Метафізика людини
Філософія посбіник
Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ
§ 1. Антропологія в контексті інших розділів філософії
Метафізика людини
Оскільки природні виміри людини відносні, вони через часткову недолужність демонструють неповноту людського буття і піддаються визначенню. А унікальність людини зрозуміти однозначно неможливо.
Це відбувається не через дволикість (різноголосся) людини, а від парадоксальності (багатоголосся) людини. Метафізика людини, намагаючись охопити її буття, відкриває питання людської особистості. Не піддаючись
Метафізика людини, як позаприродне в ній, торкається її образу як “Подоби Божої”, як нестерпної межі, границі “горного” і “дольного”, життя і смерті, і відзначає Таїну людини, втілення Абсолюту своєю присутністю і духовністю. Йдеться про людський безпосередній досвід бути моральною істотою.
Буття людини як споконвічна сутність репрезентує необхідність (самопричинність) людини в дійсності і прояснюється в її розумному відношенні до того,
Показовими досвідами буття людини є віра, свобода, смисл, любов, смерть. Це такий безсумнівно прийнятий, символічний простір людини, в якому вона не наслідує щось, а постає як Інший. Тобто не повторює Інше, не втручається в чистоту буття, а укріплює власну неповторність через єдність (збігання) з Іншим. Надприродня (гранична) сутність людини сприяє її ствердженню не як проміжної ланки, а як світової події.
Віра – це людський чуттєвий досвід осягнення Неосяжного. Вона – спосіб примирення зі світом і подолання власної частковості. Будучи повноцінним актом, віра безумовно виводить людину за свої предметні межі і таким чином формує людину як особистість.
Свобода, так само як віра, не відчужений акт пізнання підстави себе і світу. Виражаючи безпосередню здібність людини бути безтурботною (безкорисливою), свобода пронизує собою кожну структуру її внутрішнього світу.
Смисл – це глибинне “місце” людини у світі, що є способом свідомісної потужності людини постійно осмислювати, звертати увагу на буття. Це досвід “мовчазного” запитування безсмертного і прислуховування до себе – безкінечного.
Любов – понадчасовий досвід милосердного ставлення до підстави. Як акт самозречення, любов є способом відмовитись від “свого”, “цього” (змістовного) і проникати туди, куди природним вимірам людини доступ закритий. Як досвід втримання власної ідентичності – любов є способом вираження простої, дорогоцінної позиції людини.
Смерть – завершений досвід людини, звільнення духу для вічності і безумовного входження в стан абсолютного спокою (неподільності).
Вона є остаточним запереченням порожнечі і відкриттям первозданності “лиця” людини (Мамардашвілі).
Отже, метафізика людини має відношення до фундаментального, грунтовного в людині. Тобто до незвичних здібностей, нетлінних зусиль людського буття, до форми, поза якою людина не буде людиною, а лише порожнім перебуванням, марним пересуванням по життю. Надприродність (потойбічність) людини – це діяння, яке виникає само собою, Явлення, що знаменує її істотою, причетною до божественного (вічного).