Державне управління
Місцеве самоврядування. Гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства. Спосіб організації влади і форми організаційної діяльності громадян, що спільно проживають на певній території, для самостійного і під свою відповідальність вирішення проблем і питань місцевого значення, керуючи справами місцевого господарства згідно з правом,
гарантованим державою. М. с. здійснюється на принципах: народовладдя; законності; захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, соціальної справедливості; виборності органів територіальної самоорганізації громадян, їх підконтрольності, підзвітності й відповідальності перед населенням; колегіальності; гласності і врахування громадської думки; поєднання місцевих і державних інтересів,
Інтересів особи і всього населення певної території; взаємодії органів місцевого та регіонального самоврядування з трудовими колективами, громадськими організаціями і рухами; самофінансування і самозабезпечення; оптимальної
децентралізації; реальної керованості територією; обов’язковості рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах закону. Світовий історичний досвід пропонує різноманітні організаційні форми М. с.: земства, місцеві ради народних депутатів, муніципальні (комунальні) органи – магістрат, ландрат, ратуша, місцева адміністрація (на чолі з бургомістром, мером) тощо. Сферою сучасного М. с. є питання реалізації органами, по-перше, повноважень, необхідних для самостійного вирішення питань місцевого життя, і. по-друге, – окремих державних повноважень, якими їх наділяє закон, або делегованих органами державної влади. Поняття М. с., яке використовується в різних країнах, має схожий зміст. У Великобританії залежно від рівня місцевої влади вживаються терміни “самоврядування”, “місцеве управління”, “місцева адміністрація”. В Німеччині використовується термін “самостійне управління”. В ряді країн (Італія, Бельгія), де органи М. с. іменуються комунами, вживається термін “комунальне управління”. У Франції нарівні з М. с., що позначається терміном “децентралізація”, існують і органи управління, які призначаються центральною владою – префектури, су – префектури. Моделі М. с., які існують, відрізняються великою різноманітністю. Французька або континентальна модель характеризується тим, що М. с. включене до ієрархічної системи державної влади й підпорядковане вищестоящим органам, які безпосередньо контролюють їх діяльність. Автономність забезпечується передачею повноважень з боку центральних органів держави. Самостійність у визначенні структури органів М. с. – елемент, властивий американській моделі. Поширеним типом М. с. є англосаксонський. Його основна ознака – відсутність на місцях повноважних представників центрального уряду, що опікує виборні муніципальні органи, які діють самостійно. Тут відсутнє безпосереднє підпорядкування вищестоящим органам, контроль здійснюється через міністерства і суд, а на місцях немає уповноважених центрального уряду.
Loading...