організму.
7.51. Основні білки крові та їх функції.
Плазма крові містить кілька типів білків із специфічними властивостями. Головні з них – глобуліни і альбуміни. Основна частина їх підтримує осмотичний тиск, регулює вміст води в плазмі. Крім того, гамма – глобуліни формують антитіла; сироватковий альбумін переносить вільні жирні кислоти, а інші білки переносять деякі інші нерозчинні в плазмі речовини. Альбуміни та інші специфічні білки переносять деякі гормони. Білкова частина гемоглобіну бере участь у транспортуванні кисню і вуглекислого газу. Фібриноген бере участь у процесі зсідання крові, перетворюючись на нерозчинний білок фібрин тощо.
7.52. Склад крові здорової людини.
Кров здорової людини складається з плазми (приблизно 2/3 об’єму) і формених елементів (1/3 об’єму). Плазма містить 90-92% води, 7-8% білків, 0,1% глюкози, 0,9% розчинних солей, 0,8% – жирів та в невеликій кількості інші речовини. Формені елементи: а) еритроцити – переносять кисень і беруть участь у виділенні з тканини вуглекислого газу (у дорослої людини 4,5-5,0 млн. в 1 мм3 крові); б) лейкоцити – фагоцитують бактерії та залишки клітин, виробляють антитіла (7-8 тис. в 1 мм3); в) тромбоцити (кров’яні пластинки) – беруть участь у процесі зсідання крові (250-350 тис. в 1 мги3).
7.53. Будова, утворення та функції еритроцитів людини.
До складу еритроцитів входять гемоглобін, який складається з білка глобіну і залізовмісної частини – гему. Має форму двоввігнутого диска, зріла його форма не містить ядра. Середня тривалість життя-близько 4 місяців (120 днів). У дорослої людини в 1 мм3 крові міститься близько 5 млн. еритроцитів. Вони утворюються в червоному кістковому мозку, який заповнює порожнини деяких кісток і міститься в губчастій речовині. Резервуаром еритроцитів є селезінка. Селезінка, як і печінка, виводить з кров’яного русла старі еритроцити. У всіх хребетних, крім ссавців, зріла форма еритроцитів має ядра.
7.54. Чому в крові людей, які живуть високо в горах, більше еритроцитів (до 8 мли в 1 мм3 крові дорослої людини), ніж у людей рівнинної місцевості? Яке це має значення для організму?
Високо в горах парціальний тиск кисню значно нижчий за норму. Тому звичайна кількість еритроцитів (у дорослої людини близько 5 млн в 1 мм3 крові) не спроможна забезпечити організм людини необхідною кількістю кисню. Збільшення концентрації еритроцитів у цьому випадку сприяє надходженню в організм необхідної кількості кисню, що забезпечує нормальне самопочуття людини і здатність виконувати роботу.
7.55. Утворення і функції лейкоцитів людини.
У крові є п’ять типів білих кров’яних клітин – лейкоцитів. Усі вони мають ядро. Основна їх функція – захищати організм від бактерій та інших хвороботворних мікроорганізмів, чужорідних тіл, перероджених і загиблих клітин, фрагментів зруйнованих клітин; вони очищають вогнище інфекції після знищення бактерій, виробляють і виділяють антитіла, які відіграють важливу роль у формуванні імунітету. Лейкоцити утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах, зобній залозі. Здатні до активного амебоподібного пересування і фагоцитозу. У дорослої людини в 1 мм3 7-8. тис. тривалість життя від кількох днів до місяців і навіть років.
7.56. Які основні відмінні риси еритроцитів та лейкоцитів людини?
Еритроцити: містяться тільки в крові, стала форма, у зрілої форми немає ядра, містять гемоглобін. їх основна функція – перенесення кисню. Утворюються в червоному кістковому мозку. Цих клітин найбільше порівняно з іншими в одиниці об’єму крові. Тривалість їх життя – близько 4-х місяців.
Лейкоцити: форма нестала, основна функція – захисна. Здатні до фагоцитозу. Утворюють та виділяють антитіла. Містяться не тільки в крові, а й у лімфі. Можуть виходити на поверхню судин. Здатні до самостійного пересування. Утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах, зобній залозі. Тривалість життя – від кількох днів до місяців і навіть років.
7.57. Як на еритроцити подіє розчин NaСl у концентраціях 0,9%, 2,0% та 0,05%?
1) 0,9%-ний розчин NaСl ізотонічний до концентрації неорганічних солей у плазмі крові, тому на еритроцити він будь-якого впливу не має.
2) 2,0%-ний розчин NaСl гіпертонічний щодо концентрації органічних солей у плазмі крові, тому він спричинить вихід води з еритроцитів і відповідно зменшення їх об’єму та зморщення поверхні.
3) 0,05%-ний розчин NaСl гіпотонічний щодо концентрації неорганічних солей у плазмі крові, тому він спричинить інтенсивне надходження води в еритроцит. Це врешті призводить до розриву стінки еритроциту й виходу його вмісту в навколишній розчин (явище гемолізу).
7.58. Розрахуйте приблизно, скільки утворюється та руйнується еритроцитів у дорослої людини кожної секунди? Обгрунтуйте відповідь.
Середня тривалість житія еритроцитів – близько 4-х місяців (120 днів). В 1 мм3 крові дорослої людини їх міститься близько 5-106, кількість крові – 5 л. У 5 л крові дорослої людини міститься еритроцитів:
5л = 5. 106 мм3;
5 – 10е х 5 . 106 = 2,5 – 1013 еритроцитів.
120 днів містять секунд: 120 днів = 2,88 – 103 г = 1-107 с. Кількість утворених і зруйнованих еритроцитів приблизно однакова. Кожної секунди в організмі здорової людини утворюється і руйнується
7.59. Основні стадії процесу зсідання крові в людини.
Зсідання крові пов’язане з перетворенням розчинного в плазмі білка фібриногену на нерозчинний білок фібрин. Він утворює сітку, де застряють клітини – утворюється згусток, який називається тромбом. Його виникнення – складний механізм. Перший етап зумовлюється ушкодженням судин, що призводить до руйнування тромбоцитів, які виділяють складний білок (тромбопластин). У реакції з іонами кальцію та іншими білками крові він перетворюється на спеціальний фермент. Для утворення цього фермента потрібне виділення специфічного фактора з кров’яних пластин. Фермент каталізує при наявності іонів кальцію розщеплення одного із синтезованих у печінці білків крові (протромбіну) і викликає появу тромбіну, який перетворює фібриноген на фібрин. Останній бере участь в утворенні тромбу. Для того щоб відбувалося зсідання крові, необхідна наявність вітаміну К.
7.60. Будова серця людини.
Серце – м’язовий орган з порожнинами конусоподібної форми, який розташований у грудній клітці. Дві третини серця знаходяться в лівій половині грудної клітки, а одна третина – в правій. Тому воно зміщено вліво від середньої лінії грудей. Маса серця дорослої людини – 250-350 г. Воно розміщене в сполучнотканинній навколосерцевій сумці, на внутрішній поверхні якої виділяється рідина, що зволожує серце і цим зменшує його тертя під час скорочення. Серце людини чотирикамерне. Воно розділене суцільною перегородкою на ліву і праву частини. У верхній частині обох відділів знаходяться відповідно ліве і праве передсердя, а в нижній – лівий і правий шлуночки. Між кожним передсердям і шлуночком є клапани (стулкові), які сухожиллям прикріплені до стінок серця. У праве передсердя по верхній і нижній порожнистих венах з усіх частин тіла надходить венозна кров. З правого шлуночка виходить легенева артерія, по якій венозна кров надходить у легені. У ліве передсердя впадають легеневі вени, які несуть артеріальну кров від легенів. З лівого шлуночка виходить аорта, яка несе артеріальну кров до великого кола кровообігу. Шлуночки виконують значно більшу роботу, ніж передсердя, оскільки вони проштовхують кров по всій довжині судин, а під час скорочення передсердь кров надходить тільки до шлуночків. Тому стінки шлуночків товстіші, ніж у передсердь, а стінка лівого шлуночка товстіша, ніж у правого, оскільки від нього кров надходить до великого кола кровообігу.
7.61. Яка роль клапанів при виконанні серцем своїх функцій?
Стулкові клапани: під час скорочення передсердь стулки клапанів звисають у шлуночки, що дає змогу крові вільно проходити з передсердь у шлуночки. При скороченні шлуночків стулки цих клапанів піднімаються і закривають вхід у передсердя, завдяки чому кров рухається лише в одному напрямі – від передсердя до шлуночків і далі в судини.
Півмісяцеві клапани: в аорті, на межі її з лівим шлуночком, а також у стовбурі легеневих артерій на межі його з правим шлуночком є клапани у вигляді трьох кишеньок, які відкриваються по напрямку току крові в цих судинах – півмісяцеві клапани. Якщо в шлуночках зменшується тиск (розслаблюються шлуночки), то ці клапани заповнюються кров’ю, розтягуються і закривають просвіти аорти і стовбура легеневих артерій; це запобігає зворотному накопиченню крові в серці. Коли кров виштовхується в аорту і стовбур легеневих артерій, півмісяцеві клапани притискаються до стінок судин.
7.62. По яких нервах передача сигналу викликає збільшення частоти скорочення серця і звуження судин: спинномозкових; черепно-мозкових; симпатичних; парасимпатичних?
Збільшення частоти скорочень серця і звуження судин відбувається під час передачі сигналів по симпатичних нервах.
7.63. Серцевий цикл і тривалість його фаз у людини.
У стані спокою серце здорової людини скорочується ритмічно (приблизно 70-75 раз за 1 хв.). При роботі серця відбувається ритмічна зміна трьох фаз серцевого циклу: скорочення передсердь, у результаті чого кров переходить у шлуночки (тривалість 0,1 с); скорочення шлуночків, у результаті чого кров із шлуночків викидається в аорту й легеневу артерію (0,3 с); фаза загального розслаблення, в якій серцевий м’яз знаходиться в стані спокою (0,4 с). Відпочинок між скороченнями передсердь і шлуночків достатній для повного відновлення працездатності серцевого м’яза.
7.64. Що відбувається в фазах скорочення передсердя, шлуночків і загального розслаблення серця?
У фазі скорочення передсердя скорочується, шлуночки розслаблюються, стулкові клапани відкриваються, півмісяцеві клапани закриті, кров потрапляє у шлуночки. У фазі скорочення шлуночків передсердя розслаблені, шлуночки скорочуються, стулкові клапани закриваються, півмісяцеві клапани відкриваються, кров потрапляє в артерії. У фазі загального розслаблення серця передсердя і шлуночки розслаблені, стулкові клапани відкриваються, а півмісяцеві закриваються, кров вільно потрапляє до серця з вен.
7.65. Скільки скорочень робить здорове серце за 70 років життя людини і скільки крові воно перекачує?
У стані спокою серце робить близько 70 ритмічних скорочень за хвилину. За добу воно скорочується приблизно 1-103 раз, при цьому перекачує 10 т крові. За 70 років життя людини серце робить 365 х 70 х 103 = 2,56 х 107 скорочень і перекачує 365 х 70 х 10= 256 000 т крові.
7.66. Чим пояснюється скорочення серця? Обгрунтуйте відповідь.
Серцевий м’яз складається з поперечносмугастої м’язової тканини, волоконця якої не мають сполучнотканинних оболонок. Тому ці волоконця можуть з’єднуватися між собою відростками. Вони поділяються на скоротливі та провідні. Збудження незалежно від нервової системи виникає в спеціальному центрі скорочень серцевого м’яза і по провідних волоконцях хвилеподібно розходиться по серцю, зумовлюючи скорочення його стінок. Довести це можна простим дослідом: вилучене з організму і занурене у фізіологічний розчин серце ще певний час скорочується.
7.67. Кровопостачання серця.
Для виконання своєї функції серце потребує значної кількості поживних речовин, кисню, а також виведення продуктів обміну його тканин. Воно отримує артеріальну кров з правої і лівої артерій, які відгалужуються від аорти під стулками півмісяцевих клапанів. Ці судини розміщені на межі між передсердями і шлуночками у вигляді корони, тому їх називають коронарними артеріями. У м’язах серця кров збирається у серцеві вени, які впадають у праве передсердя.
7.68. Нервова і гуморальна регуляція діяльності серця людини.
За рахунок виникнення в особливих волокнах серця збудження і його здатності передаватись по м’язовій стінці відбувається ритмічне скорочення серця – автоматія. Хоч серце скорочується автоматично, частота й сила скорочень залежать від умов зовнішнього і внутрішнього середовища організму і регулюються нервовою та гуморальною системами. Зміна величин цих параметрів веде до зміни кількості крові в судинах. Серце іннервується автономною (вегетативною) нервовою системою. Центр регуляції серцевої діяльності знаходиться в довгастому мозку. Імпульси, що надходять до серця по симпатичних нервах, посилюють і прискорюють скорочення, а по парасимпатичних – навпаки. Гуморальна регуляція роботи серця пов’язана з дією деяких гормонів, іонів кальцію, калію та інших речовин, які виділяються у кров різними органами й тканинами. Так, гормон надниркових залоз – адреналін збільшує частоту і силу серцевих скорочень, а іони калію і деякі біологічно активні речовини діють протилежно. Нейрогуморальна регуляція роботи серця забезпечує пристосування роботи серця до потреби організму в кровообміні і до змін умов навколишнього середовища.
7.69. Пульс у людини і його вимірювання.
Під час скорочення серця (лівого шлуночка) кров викидається в аорту, і тиск у ній підвищується. Це приводить до розтягнення стінки аорти і виникнення ритмічних коливань, які передаються на стінки інших артерій. Там, де великі артерії проходять близько від шкіри (на скронях, внутрішньому боці зап’ястка, шиї тощо), прощупуються ритмічні коливання – пульс. Кожен удар пульсу відповідає одному скороченню серця. За пульсом можна визначити частоту і силу серцевих скорочень, що має діагностичне значення.
7.70. Будова артерій, вен і капілярів.
Артерії – судини, по яких кров під тиском рухається від серця. Вони мають міцні еластичні стінки, які складаються з кількох шарів: зовнішнього шару щільної сполучної тканини, відносно товстого шару гладеньких м’язів, між якими залягають еластичні волоконця, і внутрішнього шару епітеліальних клітин.
Вени – судини, по яких кров під невеликим тиском надходить до серця. їх стінки складаються з тих же оболонок, що й артерії, але в них тонший шар гладеньких м’язів і менше еластичних волоконець. На відміну від артерій, вени мають клапани у вигляді кишеньок, які перешкоджають зворотній течії крові при розслабленні серця. Кровоносні капіляри – мікроскопічні судини, в один з кінців яких надходить артеріальна кров, а з іншого виходить венозна (так у великому колі кровообігу, а в малому – навпаки). Крізь стінки капілярів поживні речовини й кисень з крові потрапляють у міжтканинну рідину, а продукти обміну – в кров. Стінки капілярів утворені одним шаром епітеліальних клітин.
7.71. Велике коло кровообігу у людини.
Велике коло кровообігу починається найбільшою артерією – аортою, в яку викидається кров при скороченні лівого шлуночка. Аорта розгалужується на великі артерії, а ті, в свою чергу, на менші, які закінчуються капілярами. Артерії великого кола кровообігу постачають кров у верхні та нижні кінцівки, голову, тулуб, внутрішні органи. Проходячи через капіляри, кров віддає міжклітинній рідині поживні речовини та кисень, а забирає з неї продукти життєдіяльності клітин. У них кров з артеріальної перетворюється на венозну. З капілярів кров надходить у малі вени, які зливаються, утворюють більші і перетворюються на верхню і нижню порожнисті вени. Верхня порожниста вена несе кров від голови, шиї, верхніх кінцівок, а нижня – від усіх інших частин тіла. Обидві ці вени впадають у праве передсердя. Шлях крові від лівого шлуночка до правого передсердя називається великим колом кровообігу.
7.72. Мале коло кровообігу в людини.
Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, куди венозна кров потрапляє з правого передсердя. Правий шлуночок при скороченні викидає кров у легеневу артерію. По двох її розгалуженнях вона потрапляє до правої і лівої легень. У легенях ці артерії розгалужуються на дрібніші артерії, що поступово переходять у капіляри. Вони обплітають густою сіткою легеневі пухирці, і в них кров насичується киснем, а вуглекислий газ переходить у повітря, що заповнює легені. У капілярах малого кола кровообігу венозна кров стає артеріальною. З капілярів кров надходить у вени (з кожної легені – у дві), які впадають у ліве передсердя і потім у лівий шлуночок. Таким чином, в артеріях малого кола кровообігу тече венозна кров, а в його венах – артеріальна.
7.73. Швидкість руху крові по кровоносних судинах.
Обіг крові по великому колу здійснюється за 20-23 с, а по малому – за 4-5 с. Швидкість крові в різних судинах неоднакова. В аорті вона найбільша (приблизно 0,5 м/с), у капілярах найменша (0,5-1,2 мм/с). У венах при наближенні крові до серця її швидкість зменшується і досягає 0,2 м/с. Рух крові по судинах забезпечує тиск, який виникає при скороченні лівого шлуночка і різницю якого створює і підтримує ритмічне скорочення серця. Рухові крові у венах сприяють також скорочення скелетних м’язів, присмоктуючи рухи грудної клітки. У венах є клапани, які перешкоджають рухові крові в зворотному напрямі. Швидкість руху крові регулюється також величиною внутрішнього діаметра судин, який змінюється при скороченні м’язів судин залежно від умов зовнішнього і внутрішнього середовища організму.
7.74. За рахунок чого виникає кров’яний тиск у людей? Як його вимірюють?
При скороченні стінок шлуночка серця випорскується порція крові, яка створює тиск на стінки артерій. У кожній судині він має своє значення. Найвищий кров’яний тиск в аорті, в міру руху крові по судинах він зменшується, найнижчий – у порожнистих венах. Кров тече з області більшого тиску в область меншого. Звичайно тиск вимірюють у плечовій артерії манометром. У здорових людей молодого віку під час скорочення серця він дорівнює 120 мм. рт. ст., а при розслабленні – 70 мм. рт. ст.
7.75. Від чого залежить швидкість витікання крові з різних типів судин при їх пошкодженні?
Кров при артеріальній кровотечі б’є фонтаном, оскільки в артеріях її тиск найвищий. Необхідно накласти вище місця ураження джгут і відправити потерпілого до лікарні. Кров витікає повільно при венозній кровотечі, оскільки тиск крові у венах менший, ніж в артеріях. Згустки крові, що утворюються внаслідок її зсідання, змиваються. Щоб уникнути венозної кровотечі, в більшості випадків достатньо накласти на рану тісну пов’язку, що стисне стінки уражених судин, і потім відправити потерпілого до лікарні. Кров тільки виступає при незначному пораненні, коли виникають капілярні кровотечі. Оскільки в капілярах кров рухається повільно, то її легко зупинити накладанням пов’язки, що захистить ранку від мікробів і сприятиме швидшому зсіданню крові.
7.76. Які основні механізми зупинення кровотечі при пошкодженні судин у людини?
Основні механізми зупинення кровотечі: 1) зсідання крові – утворення тромбу (виникнення нитчастої сітки з фібрину, яка затримує клітини крові); 2) скорочення стінок пошкоджених судин, в результаті чого отвір судин закривається.
7.77. Які є групи крові у людей? Правила переливання крові.
У людей є чотири групи крові.
Група крові | Може переливатись людям з групами крові | Може прийняти кров груп |
1(0) | 1 (0); ІІ(А); ІІІ(В); ІV(АВ) | 1(0) |
II (А) | ІІ(А); ІV(АВ) | 1 (0); II(А) |
ІІІ(В) | ІІІ(В); ІV(АВ) | 1 (0); ІІІ(В) |
ІV(АВ) | ІV(АВ) | 1 (0); ІІ(А); ІІІ(В); IV (АВ) |
Якщо перелити кров не тієї групи, то склеюються еритроцити.
7.78. Відомо, що при переливанні крові реципієнту з IV групою можна переливати кров донора з І групою; але неможливо перелити реципієнту з І групою крові кров донора з IV групою. Чому? Відповідь обгрунтуйте.
Група крові визначається наявністю в еритроцитах людини особливих речовин аглютиногенів (аглютиногени А і В), та речовин, які знаходяться у плазмі крові (аглютиніни, які позначаються відповідно а та Р) і здатні склеювати еритроцити донора, які мають відповідні аглютиногени. Склеювання еритроцитів відбудеться в тому випадку, якщо аглютиноген А зустрічається з аглютиніном а, а аглютиноген В – з аглютиніном р. Тому в крові людини ніколи одночасно не зустрічаються аглютиноген А з аглютиніном а та аглютиноген В з аглютиніном р. Якщо людині з IV групою крові переливають кров І групи, то, оскільки кількість крові донора незначна порівняно з об’ємом крові реципієнта, плазма крові донора значно розбавляється плазмою крові реципієнта. Тому аглютиніни в плазмі крові донора не можуть склеювати еритроцити реципієнта. Навпаки, якщо реципієнтом є людина з І групою крові, а донором – з IV, то концентрація аглютинінів у плазмі крові реципієнта достатня для склеювання еритроцитів донора, оскільки аглютиногени в еритроцитах не можуть розбавлятися плазмою крові.
7.79. Основні механізми перерозподілу кровопостачання тканин у людини.
У відповідності до умов зовнішнього і внутрішнього середовища в організмі людини весь час відбувається перерозподіл крові між органами і тканинами. Залежно від потреби в поживних речовинах і кисні через одні з них крові протікає більше, а через інші – менше. Основний механізм зміни кровопостачання – нейрогуморальна регуляція величини просвітів (внутрішнього діаметра) судин. Ці зміни відбуваються при скороченні м’язів стінки судин під впливом імпульсів, які йдуть від центральної нервової системи, а також біологічно активних речовин (гормону адреналіну, іонів кальцію, калію тощо). При захворюваннях серцево-судинної системи кровопостачання органів і тканин може порушитись. Найбільш серйозні та швидкотечні такі зміни виникають при ушкодженні судин серця.
7.80. Як зміниться об’єм крові при підвищенні кров’яного тиску? Обгрунтуйте відповідь.
При підвищенні кров’яного тиску об’єм крові зменшується. Це зумовлено такими причинами: 1) із збільшенням тиску крові збільшується тиск у кровоносних капілярах, внаслідок чого додаткова кількість води переходить у міжклітинну рідину; 2) у цьому випадку збільшується також приток крові до нирок, що викликає підвищений вихід плазми з кровоносного русла. Це приведе до збільшення кількості сечі, що виводиться з організму.
7.81. Основні причини захворювання серцево-судинної системи та профілактичні заходи.
Основні причини захворювання серцево-судинної системи: зниження фізичної активності, порушення харчування, великі психічні навантаження, вживання алкоголю і наркотиків, паління. Нормальній роботі серця сприяють фізичні вправи, активний спосіб життя.
7.82. Поясніть, чому після їжі не бажано відразу займатися розумовою працею?
Приймання їжі спричиняє значний прилив крові до органів травлення; водночас менше крові надходить до судин мозку, що здійснюється внаслідок збудження парасимпатичних нервів. Тому після прийому їжі необхідний деякий період спокою.
7.83. Лімфа, та її значення. Лімфообіг у людини.
Лімфа являє собою прозору жовтувату рідину, яка утворюється з між клітинної рідини і концентрується в замкнених з одного боку лімфатичний капілярах. Вони зливаються в більші лімфатичні судини, які пронизують усі органи і тканини – лімфатичні вени. Ці вени, як і кровоносні, мають клапани, що перешкоджають зворотному руху лімфи, тому вона тече в одному напрямку. Усі лімфатичні вени об’єднуються в два грудні протоку, які впадають у великі вени, повертаючи в кров рідину, що перейшла з кров у міжклітинну рідину. Змішуючись з венозною кров’ю, лімфа потрапляє до правого передсердя.
По ходу лімфатичних судин знаходяться розширення – лімфатичні вузли (у паховій ямці, підколінних і ліктьових згинах, у грудній і черевній порожнинах, на шиї), у яких утворюються лімфоцити – особливий вид лейкоцитів (частина лейкоцитів з міжклітинної рідини потрапляє в лімфатичні капіляри). Лімфатичні вузли відіграють роль біологічних фільтрів – у них затримуються і знищуються мікроорганізми та інші сторонні тіла, які надійшли в лімфу із тканин. Деякі лімфатичні капіляри знаходяться всередині ворсинок кишечника, в них надходять жири, які з потоком лімфи потрапляють у кров. Отже, основні функції лімфатичної системи так забезпечити повернення рідини в систему кровообігу, утворення лейкоцитів затримування і знищення мікроорганізмів та інших сторонніх тіл (вироблення імунітету), транспортування жирів від ворсинок кишечника.
7.84. Особливості складу і функцій міжклітинної рідини.
Міжклітинна рідина омиває клітини в тканинах. У дорослої людини її об’єм близько 20 л. Вона є проміжним середовищем між кров’ю і клітинами переносить із крові в клітини 02 поживні речовини, мінеральні солі, біологічно активні речовини (гормони, вітаміни тощо), а забирає з клітин і передає в кров і лімфу С02 а також продукти дисиміляції, які виділяють клітини. Основу її складає вода і розчинені в ній поживні органічні та не органічні речовини, 02, С02, продукти життєдіяльності клітин. У ній є деяк, клітини (наприклад, лейкоцити) і тому вона є різновидом рідкої сполучної тканини. Основне джерело її утворення – плазма крові.
7.85. У якому стані знаходиться в міжклітинній рідині кисень та СО2 у хімічних сполуках; у розчиненому стані?
У міжклітинній рідині кисень і С02 знаходяться в розчиненому стані.
7.86. Як відбувається обмін речовин між кров’ю і міжклітинною рідиною?
У капілярах кров виконує одну з основних своїх функцій – транспортну: віддає тканинам поживні речовини та кисень і забирає з міжклітинної рідини продукти обміну та вуглекислий газ. В один з кінців капіляра потрапляє артеріальна кров, з іншого виходить венозна. Внаслідок того, що кров у капілярах рухається під тиском і повільно. В артеріальному відділі поживні речовини і забраний від гемоглобіну кисень разом з частиною плазми потрапляють у міжклітинну рідину. У венозному кінці капіляра тиск крові зменшується, і з міжклітинної рідини в кров надходять продукти обміну та С02.
7.87. Яка причина і шляхи накопичення лейкоцитів при запаленні та інфекціюванні тканин людини?
При попаданні сторонніх тіл в організм людини лейкоцити за рахунок активного амебоподібного руху проникають крізь стінки судин і рухаються до ураженої тканини. Стимулом для цього є поява чужорідних тіл, виділення ними та зруйнованими клітинами організму специфічних речовин.
7.88. Як відбувається запалення? Який механізм в організмі людини призначений для його припинення?
При проникненні в організм людини чужорідних тіл (бактерій та інших хвороботворних чинників) клітини органів руйнуються внаслідок дії цих тіл або при виділенні ними отруйних речовин. В результаті кровоносні судини розширюються і підвищується їх проникність для лейкоцитів. Вони в процесі фагоцитозу поглинають чужорідні тіла. Якщо таких багато, то розмір лейкоцита збільшується і він руйнується, при цьому виділяються біологічно активні речовини. Вони призводять у цьому місці до запальної реакції – підвищення температури тіла, почервоніння ураженої ділянки і її набрякання. Речовини, що виділяються запаленими тканинами, викликають накопичення в цьому місці нових лейкоцитів, які знищують сторонні тіла, уражені клітини та загиблі лейкоцити. Скупчення мертвих клітин, мікроорганізмів, живих та мертвих лейкоцитів утворює густу жовту масу, що зветься гноєм.
7.89. Що таке імунітет? Який захисний механізм лежить в його основі?
Імунітет – це здатність організму захиститись від генетично сторонніх тіл і речовин, що приводить до не сприйняття організмом деяких захворювань. Він звільняє організм від сторонніх тіл, загиблих та уражених клітин. Механізм виникнення імунітету – поєднання фагоцитозу лейкоцитів з виробленням антитіл.
7.90. Види імунітету.
Імунітет є природний і штучний. Природний поділяється на природжений (від народження в організмі є готові антитіла до деяких хвороб) та набутий (після перенесеного захворювання утворюються антитіла, які, як правило, запобігають повторному захворюванню). Штучний імунітет поділяється на активний (щеплення, вакцинація), коли вводять убитих або значно ослаблених збудників хвороби, і пасивний (введення лікувальної сироватки, яка містить готові антитіла).
7.91. 1. Який з видів штучного імунітету триваліший і чому?
2. Як допомогти хворому на дифтерію?
3. Як виробити імунітет у людини, яка доглядає хворого на заразну хворобу?
1. Триваліший імунітет, вироблений запобіжним щепленням (вакцинацією), тому що організм сам продукує антитіла. 2. Ввести лікувальну сироватку. 3. Робити запобіжні щеплення.
7.92. Яке значення для життєдіяльності людини має дихання?
Джерелом енергії для підтримання життєдіяльності клітин і організмів в цілому є окислення та розпад хімічних сполук. Оскільки для процесу окислення потрібен кисень, то необхідно, щоб він надходив безперервно. При окисленні органічних сполук виникає вуглекислий газ, який треба виводити з організму. Саме в процесі дихання людина вбирає з навколишнього середовища кисень і виділяє в нього вуглекислий газ. Оскільки постачання клітинам кисню і виведення вуглекислого газу здійснює кров, то обмін газу між повітрям і кров’ю відбувається в органах дихання.
7.93. Назвіть основні органи дихання. Який з них виконує подвійну функцію і яку саме?
Система органів дихання складається з легенів і повітроносних шляхів (носова порожнина, носоглотка, ротоглотка, гортань, трахея, бронхи). Подвійну функцію виконує гортань – орган дихання і голосоутворення, а також носова порожнина, в якій розміщені рецептори нюху.
7.94. Назвіть функції і покажіть взаємозв’язок основних органів дихання.
Систему органів дихання становлять легені і повітроносні шляхи юсова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи). Легені розміщені в грудній порожнині, в них відбувається процес обміну кисню ; вуглекислого газу між кров’ю і атмосферним повітрям. Повітроносні шляхи починаються носовою порожниною, розділеною кістково-хрящовою перегородкою на ліву і праву частини. У кожній з них є звивисті носові ходи (верхній, середній і нижній), що збільшує площу носової порожнини. Стінки носової порожнини вистелені слизовою оболонкою, яка вкрита війками (вони затримують і виводять пил і мікроорганізми), пронизана кровоносними судинами (вони підігрівають або охолоджують повітря, що вдихається) і залозами (виділяють слиз, який затримує і знешкоджує бактерії). З носової порожнини повітря послідовно потрапляє в носоглотку, ротоглотку і гортань. Вхід до гортані при ковтанні їжі закривається хрящовим надгортанником. У гортані розміщені складки – голосові зв’язки, щілина між якими називається голосовою. Нижній відділ гортані переходить у трахею, передня стінка якої утворена хрящовими півкільцями (вони запобігають звуженню просвіту), а задня складається з гладеньких м’язів і прилягає до стравоходу. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у ліву і праву легені. Бронхи розгалужуються на повітроносні трубочки, діаметр яких поступово зменшується, і закінчуються фонами легеневих пухирців.
7.95. Який об’єм кисню споживає організм здорової дорослої людини при спокійному вдиху?
При спокійному вдиху дорослої людини до легень надходить близько 500 см3 повітря. У вдихуваному повітрі міститься 21 % кисню, а видихуваному – 16 %. Таким чином, організм споживає 5 % кисню вдихуваного повітря.
7.96. Які м’язи беруть участь у дихальних рухах: діафрагма; міжреберні м’язи; спинні м’язи; м’язи живота?
У дихальних рухах з названих м’язів беруть участь діафрагма, міжреберні м’язи та м’язи живота.
7.97. Будова легенів відповідно до їх функцій.
У легенях бронхи розгалужуються на повітроносні трубочки, діаметр яких поступово зменшується. Найдрібніші з них закінчуються гронами тонкостінних легеневих пухирців, заповнених повітрям. їх внутрішня поверхня вкрита плівкою, яка не дає їм злипатися і знешкоджує мікроорганізми повітря. Легеневі пухирці утворюють губчасту масу, яка формує легені. Вони знаходяться в грудній порожнині. У кожній легені до 300-350 млн. пухирців. Зовні легеня вкрита легеневою плеврою, а внутрішню стінку грудної порожнини вистеляє пристінкова плевра. Плевральна порожнина між легенями і пристінковою плеврою зволожена, в ній немає повітря. Тому легені щільно притиснуті до стінки грудної порожнини Легеневі пухирці оточені сіткою кровоносних капілярів, де відбувається газообмін, і венозна кров перетворюється на артеріальну.
7.98. Опишіть основні етапи спокійних вдиху і видиху людини.
Вдих відбувається в такій послідовності: зовнішні міжреберні м’язи скорочуються, об’єм грудної порожнини збільшується, тиск у легенях зменшується, повітря надходить до легень і розтягує їх. Видих відбувається в такій послідовності: зовнішні міжреберні м’язи розслаблюються, ребра опускаються, діафрагма розслаблюється, об’єм грудної порожнини і легень зменшується, тиск у легенях підвищується, виштовхуючи повітря.
7.99. Які є докази процесів газообміну в легенях?
Вміст газів у вдихуваному і видихуваному повітрі неоднаковий: у вдихуваному повітрі міститься 21 % кисню, приблизно 79 % азоту і 0,03 % вуглекислого газу, а у видихуваному кількість кисню зменшується приблизно до 16 %, вуглекислого газу збільшується до 4 %, кількість азоту та інертних газів майже не змінюється, зростає вміст водяної пари. Різний вміст кисню і вуглекислого газу у вдихуваному і видихуваному повітрі пояснюється обміном газів у легенях. Крім того, концентрація вуглекислого газу у венозних капілярах легеневих пухирців більша, ніж у повітрі легеневих пухирців, тому він дифундує в пухирці з крові. За рахунок різного парціального тиску кисень з легеневих пухирців проникає в кров і зв’язується з гемоглобіном, а вуглекислий газ із венозної крові надходить у легеневі пухирці і під час видиху виводиться з організму.
7.100. Нервова і гуморальна регуляція дихання.
Дуги дихальних рефлексів проходять через дихальний центр. Дихальний центр розміщений у кількох відділах нервової системи, в тому числі і в довгастому мозку. Він забезпечує ритмічну діяльність дихальних м’язів, що приводить до актів вдиху і видиху. Ритм дихальних рухів підтримується імпульсами, які надходять до нервової системи від нервових закінчень легенів та дихальних м’язів. При вдихові збуджуються нервові центри, які гальмують видих, і навпаки. Подразнення нервових закінчень під час вдиху спричиняє наступний видих. Цим підтримується автоматизм дихальних рухів. Гуморальна регуляція дихання залежить головним чином від концентрації вуглекислого газу і деяких продуктів обміну крові. Чим більша вона в організмі, тим частішим стає ритм дихання. Ці речовини активують нервові закінчення судин і центр дихання в довгастому мозку. Однією з біологічно активних речовин, що збільшує частоту дихальних рухів, є гормон кори наднирників – адреналін.
7.101. Які органи людини беруть участь в утворенні голосу, звукової мови?
У гортані між хрящами розміщені голосові зв’язки – гнучкі й пружні, паралельні між собою волокна. Коли людина мовчить, то голосові зв’язки розходяться, і голосова щілина (проміжок між голосовими зв’язками) має вигляд рівнобедреного трикутника. Під час розмови (співу) голосові зв’язки ритмічно змикаються, і повітря, що виходить з легенів, викликає коливання голосових зв’язок, а це приводить до виникнення звуку. Відтінки голосу залежать від резонаторів, роль яких виконують порожнини глотки, носоглотки, рота і носа. Звуки утворюються також за рахунок зміни положення язика, губів, нижньої щелепи.
7.102. Основні складові частини харчових продуктів людини. Дайте визначення поняттю “травлення”.
Харчування – неодмінна умова життєдіяльності організмів. До складу харчових продуктів, які споживає людина, входять білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі та вода, які знаходяться в продуктах рослинного і тваринного походження. Вода, мінеральні солі і вітаміни в основному засвоюються в тому вигляді, в якому вони є в їжі. Білки, великі молекули вуглеводів та жирів не можуть всмоктуватись у кишково-шлунковому тракті, тому вони піддаються обробці. Травлення – це процес механічної та хімічної переробки їжі у травній системі з наступним всмоктуванням перетравлених продуктів у кров та лімфу.
7.103. Склад системи органів травлення людини.
Система органів травлення людини складається з травного каналу і травних залоз. Травний канал складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкого та товстого кишечника. Останній закінчується прямою кишкою і анальним отвором. Внутрішня слизова оболонка травного тракту має складчасту поверхню, в якій розміщені дрібні залози. Великі залози розташовані поза травним каналом і з’єднані з ним протоками. Залози виробляють травні соки.
7.104. Будова ротової порожнини.
Ротова порожнина обмежена спереду губами і щоками, зверху – піднебінням (твердим і м’яким), знизу – язиком і дном рота, ззаду вона переходить у носоглотку. Стінки ротової порожнини вкриті слизовою оболонкою, в якій багато дрібних слинних залоз і рецепторів. У ротовій порожнині на верхній та нижній щелепах знаходяться ясна, в яких містяться зуби.
7.105. Типи зубів та їх кількість у дорослої людини.
У людини є верхній і нижній ряди зубів. За їх допомогою їжа подрібнюється і пережовується (перетирається). Будова та форма зубів залежать від функцій, які вони виконують. У верхній і нижній щелепах є спереду 4 плескатих різці, за ними з кожного боку по одному загостреному іклу (всього 2 в кожній щелепі). За допомогою різців та іклів людина відкушує їжу. За кожним іклом іде по 2 малих і 3 великих кутніх зуби (всього в кожній щелепі відповідно 4 і 6). Остання пара кутніх зубів виростає в 20-22 роки, їх називають зубами мудрості. Широкими поверхнями кутніх зубів їжа подрібнюється та перетирається. Всього в дорослої здорової людини 32 зуби.
7.106. Будова зуба людини.
Кожен зуб складається з кореня (він занурений у лунки щелепної кістки), шийки (занурена в ясна) та коронки (виступає в ротову порожнину). Зовні коронка вкрита твердою зубною емаллю. До складу емалі входять фтористі сполуки. Під нею є щільна речовина, схожа на кісткову (дентин). Корінь оточений шаром спеціальної речовини – зубного цементу, за допомогою якого він кріпиться до кістки щелепи. Усередині зуба є порожнина, заповнена пульпою, яка складається із сполучної тканини, судин і нервів.
7.107. Процес ковтання їжі в людини.
Після обробки їжі в ротовій порожнині сформована харчова кулька, яка рухом щік та язика переміщується на корінь язика, де відбувається подразнення рецепторів, що приводить до скорочення м’язів м’якого піднебіння, і воно при підніманні закриває вхід до носової порожнини. Рухи язика допомагають їжі проштовхуватись через зів у глотку. В цей час вхід у гортань закривається надгортанником. За рахунок скорочення м’язів глотки їжа потрапляє в стравохід і далі при хвилеподібному скороченні його м’язів – у шлунок. Слиз, що виробляється слизовою оболонкою, полегшує просування їжі. Ковтальний рефлекс – безумовний, центр ковтання знаходиться в довгастому мозку.
7.108. Травлення в ротовій порожнині людини.
У ротовій порожнині їжа подрібнюється, перетирається і змочується слиною. Смак, температура і механічні властивості їжі розрізняються завдяки рецепторам, розміщеним на язику. Слину, що зволожує суху їжу, виділяють три пари великих слинних залоз та багато дрібних (вони розташовані в слизовій оболонці язика і рота). У слині є слиз, який обволікає їжу і полегшує ковтання. Крім того, вона має слаболужну реакцію і містить мінеральні та органічні речовини. Серед них є ферменти. Фермент лізоцим проявляє антибактеріальну дію і допомагає заживленню ушкоджень слизової оболонки рота. Завдяки іншим ферментам слини відбувається первинне розщеплення крохмалю. За добу слинні залози виробляють 0,5-2 л. слини. Механічна переробка (подрібнення і перетирання) їжі відбувається за допомогою зубів та язика. За допомогою язика та щік їжа пересувається в ротовій порожнині. У слизовій оболонці язика є рецептори (біля його основи), завдяки яким контролюється заповнення рота їжею, ковтання.
7.109. Травлення у шлунку людини.
Із стравоходу їжа потрапляє в шлунок (орган травного каналу вигнутої форми, ємністю 1,5-2 л). Стінки шлунка вкриті шаром слизу. У слизовій оболонці шлунка розміщені залози, що виділяють травні ферменти, соляну кислоту (вона активує травні ферменти і проявляє антибактеріальну дію). Усе це утворює безбарвну рідину – шлунковий сік (за добу в дорослої здорової людини його утворюється 1,5-2 л). Під його дією в шлунку відбувається подальше травлення їжі. При скороченні стінок шлунка їжа перемішується із шлунковим соком. У шлунковому соку є ферменти, що розщеплюють білки та природно-емульговані жири на більш прості, які, в свою чергу, підлягають подальшій переробці в кишках. У шлунку їжа знаходиться 4-8 годин, а деколи й довше. Рідини починають переходити в кишки відразу, а їжа, багата на вуглеводи, затримується в шлунку найменше, жирна – найдовше. Після шлунка їжа потрапляє в дванадцятипалу кишку.
7.110. Чому шлунковий сік не перетравлює стінки шлунка?
Із внутрішньої сторони шари м’язової тканини шлунка вкриті слизовою оболонкою. Вона не тільки містить залози, що виділяють травні ферменти і соляну кислоту, але й утворює слиз, який захищає стінки шлунка від дії шлункового соку.
7.111. Нервова регуляція виділення шлункового соку.
При подразненні рецепторів зору, нюху, слуху їжею ще до їди шлунковий сік із залоз слизової оболонки починає потрапляти в шлунок (апетитний сік). Це має важливе значення для травлення їжі – вона потрапляє у шлунок, коли в ньому є вже сік, і їжа починає зразу розщеплюватись. Безумовно-рефлекторно відбувається виділення соку при подразненні їжею рецепторів ротової порожнини, глотки, стравоходу. Таким чином, перший етап виділення шлункового соку здійснюється виключно рефлекторно за участю довгастого мозку та кори великий півкуль. Коли їжа потрапляє в шлунок, подразнюються рецептори його стінок, звідти імпульси йдуть до довгастого мозку, який посилає імпульси по блукаючому нерву до залоз шлунка. Це спричиняє виділення соку.
7.112. Які ви знаєте відділи кишечника людини?
Кишечник людини складається з тонкого та товстого відділів. Тонкий кишечник 2,8-4 м. завдовжки. У ньому розрізняють три відділи: дванадцятипалу, порожню та клубову кишки. Дванадцятипала кишка 25-30 см. завдовжки, має форму підкови. В неї впадають протоки печінки та підшлункової залози. Характерною рисою тонкого кишечника є наявність ворсинок. Є також і кишкові залози, які виділяють кишковий сік. Товстий кишечник поділяється на такі відділи: сліпа кишка з червоподібним відростком, ободова та пряма. Товстий кишечник 1-1,5 м. завдовжки. В ньому відбувається всмоктування води та мінеральних речовин, формування калових мас, які виводяться назовні.
7.113. Будова стінок травного каналу людини.
Зовні стінки травного каналу вкриті шаром щільної сполучної тканини, під якою лежать шари гладеньких м’язів, здатні створювати хвилеподібні скорочення для проштовхування їжі. Внутрішня поверхня травного каналу вкрита оболонкою з епітеліальної тканини, в якій є багато дрібних залоз, що виділяють у порожнину травного каналу соки, які здатні розщеплювати вуглеводи, білки, жири. У тонкому кишечнику внутрішня поверхня вкрита ворсинками, всередині яких розміщені кровоносні та лімфатичні капіляри. За допомогою ворсинок відбувається всмоктування продуктів розщеплення їжі.
7.114. Які кінцеві продукти розщеплення в травному тракті білків, жирів і полісахаридів?
Білки розщеплюються до амінокислот, жири – до гліцерину та жирних кислот, полісахариди – до моносахаридів.
7.115. Травлення в тонкому і товстому відділах кишечника людини.
Із шлунка порції харчової маси потрапляють у дванадцятипалу кишку, куди впадають вивідні протоки печінки і підшлункової залози. Підшлункова залоза виділяє ферменти, які діють у лужному
Середовищі. Із жовчного міхура через вивідну протоку в дванадцятипалу кишку потрапляє жовч. Вона не містить травних ферментів, однак сприяє розпаду жирових часток на дрібні крапельки (емульгація жирів). Це підвищує ефективність дії ферментів, що розщеплюють жири. У порожнину кишечника виділяються також секрети залоз його слизової оболонки. Під впливом кишкового соку завершується розщеплення складних поживних речовин на прості: білків – до амінокислот, вуглеводів – до моносахаридів, жирів – до гліцерину й жирних кислот. Завдяки секретам підшлункової залози, печінки та слизової оболонки в тонкому кишечнику їжа перетравлюється в основному до кінця, і продукти цього процесу всмоктуються ворсинками тонкого кишечника в кров та лімфу. Неперетравлені рештки їжі потрапляють у товстий кишечник і рухаються в ньому приблизно 12 годин. У товстому кишечнику багато бактерій, насамперед – кишечна паличка. Шляхом бродіння та гниття вони спричиняють формування калових мас і синтезують деякі вітаміни. Залози товстого кишечника виробляють слиз, у якому мало ферментів. Він поліпшує просування їжі і виділення неперетравлених решток. Сформовані в товстому кишечнику калові маси потрапляють у пряму кишку і звідти виводяться через анальний отвір назовні.
7.116. Всмоктування продуктів перетравлення їжі в кишечнику людини.
Продукти розщеплення їжі в тонкому кишечнику всмоктуються в кров та лімфу ворсинками, що вкривають внутрішню поверхню тонкої кишки (приблизно 2 500 ворсинок на 1 см2 поверхні). Стінки ворсинок складаються з одношарового епітелію. До кожної з них підходять кровоносні та лімфатичні капіляри. Крізь стінки ворсинок розчинні продукти розщеплення поживних речовин усмоктуються в кров (амінокислоти і моносахариди). З гліцерину і жирних кислот в епітелії ворсинок знов синтезуються жири, характерні для даного організму, які надходять у лімфу. Внутрішня поверхня товстого кишечника не має ворсинок. У ньому всмоктується вода і деякі біологічно активні речовини (зокрема вітаміни), які є продуктами життєдіяльності бактерій, що живуть у товстому кишечнику. В ньому можуть всмоктуватись глюкоза, спирт, ряд лікарських речовин. Тому лікарські препарати інколи вводять хворим через анальний отвір.
7.117. У якому відділі травного тракту всмоктується основна кількість води: у шлунку; тонкому кишечнику; товстому кишечнику; прямій кишці? Куди вона потрапляє: в лімфу, міжклітинну рідину, кров’яне русло?
Основна кількість води всмоктується в товстому кишечнику і потрапляє в кров’яне русло.
7.118. Чому з’являється солодкий присмак від хліба, якщо тривалий час його тримати в роті?
До складу хліба, як відомо, входить полісахарид – крохмаль, який не має солодкого смаку. Солодкий смак мають моно – та дисахариди. Відомо, що в ротову порожнину слинні залози виділяють слину, що містить ферменти, які здатні розщеплювати полісахариди до моносахаридів, насамперед, до глюкози. А оскільки їжа знаходиться в ротовій порожнині недовго, то полісахариди повністю не розщеплюються і солодкий смак не з’являється. Він з’являється лише тоді, коли хліб тримати в ротовій порожнині довго, щоб крохмаль розщепився до ди – та моносахаридів.
7.119. Роль печінки в обміні речовин.
Уся кров від кишечника потрапляє до капілярів печінки, де звільняється (до 95 %) від шкідливих для організму речовин, що утворилися при перетравлення їжі (захисна функція). Крім того, в печінці руйнуються старі кров’яні тільця, синтезуються білки плазми крові, з частини глюкози синтезується запасна речовина – полісахарид глікоген.
7.120. Які білки розщеплюються в клітинах людини при дисиміляції: рослинні; тваринні; синтезовані в організмі людини?
У клітинах людини при дисиміляції розщеплюються білки, синтезовані в організмі людини.
7.121. Основні механізми захисту організму людини від хвороботворних мікроорганізмів і отруйних речовин у травному каналі.
У травний канал разом з їжею можуть потрапляти хвороботворні мікроорганізми. Багато з них гине уже в ротовій порожнині під впливом слини, а також у кишковому каналі під дією шлункового й кишкового соку, речовин жовчі. Мікроорганізми стійкі до всіх цих речовин (збудники холери, дизентерії, черевного тифу та ін.) і здатні розмножуватись у кишечнику й виділяти отруйні речовини. В разі виникнення таких хвороб треба негайно відправити хворого до лікарні, де буде застосовано методи лікування, зокрема антибіотики.
Ворсинки, що вкривають внутрішню поверхню тонкого кишечника, не тільки всмоктують у кров та лімфу поживні речовини, а виконують і захисну функцію. Вони перешкоджають потраплянню в кров та лімфу мікроорганізмів, що населяють кишечник. Уся кров, що відтікає від кишечника, проходить через печінку. В ній знищується до 95% отруйних речовин, що утворились при перетравленні їжі. Печінка здатна також
Затримувати частину речовин, що утворилися в несвіжих продуктах (токсинів). У слизовій оболонці кишечника та червоподібного відростка міститься багато лімфатичних вузлів, у яких затримуються і знешкоджуються чужорідні тіла. Ці вузли містять лімфоцити, які беруть участь в імунних реакціях організму. У товстому кишечнику є кишкові бактерії, що, крім формування калових мас і синтезу деяких біологічно активних речовин шляхом гниття та бродіння, перешкоджають розмноженню хвороботворних бактерій, які разом з їжею потрапили в травний канал.
7.122. Обмін речовин в організмі людини як складова частина життєдіяльності.
Між живим організмом і навколишнім середовищем постійно відбувається обмін речовинами і енергією. Речовини, що надходять в організм з навколишнього середовища, перетравлюються та всмоктуються в кров та лімфу. З кров’ю вони надходять до клітин, у яких відбувається біосинтез властивих організму речовин. Продукти життєдіяльності клітин безпосередньо або після перетворень виділяються з видихуваним повітрям, потом, калом, сечею. Складний ланцюг перетворень речовин в організмі, починаючи з надходження їх з навколишнього середовища і кінчаючи виділенням продуктів життєдіяльності, називається обміном речовин. При обміні речовин білки їжі розщеплюються до амінокислот, і з них синтезуються властиві організму білки, складні вуглеводи – на простіші, які є в основному джерелом енергії (вуглеводи можуть розщеплюватися до води і вуглекислого газу), жири – на жирні кислоти та гліцерин (більшість жирів відкладається про запас і використовується як джерело енергії). Органічні сполуки в організмі перетворюються – надлишок одних компонентів компенсує нестачу інших. Деякі амінокислоти (“незамінні”) і переважна більшість вітамінів не можуть синтезуватися в організмі людини, тому вони повинні надходити з їжею. Для підтримання життєдіяльності в організм людини повинні надходити вода та мінеральні солі. Організм постійно втрачає воду з сечею, калом, потом, паром видихуваного повітря, тому необхідно, щоб вона надходила постійно. Майже всі необхідні мінеральні солі містяться в достатній кількості в їжі. Вміст деяких поповнюється окремо, наприклад, кухонної солі (NaСІ) при солінні їжі.
7.123. Перетворення енергії в організмі людини.
Життєдіяльність організму людини підтримується завдяки здатності перетворення одних видів енергії в інші. Для підтримання процесів життєдіяльності організму людини потрібно близько 10 500 кДж на добу. При виконанні різних видів праці кількість витраченої енергії збільшується. Енергія, витрачена організмом, поповнюється завдяки харчуванню. її джерело – енергія хімічних зв’язків органічних речовин. В організмі постійно відбуваються перетворення енергії. Внаслідок одних з них організм поповнюється енергією, а інших – витрачає її. Постійно також відбувається перетворення одного виду енергії в інший. Наприклад, хімічна анергія, вивільнена в реакціях окислення, перетворюється в електричну (передача нервового імпульсу) та механічну (скорочення м’язів). При виконанні будь-якої роботи енергія розсіюється у вигляді тепла, частина якого використовується для підтримки сталості температури тіла, а надлишок організм віддає в навколишнє середовище. В організмі людини відбувається перетворення (видозміна) енергії – вона не виникає і не зникає безслідно.
7.124. Регулювання температури тіла людини.
Оскільки вода має велику теплоємність, то це допомагає вирівнювати температуру всього тіла за рахунок переносу тепла системою кровообігу від ділянок з високою інтенсивністю обміну речовин та енергії (печінки, нирок, головного мозку, серця, при виконанні фізичної праці – скелетних м’язів) до ділянок, де можлива віддача тепла зовнішньому середовищу. При великому притоку крові до шкіри значна кількість тепла від внутрішніх органів переноситься до поверхні тіла, де воно віддається випромінюванням та випаровуванням вологи.
Терморегуляторні центри знаходяться в середньому мозку (гіпоталамусі). У регуляції температури тіла беруть участь і спинний мозок, і кора великих півкуль головного мозку. Якщо температура крові падає нижче нормального рівня (36,6°С), то центр теплопродукції збуджується, і це приводить до активації різних механізмів, що забезпечують зберігання та утворення тепла. Кровоносні судини шкіри звужуються, що зменшує передачу тепла шкірі і втрати шляхом випромінення. Інтенсивність окислення речовин у тканинах збільшується, і це приводить до виникнення більшої кількості тепла. Вибувається скорочення і розслаблення деяких м’язів – “м’язове тремтіння”. М’язові волоконця піднімають волосинки, що викликає теплоізолюючу дію, та ін.
Якщо температура крові вища від нормальної, то збуджується центр тепловіддачі. В організмі накопичується менше тепла, тому що розширюються кровоносні судини, зменшується інтенсивність окислення речовин, знижується м’язовий тонус, збільшуються потовиділення і випаровування з поверхні шкіри, виникає часте коротке дихання з відкритим ротом – збільшується об’єм повітря, яке проходить через дихальні шляхи, що посилює випаровування вологи й полегшує тепловіддачу та ін. Теплорегуляція відбувається як рефлекторно (імпульси від рецепторів шкіри, що сприймають тепло та холод, надходять до центрів терморегуляції, а звідти – до органів та тканин), так і гуморальне – при дії біологічно активних речовин (наприклад, гормон надниркових залоз адреналін, кількість якого збільшується при гніві, страху, хвилюванні тощо, викликає звуження кровоносних судин шкіри та посилення потовиділення).
7.125. Які хвороби виникають у людини та які їх симптоми при недостатній кількості вітамінів С, В1 , А, D?
7.126. Вітамін С міститься у відносно великій кількості в багатьох плодах і зелених частинах рослин – шипшині, чорній смородині, цитринах, помідорах, цибулі, часнику. При його недостатній кількості кістки робляться крихкими, виникає біль у суглобах, настає недокрів’я, на слизових оболонках рота з’являються виразки, зуби розхитуються і випадають – розвивається захворювання скорбут. Дорослій людині потрібно з їжею одержувати щодоби 50-80 мг. вітаміну С.
Вітамін В1 міститься в неочищених зернах злаків, насінні бобових рослин, яєчному жовтку, менше – в шпинаті, капусті, цибулі, моркві, яблуках. Впливає на процеси обміну вуглеводів. При його недостатній кількості виникають розлади нервової системи, діяльності серця, м’язів. Починаються судороги, розвивається параліч – виникає захворювання бері-бері. На добу людина повинна отримувати 2-3 мг. вітаміну В1.
Вітамін А міститься в основному в їжі тваринного походження – вершковому маслі, риб’ячому жирі та ікрі, печінці, яєчних жовтках, молоці. У рослин (моркві, шпинаті, абрикосах, перці, помідорах) є речовина, що перетворюється в організмі людини на вітамін А. При нестачі вітаміну А сповільнюється ріст організму й волосся, порушується формування зубів, уражаються легені, кишечник. Одне з захворювань – куряча сліпота, коли з настанням сутінок слабне зір. Людина повинна споживати близько 1 мг. вітаміну А на добу.
Вітамін D міститься у відносно великій кількості в риб’ячому жирі, ікрі, печінці, яєчному жовтку. При його нестачі в дітей зменшується вміст солей у кістках, скелет формується неправильно, знижується опір організму до захворювань – розвивається рахіт. Під впливом сонячного проміння в організмі синтезується речовина, здатна перетворюватись на вітамін D.
7.127. Які з названих вітамінів (А, В, С, D) нерозчинні у воді?
З названих вітамінів нерозчинні у воді вітаміни А, D.
7.128. Як впливає гормон підшлункової залози – інсулін на вміст глюкози в крові: інсулін не впливає на вміст глюкози в крові; інсулін підвищує вміст глюкози в крові; інсулін зменшує вміст глюкози в крові; інсулін спочатку підвищує вміст глюкози в крові, а потім різко знижує?
Інсулін зменшує вміст глюкози в крові.
7.129. Які ви знаєте гормони наднирників: тироксин; адреналін; глюкагон; інсулін; окситоцин?
З названих гормонів надниркова залоза виробляє адреналін.
7.130. Який хімічний елемент є діючою основою в тироксині – гормоні щитоподібної залози: залізо; калій; йод; бром?
Діючою основою в гормоні щитоподібної залози – тироксині є йод.
7.131. Які системи органів людини беруть участь у виведенні продуктів життєдіяльності?
Кінцеві продукти обміну речовин в організмі, непотрібні і шкідливі для нього речовини, надлишок води й солей виводяться з організму за участю систем органів травлення, дихання, сечовиділення та шкіри.
7.132. Будова сечовидільної системи людини.
Сечовидільна система людини складається з нирок (парні органи), сечоводів, сечового міхура, сечовидільного каналу. Нирки є біологічними фільтрами крові, яка надходить до них з аорти. Очищена кров повертається в нижню порожнисту вену. Відфільтровані розчинні речовини утворюють сечу. Вона збирається в ниркових мисках і по сечоводах надходить до сечового міхура. При скороченні м’язів сечового міхура сеча через сечовивідний канал виділяється назовні.
7.133. Функції нирок в організмі людини.
Нирки є біологічними фільтрами крові. Через них виводяться кінцеві продукти обміну речовин, непотрібні і шкідливі речовини. Вони беруть участь у виділенні також надлишку води, розчинених мінеральних солей, різних органічних речовин, що сприяє підтриманню відносної сталості складу та властивостей внутрішнього середовища організму (крові, лімфи, міжклітинної рідини). У нирках відбувається перетворення деяких вуглеводів та білків, синтезуються біологічно активні речовини (попередники гормонів; деякі ферменти, що регулюють кров’яний тиск; речовини, що стимулюють кровотворення, посилюють опір до інфекцій та ін.). Нирки мають широкі межі функціональної адаптації до потреб організму, що зумовлює значну їх здатність варіювати склад, об’єм та властивості сечі.
7.134. Будова нирки людини.
Права і ліва нирки людини розташовані з обох боків хребта в поперековій ділянці черевної порожнини, мають квасоле подібну форму, маса кожної з них у дорослої людини близько 150 г. Зверху нирки вкриті щільною оболонкою. Через внутрішню увігнуту сторону проходять сечовід, ниркові артерії та вени, лімфатичні судини, нерви. Тканина нирки складається з двох шарів: зовнішнього (більш темного) – коркової речовини та внутрішнього – мозкової речовини. У нирці є порожнина – миска, яка переходить у сечовід.
7.135. Як відбувається утворення сечі в нирках?
Утворення сечі відбувається в структурній одиниці нирок (нефроні). Коли кров проходить через капіляри ниркового клубочка нефрона, то з неї завдяки підвищеному тиску через стінки капіляра в порожнину капсули, що охоплює клубочок, відфільтровуються вода, розчинені мінеральні солі, низькомолекулярні білки, вітаміни, амінокислоти, моносахариди. Така рідина називається первинною сечею – за добу її утворюється 150-180 л. Первинна сеча з капсули клубочка потрапляє до канальця, який густо обплетений кровоносними капілярами. Тут відбувається зворотне всмоктування в кров більшої частини води і потрібних організму речовин – більшості мінеральних солей, амінокислот, глюкози, вітамінів, низькомолекулярних білків та ж. Та частина рідини, що залишається в канальці, зветься вторинною сечею. За добу в людини її утворюється близько 1,5 л. Вона являє собою концентрований розчин мінеральних солей та сечовини. Вторинна сеча збирається в миску нирок і далі по сечопроводах потрапляє до сечового міхура і звідти через сечовивідний канал виводиться назовні.
7.136. Як відбувається нервова і гуморальна регуляція сечоутворення?
Утворення сечі регулюється нервовою та ендокринною системами. Нервова регуляція відбувається за рахунок вегетативної нервової системи: парасимпатичний (блукаючий) нерв розширює кровоносні судини, а симпатичний звужує. Це відбивається на швидкості сечоутворення і зворотному всмоктуванні води із вторинної сечі. Нирки отримують імпульси з головного мозку (проміжного), який діє через центри вегетативної нервової системи. На утворення сечі впливає і система залоз внутрішньої секреції. Так, гормони гіпофіза та наднирників (адреналін) впливають на просвіт кровоносних судин (звужують їх) і тим самим зменшують кількість вторинної сечі.
7.137. Як відбувається регулювання виведення сечі з організму людини?
Виведення сечі з організму людини регулюється рефлекторно. Коли в сечовому міхурі збирається достатня кількість сечі, то стінки його розтягуються. Це супроводиться подразненням нервових закінчень, які знаходяться в стінках сечового міхура. Дуги сечовидільних рефлексів проходять через крижовий відділ спинного мозку. Разом з тим, у 2-3-х річному віці в дітей формується довільне сечовипускання, яке зумовлене гальмуванням або збудженням центрів сечовиділення спинного мозку імпульсами, що надходять від кори великих півкуль.
7.138. Будова шкіри людини.
Шкіра – це зовнішній покрив тіла. Її поверхня становить 1,5-2 м2. Шкіра складається з трьох основних шарів. Зовнішній шар називається епідермісом. Він утворений багатошаровим епітелієм. Верхні його шари роговіють і утворюють міцні покриття (на долонях, підошвах тощо). У міру старіння клітини цього шару злущуються і заміщуються за рахунок розмноження глибше розташованих. В епідермісі знаходяться рецептори та вільні нервові закінчення, що сприймають холод, тепло, біль тощо. У ньому є клітини, що синтезують пігмент, який забарвлює шкіру. Під впливом ультрафіолетових променів забарвлення посилюється. З’являється засмага і синтезується вітамін D. В епідерміс відкриваються протоки потових залоз, у ньому знаходяться волосяні сумки, куди впадають протоки сальних залоз. Молочні залози також виникли з потових. Під епідермісом розміщений шар щільної сполучної тканини – дерма, або власне шкіра. Її пронизують кровоносні та лімфатичні судини, пучечки м’язів, рецептори, нервові волокна та їх закінчення, волосяні сумки, потові та сальні залози. Найглибший шар шкіри – підшкірна клітковина, що складається в основному з жирової тканини (пухкої сполучної).
7.139. Функції шкіри.
1. Захисна функція шкіри – бар’єр між зовнішнім та внутрішнім середовищем організму (захищає його від дії несприятливих зовнішніх факторів та механічних пошкоджень, перешкоджає проникненню в організм сторонніх тіл і речовин).
2. Участь у обміні речовин – у ній утворюються деякі біологічно активні речовини, зокрема вітамін D, виділяються продукти обміну речовин (водо – та газообмін), виводиться надлишок солей.
3. Теплорегуляція – це урівноваження процесів утворення і віддачі тепла організмом.
4. Чутливість – рецептори шкіри сприймають холод, тепло, тиск, а вільні нервові закінчення – біль. Шкірна чутливість відіграє важливу роль у взаємодії організму з навколишнім середовищем, що запобігає постійним травмам.
5. Запасання енергетичних матеріалів – підшкірна клітковина складається з жирової тканини, яка є джерелом енергії.
6. Секреторна – сальні залози виділяють жир для змащення шкіри та волосся, а молочні – молоко для вигодовування дітей.
7.140. Участь шкіри в теплорегуляції організму людини.
Теплорегуляція – це урівноваження процесів утворення і віддачі тепла організмом. Завдяки цьому температура тіла здорової людини залишається відносно сталою (36,6°С). При виникненні надлишку тепла
Воно виділяється з організму в навколишнє середовище через шкіру з видихуваним повітрям. Кровоносні судини шкіри в цьому випадку розширюються. Це збільшує надходження крові до шкіри, передачу тепла і його втрати шляхом випромінення. Збільшується потовиділення. Випаровування поту з поверхні шкіри віднімає від організму приблизно стільки тепла, скільки його необхідно для перетворення відповідної кількості води в пар. При зниженні температури організму кровоносні судини в шкірі звужуються. Це веде до зменшення припливу крові до шкіри та віддачі тепла. Крім того, волосся, що вкриває шкіру, піднімається за рахунок скорочення м’язових волоконець біля основи кожної волосини. Це приводить до теплоізоляції шкіри. Підшкірна жирова тканина (підшкірна клітковина) за рахунок малої теплоємності перешкоджає віддачі тепла організмом зовнішньому середовищу (теплоізоляція).
7.141. Які є похідні шкіри людини?
Роговими похідними шкіри є волосся та нігті. Все тіло людини, крім долонь, пальців рук, губ та підошв, покрите волоссям. Довге волосся, що росте на голові, захищає її від переохолодження та надмірної дії сонячних променів. Кожна волосина має корінь, до якого надходять кровоносні судини та нерви, а також стрижень. У шкірі волосся знаходиться у волосяній сумці, куди відкриваються протоки сальних залоз. Жир, який вони виділяють, змащує волосся та шкіру, що надає еластичності волоссю і запобігає сухості шкіри. До основи волосинок підходять м’язові волоконця, які при скороченні підіймають волосся. В середньому волосся голови виростає за рік на 25 см. Тривалість життя волосся, довжина циклу його життя та швидкість росту залежать від індивідуальних особливостей людини, сезонних явищ та зовнішніх умов. Кінці пальців рук та ніг вкриті роговою речовиною, що утворює нігті. Швидкість їх росту також залежить від індивідуальних особливостей організму та сезонних явищ.
7.142. Який процес відбувається у потових залозах; очищається тканинна рідина; очищається кров; очищається лімфа?
У потових залозах очищається кров.
7.143. Значення нервової системи для життєдіяльності організму людини.
Нервова система бере участь у регуляції функцій організму. Вона узгоджує функціонування клітин, тканин, органів та систем, що дозволяє організму діяти як єдине ціле. Вона забезпечує взаємодію з навколишнім середовищем. Забезпечує психічні процеси (чуття, мову, навчання, пам’ять, мислення, емоції), за допомогою яких людина не тільки пізнає навколишнє середовище, а й змінює його.
7.144. Чим відрізняються властивості нервової та м’язової тканин?
Основна властивість нервової тканини – збудження і його проведення, а м’язової – збудження і скорочення.
7.145. З чого складається нервова тканина?
Нервова тканина – це сукупність нейронів і клітин – супутників. Нейрони є структурною одиницею нервової системи і забезпечують її функціонування. Клітини – супутник оточують нейрони і виконують захисну, опорну та живильну функції.
7.146. Відділи нервової системи людини.
Нервова система: центральна – головний та спинний мозок і периферична – нерви та нервові вузли. Крім того, вона поділяється на соматичну і автономну (вегетативну). Соматична включає ті відділи нервової системи, які іннервують поперечносмугасті м’язи (за винятком серцевого) та органи чуття (рецептори). Вегетативна система іннервує внутрішні органи, в тому числі гладеньку мускулатуру (судини, залози внутрішньої секреції тощо) та серцевий м’яз, пристосовуючи їх діяльність до умов навколишнього середовища, незалежно від волі людини.
7.147. Що являють собою нерви?
Нерви – це скупчення відростків нервових клітин, вкритих загальною оболонкою. Нерви, які складаються з аксонів рухових нейронів, – рухові нерви, а з дендритів чутливих нейронів – чутливі. Більшість є змішаними – мають як аксони, так і дендрити. По них нервові імпульси йдуть у двох напрямках – до центральної нервової системи і від неї до органів. Деякі нерви та їх розгалуження на периферії, крім нервових волокон, мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу нервів та їх розгалужень (нервових сплетінь).
7.147. Будова нейрона. Тип нейронів та їх функції.
Нейрон складається з тіла та відростків. Відростки:
А) дендрити (здебільшого короткі, розгалужені, по яких нервові імпульси надходять до тіла нервової клітини);
Б) аксони (довгі, як правило, мають розгалужений на кінці відросток, по них нервовий імпульс іде від тіла клітини до інших нервових клітин чи різних органів). Довгі відростки, як правило, вкриті оболонкою; їх скупчення в центральній нервовій системі утворюють білу речовину. Короткі відростки і тіла нейронів не мають оболонок; їх скупчення утворюють сіру речовину. Нейрони бувають: чутливі (рецепторні) – передають збудження з периферії до нервової системи; вставні – передають нервові імпульси в самій нервовій системі; рухові (ефекторні) – передають імпульси до органів.
7.148. Назвіть відділи автономної (вегетативної) нервової системи людини.
Автономна (вегетативна) нервова система поділяється на симпатичний та парасимпатичний відділи. Симпатичний відділ зв’язаний з середньою частиною спинного мозку, де знаходяться тіла нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах симпатичних вузлів, розміщених з обох боків спереду хребтового стовпа. Парасимпатичний відділ вегетативної нервової системи складається з кількох нервів, які відходять від довгастого мозку і нижнього відділу спинного мозку. Більшість органів інервуються як симпатичною, так і парасимпатичною нервовими системами, але вони викликають протилежні ефекти.
7.149. Яка частина автономної (вегетативної) нервової системи людини переважно збуджена під час швидкого бігу та їди?
Під час швидкого бігу переважно збуджена симпатична нервова система, а під час їди – парасимпатична.
7.150. Що з переліченого забезпечує безпосередній зв’язок із зовнішнім середовищем: вегетативна (автономна) нервова система; соматична нервова система; органи чуття?
Безпосередній зв’язок з навколишнім середовищем забезпечують органи чуття.
7.151. Встановлено, що після паління збільшується кров’яний тиск, частішим стає пульс, температура пальців рук і ніг знижується. Чому це відбувається?
Хімічні сполуки тютюну, насамперед нікотин, діють на автономну нервову систему, активізують симпатичні нервові вузли. Це прискорює пульс і звужує кровоносні судини. Саме останнє зумовлює збільшення кров’яного тиску і зменшення кількості крові, що надходить до кінцівок, а це призводить до тимчасового зниження температури пальців.
7.152. Загальний план будови головного мозку людини.
Головний мозок розташований у порожнині черепа і має такі відділи: довгастий мозок, міст, мозочок, середній мозок, проміжний мозок і великі півкулі. Довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок складають стовбур головного мозку. Сіра речовина вкриває півкулі мозку і мозочка, утворюючи кору. Крім того, вона у вигляді окремих скупчень (ядер) міститься всередині білої речовини. Біла речовина утворює провідні шляхи, які зв’язують головний мозок із спинним, а також частини головного мозку між собою.
7.153. Великі півкулі головного мозку людини та значення їх кори.
Великі півкулі головного мозку вкривають середній і проміжний мозок. Їх поверхня вкрита корою, яка утворена з сірої речовини. Під корою знаходиться біла речовина, в якій містяться підкоркові ядра. У корі головного мозку виділяють чутливі і рухові зони. Поверхня півкуль складчаста – має борозни і опуклі звивини, що збільшує її площу. Борозни ділять кожну півкулю на лобову, тім’яну, скроневу і потиличну частини. У задній центральній звивині позаду центральної борозни розміщена зона шкірної та суглобно-м’язової чутливості, у передній центральній звивині – рухова зона, у скроневій – слухова. Зорова зона розташована в корі потиличної частини півкуль. Поблизу бокової борозни розташована смакова зона. Нюхова зона розташована біля основи півкуль. Чисто мовної зони немає. Вона представлена в корі скроневої частини, нижній лобовій звивині зліва, на тім’яній частині. Кора великих півкуль функціонує як єдине ціле і є матеріальною основою психічної діяльності людини. Вона удосконалює першу сигнальну систему і розвиває другу.
7 .154. Регуляцію яких функцій здійснюють лобова, тім’яна, скронева та потилична частини головного мозку людини?
Лобова – мовну та частково шкірно-м’язового відчуття; тім’яна – шкірно-м’язового відчуття; скронева – слухову, смакову, нюхову; потилична – зорову.
7.155. Які відділи головного мозку виконують тільки рефлекторну, а які – рефлекторну та провідну функції?
Кора великих півкуль головного мозку та мозочок виконують тільки рефлекторну функцію, а інші (довгастий мозок, міст, середній та проміжний мозок) – рефлекторну та провідну функції.
7.156. Функції довгастого мозку людини.
Довгастий мозок є продовженням спинного мозку і переходить у задній мозок. Виконує рефлекторну та провідну функції. У ньому знаходяться центри безумовних рефлексів жування, ковтання, ссання, кашлю, чхання, блювання, мигання. Регулює травлення, дихання, кровообіг.
7.157. Яка будова, розташування та функції заднього мозку?
Задній мозок складається з моста та мозочка. Міст разом з довгастим мозком є продовженням спинного мозку, він виконує рефлекторну та провідну функції. Ядра моста регулюють деякі процеси життєдіяльності. Міст складається з сірої та білої речовин: сіра знаходиться всередині, а біла – зовні. Міст зв’язує довгастий і середній мозок. Мозочок розташований безпосередньо над довгастим мозком, його поверхню утворює сіра речовина (кора), під нею розташована біла речовина, в якій містяться ядра. Функціонально мозочок за допомогою ніжок пов’язаний з довгастим і середнім мозком. Мозочок регулює рухові акти, координацію рухів.
7.158. Функції середнього мозку людини.
Середній мозок містить ядра, які постійно надсилають до скелетних м’язів нервові імпульси, підтримуючи їх напруження – тонус. Розміщені ядра двох пар черепно-мозкових нервів, центри орієнтувальних рефлексів на зорові та звукові подразники (повертання голови і тіла в бік подразників).
7.159. Де в головному мозку розміщений проміжний мозок? Які функції він виконує?
Проміжним мозком закінчується стовбурова частина головного мозку. Через нього проходять імпульси до кори великих півкуль від усіх рецепторів – зорових, слухових, шкірних та ін. Від діяльності проміжного мозку залежить здійснення більшості складних рухових рефлексів – ходіння, біг, плавання та ін. Його ядра узгоджують роботу різних внутрішніх органів. Регулює обмін речовин, температуру тіла. Нейрони деяких ядер проміжного мозку виробляють біологічно активні речовини (гормони), які здійснюють гуморальну регуляцію діяльності організму.
7.160. Яка кількість черепно-мозкових нервів у людини? Які функції вони виконують?
У людини, як і в інших хордових, налічується 12 пар черепно-мозкових нервів, які відходять від головного мозку. Вони здійснюють зв’язок між мозком та органами чуття, м’язами і залозами голови. Одна пара нервів (блукаючий нерв) зв’язує мозок з внутрішніми органами інших частин тіла.
7.161. Загальний план будови спинного мозку.
Спинний мозок лежить у кістковому хребтовому каналі. В центрі проходить вузький спинномозковий канал, заповнений рідиною. На передній і задній поверхні є дві поздовжні борозни, які ділять мозок на праву і ліву половини. У центральній частині знаходиться утворена вставними і руховими нейронами сіра речовина. Її оточує біла речовина, утворена довгими відростками нейронів, які утворюються висхідними та низхідними провідними шляхами. Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних спинномозкових нервів, які починаються двома корінцями – переднім і заднім. Передні корінці – аксони рухових нейронів, а задні – аксони чутливих нейронів. Скупчення тіл цих нейронів утворюють спинномозкові вузли. Спинний мозок дає два потовщення: шийне і поперекове; вони відповідають місцям виходу з нього нервів, що йдуть до верхньої та нижньої пар кінцівок.
7.162. Функції спинного мозку людини.
Спинний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. Через спинний мозок проходять рефлекторні дуги, з якими пов’язане скорочення скелетних м’язів (крім м’язів голови). Спинний мозок разом з головним регулює роботу внутрішніх органів. Біла речовина спинного мозку (довгі відростки нейронів) виконує провідникову функцію, забезпечує зв’язок і узгоджену роботу всіх відділів центральної нервової системи. Нервові імпульси, які надходять у спинний мозок від рецепторів, по висхідних шляхах передаються в головний мозок. З нього імпульси по низхідних шляхах надходять до рухових нейронів спинного мозку і звідти – до органів. Головний мозок регулює роботу спинного.
7.163. Спинномозкові нерви: склад, будова та функції.
Спинномозкові нерви є складовою частиною периферичної нервової системи. їх 31 пара. Відходять симетричними парами по обидва боки спинного мозку. Через задні корінці входять відростки чутливих нейронів, а через передні виходять відростки рухових нейронів. Відростки з’єднуються, утворюючи нерв. За участю спинномозкових нервів відбуваються рухи всіх частин тіла, кінцівок, обумовлюється чуття шкіри. Вони інервують скелетні м’язи, викликаючи довільні (під контролем головного мозку) і мимовільні (під контролем спинного мозку) рухи.
7.164. Дайте характеристику поняттям “рефлекс” і “рефлекторна дуга”. Охарактеризуйте складові частини рефлекторної дуги.
Рефлекс – це реакція організму у відповідь на подразнення, яка здійснюється і контролюється центральною нервовою системою. Рефлекторна дуга – це шлях, по якому проходять нервові імпульси при прояві рефлексу. Вона складається з рецептора (сприймання подразнення і перетворення його на нервові імпульси), чутливого шляху (надходять імпульси по чутливих нейронах до центральної нервової системи), ділянки центральної нервової системи, рухового шляху (передача імпульсів від центральної нервової системи до робочого органа), робочого органа (м’язи, залози та ін.). До складу більшості рефлекторних дуг входять також вставні нейрони.
7.165. Дайте визначення поняттям “безумовні” та “умовні рефлекси”.
Безумовні рефлекси – це природжена реакція організму за рахунок нервової системи на дію подразників (оборонні, чхання, моргання, статеві та ін.). Умовні рефлекси – складні пристосувальні реакції, які виникають у процесі життя на основі безумовних рефлексів. Вони не постійні.
7.166. На які групи поділяються безумовні рефлекси?
Безумовні рефлекси поділяються на харчові, статеві та орієнтувальні.
7.167. Що собою являють орієнтувальні рефлекси?
Орієнтувальні рефлекси – це відповідь на зорові та звукові подразники, які проявляються в повертанні голови та тіла у бік подразника.
7.168. Які безумовні рефлекси проявляються в новонародженої дитини першими; хватальний, дихальний; ссання?
У новонародженої дитини першими серед перерахованих безумовних рефлексів проявляються дихальний і ссання.
7.169. Які необхідні умови виникнення умовного рефлексу і який фізіологічний механізм цього процесу?
Для утворення умовного рефлексу потрібен байдужий подразник. Для того щоб він перетворився на умовний рефлекс, необхідна сукупність певних чинників.
По-перше, умовний подразник повинен передувати безумовному. По-друге, умовний подразник має бути слабкішим за безумовний. По-третє, між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути не значним. Необхідне також періодичне повторення дії для закріплення умовного рефлексу. Крім того, умовний подразник обов’язково має бути підкріплений безумовним, бо якщо певний час умовний подразник не підкріплювати, то умовний рефлекс згасає. Фізіологічний механізм виникнення умовного рефлексу пояснюється так. При дії умовного та безумовного подразників відбувається збудження певних ділянок кори головного мозку. При періодичному повторенні сполучення умовного і безумовного подразників збудження, яке виникає внаслідок дії умовного подразника, передається через вставні нейрони на відповідний нервовий центр, який збуджується ще до того, як проявиться дія безумовного подразника. Таким чином, оскільки інтервал між умовним і безумовним подразниками незначний, то між відповідними нервовими центрами утворюються тимчасові зв’язки.
7.170. На основі яких безумовних рефлексів не можна виробити умовні і чому?
Не можна виробити умовні рефлекси на основі колінного, ковтального рефлексів та їм подібних. Вони не замикаються через кору головного мозку і в їх рефлекторних дугах немає вставних, нейронів, через які без умовний рефлекс переключається на умовний.
7.171. Гальмування рефлексів.
Рефлекси можуть ослабнути і навіть зникнути за рахунок явища, названого гальмуванням. Є зовнішнє і внутрішнє гальмування. Зовнішнє виникає, коли одноразово діють кілька подразників; при цьому здійснюється рефлекс, спричинений найважливішим (найсильнішим) подразником, а інші рефлекси гальмуються. Внутрішнє гальмування виникає при тривалому не підкріпленні умовного подразника безумовним. При цьому умовний подразник перетворюється на байдужий і умовний рефлекс повністю зникає.
7.172. Яка послідовність шляху збудження при опіку шкіри: рецептор; відцентровий нейрон; доцентровий нейрон; вставний нейрон; сіра речовина спинного мозку; кора великих півкуль?
При опіку шкіри виникає така послідовність проходження збудження: рецептор – доцентровий нейрон – сіра речовина спинного мозку – вставний нейрон – відцентровий нейрон.
7.173. Що таке інстинкт?
Інстинкт – це ланцюг послідовних безумовних рефлексів, спрямованих на виконання певної життєво важливої функції – харчовий, розмноження та ін.
7.174. З наведеного переліку назв та властивостей рефлексів виділіть характерні риси умовних та безумовних: природжені, індивідуальні, набуті, спадкові, видові, утворюються протягом усього життя організму, рефлекторні дуги замикаються в стовбуровій частині головного мозку або спинного мозку, протягом життя організму згасають, рефлекторні дуги замикаються в корі великих півкуль, стійкі і незмінні протягом усього життя організму.
1. Безумовні рефлекси: природжені, спадкові, видові, дуги замикаються в стовбуровій частині головного мозку або в спинному мозку, стійкі і незмінні протягом усього життя організму.
2. Умовні рефлекси: набуті, утворюються протягом усього життя організму, індивідуальні, дуги замикаються в корі великих півкуль, протягом усього життя організму згасають.
7.175. При захворюванні порушилась передана збудження із спинного мозку в головний. Чи збережеться при цьому колінний рефлекс? Чи виникне почуття болю, якщо вколоти ногу шпилькою? Чи можливі довільні (не контрольовані) рухи ніг?
1) збережеться, бо у здійсненні колінного рефлексу не бере участі головний мозок; 2) не виникне, бо зона болю міститься в корі головного мозку; 3) можливі довільні рухи ніг, які не контролюються головним мозком.
7.176. Як відбувається сприймання людиною навколишнього середовища?
В органі чуття рецептор перетворює певні сигнали навколишнього середовища на нервові імпульси, які по чутливих нейронах надходять у певну зону великих півкуль головного мозку. Із збудженням нейронів цих зон пов’язане тонке розрізнення подразнень, фізіологічна природа відчуттів. Завдяки їм можливі пізнання навколишнього середовища, пристосування до умов існування, усі відчуття. Кожен вид рецепторів сприймає тільки один вид подразнень (рецептори ока – світло, рецептори вуха – звук і т. п.).
7.177. Основні чуття людини.
Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір, слух, нюх, смак, дотик, біль, рівновагу та відчуття положення тіла в просторі.
7.178. Дайте визначення поняття “аналізатор”. Які аналізатори притаманні людині?
Система, яка забезпечує сприймання, передачу і переробку інформації про явища навколишнього середовища, називається аналізатором. Вчення про аналізатори роз робив І. П. Павлов, існують різні аналізатори. Кожен з них складається з рецепторів, шляхів передачі збудження і спеціальних зон кори великих півкуль головного мозку, де розрізняються подразнення і формуються відчуття. Пошкодження будь-якої частини аналізатора призводить до втрати здатності розрізняти певні подразнення. Навколишнє середовище людина сприймає завдяки роботі багатьох аналізаторів – зорового, слухового, нюхового, смакового, дотикового, відчуття положення тіла в просторі. Біль сприймається не рецепторами, а вільними нервовими закінченнями, розташованими в шкірі та частині внутрішніх органів.
7.179. Функції органа зору людини.
Завдяки зору відбувається сприйняття форми, розмірів та кольорів оточуючих предметів, орієнтування серед них, визначається відстань до предметів та їх об’ємність. Завдяки йому отримується зорова інформація, сприймається навколишнє середовище і забезпечується виконання складної роботи.
7.180. З чого складається зоровий аналізатор?
Зоровий аналізатор складається із сприймаючого світло апарата – ока, у сітчастій оболонці якого розміщені рецептори світла (колбочки та палички); зорових нервів та центрів зору в потиличних частинах кори головного мозку. Шляхи зорових рефлексів проходять через середній мозок, де знаходяться центри орієнтувальних рефлексів.
7.181. Будова очного яблука людини.
Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої, щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і прониклу для світла рогівку; до неї прикріплюються м’язи, які рухають око); середньої судинної (пронизаної густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку); внутрішньої – сітчастої (в ній розміщені рецептори ока – палички і колбочки, де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку). Передня частина судинної оболонки очного яблука утворює райдужну оболонку, яка має забарвлення від світло-блакитного до темно-коричневого завдяки пігментним речовинам. У центрі райдужної оболонки знаходиться зіниця – круглий отвір, здатний за допомогою м’язів змінювати свій діаметр залежно від інтенсивності світла. За зіницею міститься прозорий двоопуклий кришталик, оточений війковим м’язом. Судинна оболонка утворює рідину, що міститься в камерах ока, між рогівкою та райдужною оболонкою, а також у внутрішній частині очного яблука, заповненого скловидним тілом – прозорою драглистою речовиною. Зоровий нерв виходить із сіткової оболонки, його закінчення підходить до паличок і колбочок збоку скловидного тіла. Місце його виходу позбавлене світло-сприймаючих клітин (колбочок і паличок) – це сліпа пляма. Збоку від неї розміщена жовта пляма, де знаходяться в основному колбочки. Навколо жовтої плями є як колбочки, так і палички, а на периферії – лише палички.
7.182. Допоміжний апарат органа зору людини та функції його складових частин.
Допоміжний апарат органа зору людини складається з брови (захищає око від поту); повіки та вій (прикривають око від пилу та інших сторонніх тіл, задню поверхню повік вкриває оболонка – кон’юнктива, яка частково переходить на очне яблуко), м’язів, які рухають око; слізного апарату (у зовнішньому куточку ока розташована слізна залоза, у внутрішньому – слізний каналець та слізний мішок, носослизна протока). Слізна залоза виділяє рідину, яка зволожує око, змиває з нього сторонні тіла, виконує терморегуляторну функцію, містить речовину, що знешкоджує мікроорганізми – лізоцим.
7.183. Яка функція паличок і колбочок ока людини у сприйнятті світла?
Палички є рецепторами присмеркового зору; вони збуджуються слабким світлом і при цьому не розрізняють кольорів і сприймають світло нечітко. Колбочки є рецепторами денного зору; вони сприймають яскраве світло і здатні розрізняти різні кольори.
7.184. Хід променів світла через орган зору людини.
Світло проходить через рогівку, рідину, що міститься між рогівкою та райдужною оболонкою, зіницю, кришталик, скловидне тіло і потрапляє на сітківку.
7.185. Відомо, що на сітківці людини виникає зменшене перевернуте зображення. Чому ж людина бачить предмети у нормальному зображенні? Як можна довести, що на сітківці виникає саме перевернуте зображення?
Дійсно, на сітківці людини виникає зменшене, перевернуте зображення того, що бачить людина. А людина бачить усі предмети так, як вони розташовані насправді, оскільки в головному мозку відбувається аналіз і синтез подразнень, які надходять не тільки від органів зору, але й від інших органів чуття (слуху, нюху та ін.), тобто в головному мозку відбувається аналіз збуджень, які надходять від усіх органів чуття. Як це довести? Якщо людина одягне окуляри, скло в яких виготовлене так, що на сітківці виникне не обернене, а пряме зображення предметів, то вона побачить світ перевернутим. Так, стелю ви будете бачити знизу, а підлогу – зверху. Це порушує координацію рухів людини. Але завдяки тому, що інші органи чуття дають людині додаткову інформацію, через кілька днів помилка органів зору виправляється і світ “повертається” у своє звичайне положення. Але коли після цього людина знімала окуляри – світ знову “перевертався”. Знову було потрібно декілька днів, щоб людина бачила світ таким, яким він є в дійсності.
7.186. Що таке короткозорість та далекозорість? Чим вони зумовлені?
Якщо промені світла, пройшовши через оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці, то виникає нечітке зображення: якщо фокусуються спереду – короткозорість, позаду – далекозорість. Причиною можуть бути природні аномалії форми очного яблука і кришталика, а також втрата здатності кришталика змінювати кривизну. Для вирівнювання короткозорості використовують двояковігнугі скельця окулярів, а далекозорості – двоякоопуклі.
7.187. Будова слізного апарату органа зору людини і шляхи потоку сліз.
Слізний апарат складається із слізної залози, слізних канальців, мішка та носослізної протоки. Слізна залоза виділяє рідину – сльози, які по слізних канальцях потрапляють у щілину між очним яблуком і кон’юнктивою біля зовнішнього куточка ока. Після зволоження очного яблука сльози відтікають до внутрішнього куточка ока (до носа). Тут вони збираються і через слізний канадець потрапляють у слізний мішок, а звідти по носослізній протоці – в порожнину носа.
7.188. Функції органа слуху.
Орган слуху забезпечує сприйняття слухових коливань. Завдяки слуху розрізняються звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з його джерела, що дає змогу орієнтуватися в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр і силу звуку. Слух є одним з чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. Зі слухом пов’язано звукове мовне спілкування.
7.189. З чого складається слуховий аналізатор у людини?
Слуховий аналізатор у людини складається з рецепторних клітин, розміщених у звукосприймаючому апараті – спіральному органі, що знаходиться в завитці, а також слухових нервів та слухових центрів, розміщених у скроневих ділянках кори великих півкуль головного мозку, де остаточно розрізняється характер звуку, його сила, висота і тембр. У проведенні і частковому аналізі імпульсів, які надходять по слуховому нерву до слухових центрів, беруть участь середній і проміжний мозок.
7.190. Основні відділи органа слуху людини.
Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій містить звукосприймальний і вестибулярний апарати.
7.191. Будова та функція зовнішнього вуха.
Зовнішнє вухо служить для проведення звукових коливань. Воно складається з вушної раковини, зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки. Вушна раковина вловлює звукові коливання та спрямовує їх у зовнішній слуховий прохід і далі до барабанної перетинки, яка сприймає звукові коливання і відділяє зовнішнє вухо від середнього.
7.192. Будова та функція середнього вуха.
Середнє вухо розташоване між барабанною перетинкою зовнішнього вуха і овальним вікном внутрішнього вуха. Воно складається з порожнини, заповненої повітрям, яка слуховою (Євстахієвою) трубою сполучається з носоглоткою. Завдяки цьому тиск повітря по обидві сторони барабанної перетинки дорівнює атмосферному. У середньому вусі розташовані три послідовно з’єднані одна з однією слухові кісточки (молоточок, коваделко і стремінце), які зв’язують барабанну перетинку з овальним вікном внутрішнього вуха. Середнє вухо, як і зовнішнє, слугує для проведення звукових коливань, передаючи коливання барабанної перетинки з їх підсиленням до овального вікна внутрішнього вуха.
7.193. Як з’єднані слухові кісточки: рухомо; нерухомо; наліврухомо?
Слухові кісточки з’єднані напіврухомо.
7.194. Будова та функції внутрішнього вуха.
Внутрішнє вухо являє собою систему порожнин і звивистих каналів, заповнених рідиною. Звукосприймаючий апарат розміщений у завитці – спірально закрученому каналі. У порожнині завитки знаходяться звукові рецептори, які перетворюють коливання рідини завитки, зумовлені дією звукових хвиль, на нервові імпульси. Інша частина внутрішнього вуха – три півколових канали разом з овальним і круглим мішечками, заповненими рідиною, утворюють орган рівноваги (вестибулярний апарат).
7.195. Як звукові коливання перетворюються на нервові імпульси в органі слуху?
Звукові хвилі, досягнувши зовнішнього вуха, уловлюються вушною раковиною і спрямовуються в зовнішній слуховий прохід і далі до барабанної перетинки, спричиняючи її коливання. Чим вищий звук, тим більша частота коливань цієї перетинки, а посилення сили звуку викликає збільшення амплітуди коливань. Слухові кісточки середнього вуха підсилюють коливання барабанної перетинки і через овальне вікно, закрите основою останньої слухової кісточки (стремінця), передають їх рідині завитки. Недалеко від овального вікна знаходиться кругле вікно, затягнуте еластичною мембраною. Завдяки такій будові рідина в каналі здатна коливатись, подразнюючи рецепторні клітини, які омиваються цією рідиною. Слухові рецептори перетворюють механічну енергію коливань рідини завитки в електричну нервового збудження. Від рецепторів слуху збудження по слухових нервах надходить до центрів слуху, розміщених у слуховій зоні скроневих ділянок кори великих півкуль головного мозку. Там характер звуку розрізняється остаточно.
7.196. Будова органа рівноваги людини.
Орган рівноваги людини розміщений у внутрішньому вусі. Він складається з овального і округлого мішечків та трьох півколових каналів, розширених в основі. Півколові канали лежать у трьох взаємоперпендикулярних площинах. Канали й мішечки сполучені між собою і заповнені рідиною, подібною до тієї, що є в завитці внутрішнього вуха. На внутрішній поверхні мішечків і розширень півколових каналів знаходяться рецептори рівноваги – чутливі волоскові клітини, від яких відходять волоконця нервів.
7.197. З чого складається аналізатор рівноваги і положення тіла в просторі людини?
Аналізатор рівноваги і положення тіла в просторі складається з:
1) рецепторів – чутливих клітин, розташованих на внутрішній поверхні овального та круглого мішечків і розширень півколових каналів;
2) нервів – по черепно-мозкових нервах імпульси від рецепторів потрапляють у довгастий мозок і міст;
3) центрів контролю рівноваги і положення тіла в просторі; при усвідомленому визначенні положення тіла імпульси з довгастого мозку і моста надходять у коркові центри, розміщені в тім’яній і скроневій частинах великих півкуль головного мозку, а при мимовільному (рефлекторному) – у мозочок та спинний мозок.
7.198. Як людина відчуває положення тіла в просторі?
Переміщення тіла в просторі (зміна напрямку та швидкості руху, хитання, трясіння тощо) викликає рух рідин в овальному і круглому мішечках та півколових каналах, розміщених у внутрішньому вусі. Це приводить до збудження рецепторних клітин, розташованих на внутрішній поверхні мішечків, і розширень півколових каналів. Збудження передається по черепно-мозкових нервах у довгастий мозок і міст. При їх надходженні в мозочок і спинний мозок виникають мимовільні (рефлекторні) рухи шиї, кінцівок і тулуба, що дає змогу вирівнювати
Положення тіла та його частин і запобігає падінню. При усвідомленому визначенні положення тіла імпульси надходять з довгастого мозку і моста в центри контролю рівноваги і положення тіла в просторі, що знаходяться в корі великих півкуль головного мозку (в тім’яній і скроневій його частинах).
7.199. За рахунок чого виникає м’язове чуття в людини і що воно дає змогу контролювати?
У м’язах і суглобах є спеціальні рецептори, які збуджуються під час розтягнення та скорочення м’язів. Імпульси від них надходять у кору великих півкуль головного мозку (у ділянку задньої центральної звивини) і після їх розрізнення людина може, не контролюючи себе зором, визначити своє положення (стоїть чи сидить, зігнута чи піднята рука тощо), змінити позу або положення, точним рухом руки торкнутися якоїсь частини тіла.
7.200. Чуття дотику і використання його людиною.
У шкірі й слизових оболонках розташовані дотикові рецептори. Особливо їх багато на язиці, кінчиках губ, дещо менше на долонях, кінчиках пальців рук. Імпульси від них при подразненні торканням, тиском, дією холоду і тепла тощо по нервах надходять у зону шкірно-м’язового чуття, розташовану в корі великих півкуль (частина задньої центральної звивини). За допомогою дотику людина здатна визначити форму, розміри, температуру і масу предметів.
7.201. Відчуття пахучих речовин людиною.
У слизовій оболонці порожнини носа (у верхній і частково середній носових раковинах) містяться нюхові рецептори, що сприймають запахи газоподібних речовин. Ці речовини, осідаючи на поверхні слизу в носових порожнинах, розчиняються в секреті залоз і подразнюють нюхові рецептори. Імпульси від них по нюховому нерву надходять у нюхові зони проміжного мозку та кору великих півкуль головного мозку, де формується відчуття запаху речовин.
7.202. Чуття смаку в людини і його значення.
Сприймання смакових властивостей речовин, що потрапляють у порожнину рота, виконує аналізатор смаку. Скупчення смакових рецепторів містяться в смакових цибулинах, розміщених у виростах слизової оболонки язика – смакових сосочках з бруньками. Вони є не тільки на кінчику, по краях і на задній частині язика, а й на стінках глотки і м’якого піднебіння, іноді на губах. Частинки їжі збуджують смакові рецептори. Імпульси по волокнах смакового нерва надходять у міст і довгастий мозок, а звідти – до кори великих півкуль головного мозку, де формується сприйняття смакових відчуттів.
Чутливість рецепторів смаку не однакова по всій поверхні язика. Так, його кінчик реагує на солодке, корінь – на гірке, бічні частини – на кисле, кінчик і бічні поверхні – на солоне. У порожнині рота, крім смакових рецепторів, є й інші – дотику, терморецептори тощо. їх подразнення посилює смакові відчуття. Смак допомагає людині визначити якість їжі (як і нюх, дотик), сприяє виділенню травних соків.
7.203. Як людина сприймає біль?
Біль людина сприймає наявними в шкірі і деяких органах вільними нервовими закінченнями, які передають імпульси в кору великих півкуль головного мозку в ділянку задньої центральної звивини (у зону шкірно-м’язової чутливості). Біль виникає при дії будь-якого фактора, здатного привести до руйнування тканини чи органа. Вона примушує реагувати на небезпеку.
7.204. Дайте визначення поняття “розумова діяльність”.
Здатність організму вловлювати закономірності зв’язків між предметами і явищами навколишнього середовища, а також використовувати знання цих закономірностей у нових умовах називається розумовою діяльністю. Вона являє собою не тільки вищу форму пристосування організму до умов середовища, але й надає можливість передбачати зміни цих умов і враховувати їх у своїй поведінці.
7.205. Виникнення та функції мови.
Мова з’явилася в результаті спілкування людей при виконанні спільних дій. Мовні функції людини пов’язані з функціонуванням багатьох структур мозку. Формування усної мови відбувається переважно за рахунок роботи лобової частини лівої півкулі головного мозку, письмової – скроневих і тім’яних частин. Слова, які людина вимовляє, чує чи бачить написаними, є умовними подразниками, які сприймає і розрізняє кора великих півкуль головного мозку. Це сигнали, символи конкретних предметів і явищ навколишнього середовища. Словом позначається все, що сприймає людина за допомогою органів чуття. Разом з тим слову притаманна узагальнююча функція. Слова для людини – це не тільки звуки (подразники), але й поняття. Людина узагальнює поняття не тільки про предмети, їх властивості, явища навколишнього середовища, але й свої відчуття, переживання, почуття. Людина думає словами, завдяки чому абстрагується від дійсності (абстрактне мислення). За допомогою мови здійснюється аналіз і узагальнення інформації, міркування, висновки. Усна і письмова мова допомагає людині ознайомитись із соціально-історичним досвідом людства, досвідом інших людей, вести з ними спілкування. Через нервову систему слова діють на функції внутрішніх органів, що дає змогу застосовувати психотерапевтичні методи лікування. Здатністю до вивчення мови людина наділена від народження, але якщо дитина ізольована від людського спілкування, то ця здатність не реалізується.
7.206. Охарактеризуйте фізіологічну природу мислення.
Мислення – це одна з найголовніших функцій мозку, яка дає змогу людині за допомогою слів і образів (символів) уявити та виразити своє ставлення до реально існуючих і уявних предметів, явищ навколишнього середовища, стану свого організму. В результаті поєднання безпосередніх і словесних подразників з різноманітними формами діяльності організму виникають тимчасові зв’язки, що є фізіологічним апаратом мислення. Тимчасові зв’язки не тільки нагромаджуються внаслідок безпосередньої діяльності організму і аналізу подразнень, але й добуваються з пам’яті. Це забезпечує створення нових зв’язків. Такому механізму мислення притаманні активність і саморегуляція.
7.207. Що таке емоції і яке значення їх у життєдіяльності людини?
Переживання, в яких виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, інших людей і до себе, називають емоціями. Вони дуже різноманітні й складні. Усі емоції поділяють на позитивні (радість, задоволення, захоплення, любов та ін.) і негативні (гнів, страх, жах, огида та ін.). Емоції супроводяться активацією нервової системи і появою в крові біологічно активних речовин, що впливають на діяльність дихання, травлення, кровообігу тощо. Одна з таких речовин – гормон надниркових залоз адреналін. Фізіологічне значення реакцій, що супроводять емоції, – мобілізація сил організму для успішної діяльності або захисту. Емоції можуть супроводити виражальні рухи, які підпорядковуються довільній регуляції і зрозумілі іншим людям. У свою чергу, виражальні рухи самі спричиняють емоції. Самовладання, уміння керувати собою набуваються в процесі виховання і самовиховання.
7.208. Фізіологічна природа емоцій.
Виникнення реакцій, що супроводять емоції, пов’язані з функціонуванням великих півкуль головного мозку (особливо кори скроневої і лобової частин) та відділів проміжного мозку. Крім того, емоції пов’язані з появою в крові біологічно активних речовин, що регулюють діяльність деяких внутрішніх органів.
7.209. Що таке пам’ять і яке значення вона має для життя людини?
Пам’ять – це комплекс процесів, що відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та відтворення індивідуального досвіду. При відсутності пам’яті всі відчуття, образи навколишнього середовища зникали б безслідно відразу після їх виникнення. У цих умовах людина не могла б набути ніяких навичок, не змогла б працювати, не знала б, хто вона і де знаходиться, тощо. Без нагромадження індивідуального досвіду порушується притаманний людині хід життя.
7.210. Види пам’яті людини.
Виділяють чотири види пам’яті людини. Рухова пам’ять лежить в основі навчання рухам, вироблення навичок письмової мови, а також трудових, побутових, спортивних навичок тощо. Образна – запам’ятовування і відтворення в уяві запахів, звуків, місцевості, обстановки, форм різних предметів, обличчя людей та ін. Емоційна – зберігання в пам’яті пережитих почуттів, чому допомагають біологічно активні речовини, що виділяються під час емоційного збудження. Словесна – запам’ятовування, збереження і відтворення почутих, вимовлених або прочитаних слів. Усі види пам’яті взаємозв’язані, і одна і та сама інформація може запам’ятовуватись за допомогою кількох видів пам’яті.
7.211. Фізіологічна природа пам’яті людини.
Функціональний стан пам’яті залежить від роботи певних відділів великих півкуль головного мозку. Це стосується насамперед нервових центрів різних почуттів – зору, слуху, руху тощо, що відповідають відповідно за зорову, слухову, рухову пам’ять. Крім того, кора лобової та скроневої частин головного мозку відповідає за стан пам’яті в цілому (здатність запам’ятовувати, відтворювати інформацію). Вважається, що всі відділи кори головного мозку замкнуті між собою ланцюжками нейронів. Нервові імпульси, які в них циркулюють, зумовлюють зміну біосинтетичної активності нервових клітин, що приводить до утворення біологічно активних речовин – “носіїв пам’яті”. Для того щоб інформація відкладалася в пам’яті, потрібно її повторювати.
7.212. Характер сну людини.
Сон – специфічний стан центральної нервової системи, який супроводиться складними фізіологічними реакціями. Під час сну настає відносний спокій, втрачається активний зв’язок з навколишнім середовищем. Електрофізіологічними дослідженнями встановлено наявність двох фаз сну. їх назви відповідають характеру коливань
Електричних потенціалів мозку – повільних і швидких. У стані повільного сну, який настає відразу після засинання, сповільнюється частота дихання і скорочень серця, знижується тонус скелетних м’язів, знижується температура тіла, сповільнюється обмін речовин і енергії. Через 1-1,5 години повільний сон змінюється швидким – дихання і скорочення серця стають швидші, активізується діяльність внутрішніх органів, рухи очних яблук стають швидкими, спостерігаються окремі мимовільні скорочення деяких груп м’язів. Швидкий сон триває 10-15 хвилин. За 7-8 годин сну відбувається 4-5 змін циклів сну.
7.213. Фізіологічна природа сну.
У стовбурі головного мозку знаходяться центри, з якими пов’язані неспання і сон. Зміна неспання і сну повторює добовий природний ритм – зміну дня і ночі, до якого пристосувалися живі організми. Ще одна причина сну – втома. Сон може настати умовно-рефлекторно (умовними подразниками можуть бути час відходу до ану, навколишня обстановка тощо), а також при гуморальній регуляції зміни сну і неспання – при дії біологічно активних речовин, вміст яких змінюється протягом доби. Пробудження від сну настає при дії сигналів зовнішнього середовища (світла, шуму тощо) та від внутрішніх органів (скорочення стінок шлунка при відсутності в ньому їжі – почуття голоду, переповненого сечового міхура тощо).
7.214. Чим визначається характер сновидінь?
Характер сновидінь визначається колишніми подіями і переживаннями, які утворюють різні комбінації, часто фантастичні за змістом. І. М. Сєченов назвав сновидіння небувалими комбінаціями колишніх вражень.
7.215. Чому сни називають сновидіннями?
У момент виникнення сну активізується діяльність нервових клітин кори потиличних частин великих півкуль головного мозку, куди надходить збудження від зорової системи. Тому сни сприймаються як дія світла на органи зору і їх ще називають сновидіннями. Рідше сни пов’язані із слуховими, нюховими та іншими відчуттями. У фазі швидкого сну виникають емоції, яскраві та фантастичні за змістом сновидіння, а у фазі повільного сну – менш емоційні та більш реалістичні.
7.215. Як запобігти перевтомленню ори фізичній і розумовій роботі?
Напружена або тривала робота супроводиться втомою організму – специфічним його станом, в якому зменшується працездатність. Для відновлення функцій організму необхідно затратити час або застосувати спеціальні методи лікування. Для запобігання перевтомлення слід виконувати правила гігієни відповідно до виду роботи і віку людини. Попередити втому можна підвищенням загальної тренованості організму – фізичні навантаження чергувати з активним відпочинком і переключенням на інші види діяльності. Якщо переважає розумова праця, то необхідно більше уваги приділяти фізичним навантаженням. Правильний режим праці, відпочинку і харчування запобігає перевтомленню і зберігає здоров’я.
7.217. Які є типи залоз за способом секреції? Наведіть приклади основних із них.
Залози можуть бути зовнішньої, внутрішньої та змішаної секреції. Залози зовнішньої секреції (слизові, потові, слинні, печінка, молочні та ін.) мають протоки, через які виділяють секрети в порожнини тіла, органів або в зовнішнє середовище; внутрішньої секреції (епіфіз, гіпофіз, надниркові та ін.) не мають протоків і виділяють секрети (гормони) в кров, що їх омиває; змішаного типу (підшлункова, статеві) – одночасно виконують зовнішньо-і внутрішньо-секреторну функцій.
7.218. Куди потрапляють гормони, які виробляються залозами внутрішньої секреції – в кишечник, кров’яне русло, міжклітинну рідину, на поверхню шкіри?
Гормони залоз внутрішньої секреції попадають у кров’яне русло, з нього – у міжклітинну рідину.
7.219. Яка із залоз внутрішньої секреції регулює більшість гормональних процесів організму людини: щитоподібна, надниркова, гіпофіз, підшлункова?
Більшість гормональних процесів регулюється гіпофізом.
7.220. Що впливає безпосередньо на функціональну активність залоз внутрішньої секреції: соматична нервова система, гормони гіпофізу, автономна (вегетативна) нервова система, свідомість?
На функціональну активність залоз внутрішньої секреції безпосередньо впливає автономна (вегетативна) нервова система та гормони гіпофізу.
7.221. Який набір хромосом у сперматозоїдах і яйцеклітинах: n чи 2n?
У сперматозоїдах і яйцеклітинах набір хромосом непарний, або гаплоїдний (n).
7.222. Яке число хромосом у гаметах людини: 23, 46, 48?
У гаметах людини 23 хромосоми.
7.223. Будова чоловічої статевої системи.
Чоловіча статева система складається із сім’яників (чоловічі статеві залози – яєчка), їхніх протоків, придаткових статевих залоз (сім’яних пухирців, передміхурових залоз, куперових залоз) і статевого члена (пеніса). Сім’яники містяться в шкіряному мішку – мошонці. Протоки сім’яників і придаткових залоз впадають у сечовивідний канал, який знаходиться всередині статевого члена. У чоловічих статевих залозах розвиваються статеві клітини – сперматозоїди і виробляються чоловічі статеві гормони. Придаткові статеві залози виділяють сім’яну рідину, що містить поживні речовини для сперматозоїдів та слиз. Сім’яна рідина та сперматозоїди утворюють сперму (в 1 мл. міститься близько 6-106 сперматозоїдів).
7.224. Будова жіночої статевої системи.
Жіноча статева система людини складається з яєчників, маткових труб, матки і піхви, розташованих у порожнині таза. У яєчнику розміщені скупчення особливих пухирців – фолікулів, у яких розвиваються жіночі статеві клітини – яйцеклітини. З 4-10 незрілих статевих клітин за життя жінки дозріває 400- 500. Яйцеклітина після виходу з фолікула потрапляє в одну з маткових труб, які відкриваються в матку. Матка являє собою грушоподібний порожнистий м’язовий орган, вистелений слизовою оболонкою. Нижній кінець матки її шийка – відкривається в піхву. У матці плід знаходиться до самих родів. Вхід у піхву розташований між шкіряними складками – статевими губами. Поряд із входом у піхву міститься вихідний отвір сечовивідного каналу.
7.225. Як відбувається дозрівання яйцеклітини в жінок?
Дозрілий фолікул одного з яєчників випинається з поверхні яєчника, його зовнішня стінка стає тонкою, і на кінець 2-го тижня фолікуловий пухирець лопається. Цей процес називається овуляцією. Недозріла яйцеклітина потрапляє в маткову трубу, де й дозріває. Потім вона в середньому за 7 днів просувається з рідиною по матковій трубі до матки за рахунок війок епітелію, що вистелює внутрішню поверхню труб. Порожнина фолікула, що лопнув, поступово заповнюється клітинами, які містять жироподібну речовину жовтого кольору. Вона перетворюється на жовте тіло, яке виробляє разом з фолікулом жіночі статеві гормони. Гормон жовтого тіла затримує дозрівання наступного фолікула і готує слизову оболонку матки до прийняття зародка. Якщо яйцеклітина не запліднилася, то жовте тіло приблизно через 2 тижні після овуляції перестає виділяти гормон. Це приводить до відриву слизової оболонки матки і її виходу в піхву з кров’ю – настає менструація, тривалість якої 3-5 днів. У цей час дозріває наступний фолікул, і менструальний цикл жінки дітородного віку повторюється.
7.226. Яку роль виконують чоловічі й жіночі статеві гормони?
Чоловічі й жіночі статеві гормони при статевому дозріванні людини зумовлюють розвиток вторинних статевих ознак – у чоловіків розвиток вусів, бороди, мускулатури, низький голос тощо, а в жінок – розвиток молочних залоз, особливостей скелета таза та ін. Статеві гормони підтримують нормальне функціонування статевої системи і беруть участь у регуляції обміну речовин.
7.227. Як відбувається запліднення в людини?
Запліднення відбувається у внутрішніх статевих органах жінки. Сперматозоїди, які потрапили у піхву під час статевого акту, самостійно рухаючись, пересуваються до шийки матки і приблизно за 30 хвилин досягають порожнини матки, а через 1,5-2 години потрапляють у маткові труби, де зустрічаються з яйцеклітиною. Сперматозоїди зберігають здатність до запліднення протягом 2-4 діб, а яйцеклітина – 12-24 години. Як правило, в яйцеклітину проникає лише один сперматозоїд, внаслідок чого проникливість оболонки яйцеклітини змінюється і інші сперматозоїди не здатні проникнути в яйцеклітину. Хвостик сперматозоїда залишається зовні або відкидається після попадання сперматозоїда в цитоплазму яйцеклітини.
7.228. Утворення зародка людини.
Запліднена в матковій трубі яйцеклітина (запліднене яйце) протягом 4-5 днів рухається по ній і одночасно ділиться. Вона перетворюється на багатоклітинний зародок (приблизно 32 клітини), який потрапляє в порожнину матки. Протягом кількох днів зародок залишається в матці вільним, а потім занурюється в її слизову оболонку. У матці в зародка виникає кілька шарів клітин – зовнішній і внутрішній (скупчення клітин, яке прикріплюється до одного з полюсів зовнішнього шару). На зовнішній оболонці є ворсинки з капілярами. Через них зародок живиться і дихає, вступаючи в контакт з кровоносними судинами матері. Всередині ворсистої оболонки є ще одна – тонка і прозора; вона утворює пухир, в якому плаває зародок, і захищає його.
7.229. Що таке плацента і яку роль вона відіграє при розвитку зародка?
Наприкінці 2-го місяця розвитку зародка ворсинки зовнішньої зародкової оболонки зберігаються тільки на оберненому до матки боці. Вони розгалужуються і занурюються в слизову оболонку матки, насичену кровоносними капілярами. Ворсинки разом з тканинами стінки матки утворюють плаценту – орган у вигляді диску, прикріплений до матки; за допомогою плаценти ембріон отримує поживні речовини та
Кисень і звільняється від вуглекислого газу та непотрібних продуктів обміну. Ворсинки мають капіляри, по них кров до ембріона потрапляє з пупочних артерій, а відтікає по пупочних венах. Кров матері не змішується з кров’ю ембріона, а тільки обмінюється речовинами через стінки капілярів. З часу утворення плаценти починається плодовий період внутрішньоутробного розвитку. При рості плода плацента також розвивається і перед родами важить майже 500 г. З 4-го тижня розвитку плода у матці плацента виділяє гормон, завдяки якому в період вагітності слизова оболонка матки не відокремлюється, відсутня менструація, плід зберігається в матці до пологів.
7.230. Як відбувається газообмін між організмом матері і плода?
Організм плода отримує кисень від організму матері шляхом дифузії. Капіляри матері в плаценті безпосередньо підходять до капілярів плоду і внаслідок різниці концентрації кисню в крові матері (більше) і крові плоду (менше) кисень надходить до кровоносної системи плода. Вуглекислий газ виділяється зворотним шляхом – його концентрація більша в капілярах плоду. При цьому кров матері і плоду не змішується.
7.231. Розвиток зародка і плода людини.
При попаданні зародка в матку він починає швидко розвиватись. Наприкінці 1-го місяця внутрішньоутробного розвитку голова зародка становить приблизно 1/3 його довжини, з’являються контури очей. На 7-му тижні розрізняються пальці. Через 2 місяці зародок, довжина якого близько 3 см, стає схожим на людину. До кінця 3-го місяця розвитку формується більшість органів і визначається стать майбутньої дитини. Скорочення серця прослуховується через 4-5 місяців. Плід через 5 місяців важить близько 0,5 кг, а при народженні – в середньому 3-3,5 кг.
7.232. Як відбувається народження дитини?
Тривалість вагітності жінки (стану жінки, в матці якої розвивається майбутня дитина) становить 270-280 днів. Початок пологів пов’язаний з виділенням гормону гіпофіза, що діє на м’язи матки. Вони починають скорочуватись, підштовхуючи плід до шийки матки і далі в піхву. Необхідно, щоб шийка матки та проміжок тазових кісток розширилися, оболонка плода лопнула і з неї витекла назовні через піхву рідина. Після виходу новонародженого з піхви йому очищають від слизу рот і глотку, дитина вперше кричить, і в неї починається легеневе дихання. Коли завершується пульсація судини пуповини, її перерізають і відділяють дитину від матері. Після народження дитини через 10-15 хвилин при нових скороченнях матки плацента і плодові оболонки із залишками пуповини відділяються від слизової оболонки матки і виштовхуються назовні. Матка через деякий час зменшується в розмірах і її слизова оболонка відновлюється.
7.233. Чому можуть народитись близнюки, які не дуже подібні між собою і які, навпаки, дуже схожі?
При овуляції і заплідненні відразу декількох яйцеклітин утворюється декілька зародків, з яких розвиваються різно-яйцеві близнюки (не дуже подібні одне до одного, з різним генотипом). При розвитку декількох плодів з бластомерів однієї яйцеклітини народжуються близнята тієї самої статі і дуже подібні між собою (одно яйцеві близнюки).
7.234. У якому віці в дитини заростає тім’ячко – в 1 рік, у 2 роки, у 3 роки?
Тім’ячко в дитини заростає у віці 3 роки.
7.235. У якому віці зростаються кістки таза в людини: в 1 рік, у 3 роки, у 16 років?
Кістки таза зростаються в людини у віці 16 років.
7.236. Перерахуйте основні внутрішні органи людини.
Глотка, кровоносні судини (артерії, вени, капіляри), носоглотка, гортань, трахея, бронхи, стравохід, серце, легені, шлунок, нирки, тонкий кишечник, товстий кишечник, сечовід, сечовивідний канал, сечовий міхур, залози внутрішньої та змішаної секреції (підшлункова, надниркова, щитовидна, печінка, селезінка, гіпофіз та ін.), спинний і головний мозок, сім’яники, яєчники та система вивідних статевих протоків.
7.237. До якої з систем органів (опорно-рухової, кровоносної, дихальної, видільної, нервової, розмноження; чуття, залоз внутрішньої секреції, залоз зовнішньої секреції) належить кожна з перелічених структур: серце, гортань, хребці, жовчний міхур, печінка, нирки, трахея, вени, шлунок, бронхи, капіляри, артерії, скелетні м’язи, надниркові залози, потові залози, нервові вузли, очі, легені, хребет, сечовий міхур, головний мозок, матка, ніс?
З перерахованих органів належать: до опорно-рухової системи – скелетні м’язи, хребет; до травної – печінка, шлунок, стравохід, жовчний міхур; до кровоносної – вени, капіляри, артерії; до дихальної – гортань, бронхи, легені, трахея; до видільної – нирки, сечовий міхур; до нервової – нервові вузли, головний мозок; до залоз внутрішньої секреції – надниркові залози; до залоз зовнішньої секреції – потові залози; до органів розмноження – матка; до органів чуття – очі, ніс.
7.238 Які ви знаєте основні методи вивчення порушень життєдіяльності організму людини?
Основні методи вивчення порушень життєдіяльності організму людини: 1) рентгенографія – одержання рентгенівських знімків різних органів; 2) ендоскопія – введення в порожнини тіла і внутрішні органи з метою їх огляду і фотографування спеціального зонда з освітлювальним пристроєм – ендоскопа; 3) сканування – введення в організм малих доз радіоактивних або інших речовин з метою виявлення хворих органів; 4) електроенцефалографія – реєстрація біострумів мозку при різних станах організму (спокою, праці, сну та ін.); 5) електрокардіографія – реєстрація біострумів серця для визначення стану його працездатності; 6) термографія – одержання інформації про тепловіддачу різних ділянок органа; 7) мікроскопія – вивчення тонких зразків тканин (світлова), а також най дрібніших деталей клітин (електронна) та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...