Менеджер (англ. manager – управляючий) – специфічна професія, яка потребує схильності до підприємницької діяльності, знань у сфері фінансів, маркетингу, ринку, валютних операцій, податкового законодавства, психології тощо і на цій основі професійного виконання функції менеджменту. Щодо соціальної структури М. – специфічний прошарок суспільства, який складається з професійних управляючих (директорів компаній, фірм, підприємств, керівників окремих підрозділів підприємства). Поява М. зумовлена розвитком усіх підсистем та елементів економічної
системи. Так, зростання ролі та значення М. у XX ст. детермінується появою в системі відносин економічної власності, посиленням процесу концентрації та централізації власності, зокрема виникненням і розвитком акціонерної власності, відокремленням капіталу – власності від капіталу – функції, зростанням відособлення окремих форм капіталу та ін. Своєю чергою, для акціонерних підприємств характерні такі тенденції: 1) до відокремлення праці з управління як особливої функції від володіння капіталом; 2) до поглиблення розмежування економічної влади у М. вищої, середньої та нижчої ланок управління, що супроводжуються
зосередженням у руках вищих М. дедалі більшої частки акціонерної власності та функцій стратегічного контролю; 3) до відокремлення плати за управління від підприємницького доходу. Тому однобічним є твердження окремих західних учених про те, що причини переходу влади до М. – розвиток техніки (Т. Веблен) або необхідність засвоєння великої кількості інформації (Дж. Гелбрейт). Відповідно до структури економічної системи, насамперед структури суспільного виробництва, розмежовують функції М. Щодо технологічного способу виробництва функціями М. є кооперація праці між окремими товаровиробниками, між відокремленими ланками виробничого процесу на окремому підприємстві, контроль за процесом праці, дотриманням технологічної дисципліни та ін.; щодо відносин економічної власності – контроль за процесом зростання вартості, здійснення економічної влади на підприємстві (від імені власників), забезпечення відповідного соціального клімату та ін. Виконання першої функції означає продуктивну управлінську працю; другої – поєднання елементів продуктивної та непродуктивної праці (праці членів правлінь, наглядових рад, зайнятих певною мірою спекуляціями з цінними паперами). Розрізняють вищу, середню та нижчу ланки М. Зокрема, у США М. вищого рангу є максимум 10 тис. управлінців (президент, 3 – 4 віце-президенти компанії). Якщо корпорації є власністю окремої особи або сім’ї, то найважливіші рішення (у т. ч. зняття з посади вищих М.) приймає власник, а вищі М. управляють підприємством за згоди великих власників. Разом з певними повноваженнями, владними функціями до М. переходить і частка корпоративної власності у трьох основних формах: 1) придбання значної кількості акцій (у США вищі М. володіють акціями вартістю приблизно від 2 до 4 млн кожний), отримання значних дивідендів на них, через систему опціонів (надання права М. купувати акції за твердими цінами без сплати подохідного податку) та ін.; 2) отримання високої заробітної плати (жалування), яку не можна розглядати лише як плату за високоякісну, напружену працю, оскільки така заробітна плата є формою економічної реалізації зосередженої в руках М. влади та власності, специфічних умов країни (на початку 60-х XX ст. вищі менеджери США мали платню приблизно в 40 разів більшу, ніж робітники, а 2002 – у понад 530 разів); 3) вищі М. у США отримують від корпорацій інші види довготермінових винагород, які нерідко в кілька разів перевищують суми заробітної плати – дорогі яхти, літаки, розкішні автомобілі тощо. Особлива роль вищих М. серед багатомільйонного управлінського персоналу виявляється і в юридичному закріпленні їх статусу. Члени ради директорів обираються на посади здебільшого формально власниками великого капіталу. Юридично вони не є найманими службовцями, пов’язані з компанією не трудовим договором, а договором представництва або агентським. їх відносини належать до сфери цивільного або торгового права, на відміну від більшості М. нижчої ланки управлінського персоналу. За рівнем доходів, стилем життя, наявністю певних важелів економічної влади, юридичного статусу вищі М. є вищим прошарком суспільства, їх не слід ототожнювати з М. середньої ланки (начальниками окремих підрозділів, наприклад, цехів), які мають обмежену владу на підприємстві, хоч і користуються широкою автономією у вирішенні господарських питань. Однак, на відміну від вищих М., вони здійснюють у компанії оперативне керівництво. З огляду на це, управлінці середнього рангу повинні мати глибокі професійні знання про виробничий процес у їх підрозділі, загальне уявлення про інші підрозділи, добирати відповідні кадри та ін. За рівнем доходів, способом життя, юридичним статусом вони належать до середньої буржуазії. Готують М. вищої та середньої ланок у спеціальних школах на базі великих університетів за високу плату. Найчисленніша група управлінського персоналу – М. нижчої ланки (майстри цехів, бригадири, інженери, техніки та ін.), які мають обмежені права. На них поширюються загальні акти про працю, регламентується порядок найму, рівень заробітної плати та ін. З компанією вони пов’язані трудовим договором; виконують рішення, прийняті власниками, вищими та середніми М. За рівнем доходів, способом життя, юридичним статусом наближаються до висококваліфікованих працівників. Готують М. нижчої ланки в навчальних центрах великих компаній. Сучасні М., яким потрібно надихати інших працівників, самі повинні відчувати душевне піднесення, постійно зберігати зв’язок з ідеями та енергією людей, які їх оточують, більше уваги приділяти їхнім духовним якостям. М. повинен бути обізнаний з питаннями культури, етики, моралі, психічного і фізичного здоров’я та вдосконалення особи. У нього повинно бути розвинене філософське мислення, вміння орієнтуватися в різних теоріях (особливо з організації виробництва і праці), у результатах наукових досліджень. Тому до основних критеріїв роботи керівника М. за сучасних умов західні вчені відносять: 1) більше звітності; 2) більше лідерства; 3) більше уваги до колективної роботи; 4) тісний контакт з людьми; 5) більше умовності влади; 6) більше індивідуальності; 7) більше самовіддачі; 8) поєднання інтелекту та оперативних якостей. М. повинен мати сучасні знання у сфері теорії та досліджень людської поведінки, вміти передбачати ставлення людей до себе і розумно реагувати на нього. Оскільки в сучасній компанії важливу роль відіграють її внутрішні цінності, їх певна система, М. повинен уміло прищеплювати їх підлеглим, виробляти й підтримувати прагнення досягти мети. Основними принципами діяльності М. у цій сфері є, по-перше, вміння виокремлювати цінності із загальної маси інформації; по-друге, вміння неупереджено визначати цінності, що сприяє розв’язанню конфліктів; по-третє, виходити з того, що всі цінності заслуговують на увагу, навіть коли не всі вони можуть бути враховані в певній ситуації; по-четверте, бути стриманим, не знищувати суперника (навіть коли для цього є можливість); по-п’яте, максимальна увага до власного “я” людини у навколишньому світі (що формує індивідуальність); по-шосте, допомога працівникам реалізувати їхні цілі у межах цілей і цінностей компанії, виходячи при цьому з принципу пріоритетності інтересів людей, а не всієї організації.
Loading...