Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ МАТЕРІАЛІЗМ ІСТОРИЧНИЙ

МАТЕРІАЛІЗМ ІСТОРИЧНИЙ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

МАТЕРІАЛІЗМ ІСТОРИЧНИЙ (матеріаліст, розуміння історії) – складова частина марксист ленінської філософії, предметом якої є вчення про найбільш заг. закони розвитку суспільства, його джерел і механізмів та обгрунтування визначальної ролі сусп. буття щодо сусп. свідомості.

М. і. – соціально-філос. концепція суспільства, основою якої є принцип екон. детермінізму – про визначальну роль способу в-ва в істор. розвитку суспільства.

Спосіб в-ва – діалектична єдність продуктивних сил

та виробничих відносин. В-во визначає можливості людини по перетворенню природи для задоволення своїх життєво необхідних потреб, сприяє формуванню нових потреб, засобів та умов їх задоволення. У процесі в-ва необхідних матеріальних благ по задоволенню насущних потреб виникає виробнича кооперація людей, котра обумовлює спеціалізацію їх діяльності, об’єктивно визначає форми їх відношення до засобів в-ва, обумовлює обмін, розподіл, кількість і якість споживання продуктів праці незалежно від усвідомлення людьми факту їх існування. Ці форми взаємовідносин К. Маркс наз. виробничими відносинами і підкреслював їх

визначальну роль щодо інших форм сусп. відносин.

Через практ. виробничу діяльність людина перетворює й пізнає світ природи та свій власний світ – суспільство – як систему різноманітних типів сусп. відносин, котрі виникають між людьми в процесі їх виробничої діяльності на основі передусім екон. відносин – базисі.

Базис породжує відповідну йому надбудову, тобто певні ідеол. форми людської життєдіяльності (політ., правові, моральні, худ. тощо), ідеї, установи, організації, відносини, котрі усвідомлюються людьми, визначаються ними як за змістом, так і за формами, залежать від їх волі.

Система сусп. відносин, обумовлена існуючим типом в-ва, утворює конкретний істор. тип суспільства – сусп.- екон. формацію. Зміна формацій – закономірний об’єктивний природничо-істор. процес прогресу людства, котрий уособлюється в послідовному спадкоємному переході від одного типу суспільства до іншого, більш розвинутого. Тому всесвітня історія людства – послідовний перехід від первіснообщинної до рабовласницької, феодальної, капітал, і комуніст, формацій.

Розвиток матеріального в-ва обумовлює формування соціальної структури, заснованої на приватній власності на засоби в-ва, на розподілі людей на ворожі класи-антагоністи, що ведуть постійну боротьбу між собою за свої класові інтереси. Виникає політ, організація суспільства, котра найперш уособлюється в державі як специфічному ін-ті, покликаному захищати панівний класовий інтерес і регулювати взаємини між класами – антагоністами. Вищою формою класової боротьби є соціальна революція, в результаті якої відбувається перехід від однієї сусп.-екон. формації до іншої, коли до держ. влади приходить клас – носій нових виробничих відносин. Через ці процеси в М. і. розкриваються механізми дії об’єктивних законів історії, що виявляють себе через діяльність мас, класів та їх організацій і ін-тів.

Розглядаючи суспільство як систему відносин та зв’язків між людьми в процесі їх життєдіяльності, де виробничі відносини утворюють суспільство з його своєрідним характером і визначають його істор. тип, К. Маркс показав, що багатоманітність сусп. відносин, рівень їх розвитку обумовлюють ступінь свободи людини, істор. типи особи і сутність людини як сукупності усіх сусп. відносин.

К. Маркс створював свою теорію як ідеологію пролетаріату, котра “стає матеріальною силою, якщо оволодіває масами”. Робітничий клас у його концепції – головний суб’єкт рев. перетворення капітал, суспільства в комуніст. Тому в соціології марксизму на перший план виступають не стільки наук.-теорет., академ. проблеми соціології (котру він не визнавав як науку, протиставляючи їй своє матеріаліст. розуміння історії), скільки рев.-практ. К. Маркс створює модель майбутнього комуніст, суспільства, своєрідний ідеал суспільства, за який повинен боротися пролетаріат, котрий реалізує його після встановлення своєї держ. влади – політ, диктатури пролетаріату.

Поширення матеріалізму на розуміння суспільства (М. і.) дало підставу основоположникам марксизму наз. свою філософію моністичною, а сам принцип матеріаліст, монізму в розумінні суспільства втілився в М. і. – матеріаліст, розумінні історії’.

Аналізуючи суспільство з його багатоманітними сферами екон., політ., соціального, духовного життя, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін та ін. теоретики виділяли екон. чинник як субстанціональний, визначальний щодо всіх інших сфер життєдіяльності людини. Звідси – послідовне обгрунтування визначальної ролі матеріального життя суспільства (сусп. буття) стосовно духовного (сусп. свідомості), базису щодо надбудови і т. д. Це дійсно так, коли мова йде про їх істор. – генетичний аналіз, їх витоки, походження, еволюцію на різних стадіях соціогенезу. Та з появою цивілізації з її різноманітними спеціалізованими сферами матеріальної та духовної життєдіяльності суспільства, де сама людська діяльність виступає як свідома, доцільна, цілеспрямована, цілераціональна і т. ін., в цих умовах не лише матеріальне детермінує ідеальне, а й навпаки – ідеальне (знання, ідеї, соціальні норми, ідеали та ін.) обумовлює матеріальне, його зміст і форми. К. Маркс, Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали це, ілюстрували на фактах впливу політики, права, моралі, релігії на соціально-екон. чинники сусп. життя, визнавали їх активну роль. Та згодом у центрі уваги послідовників марксизму виявились соціально-екон., “буттєві” чинники, особливо після жовтневого перевороту 1917 р. в Росії. Дилетантизм, епігонство, пов’язані з нерозумінням або незнанням марксизму, часто обумовлювали факти появи екон. редукціонізму, коли ідеол. явища, процеси духовної культури механічно виводились з екон., базисних основ. Це обумовило появу праць та концепцій: “діалектика” в рибному господарстві, у вирощуванні кавунів чи в перукарській справі, теорій “економізму”, “пролетарської культури” та ін. клас, прикладів вульгарного соціологізму.