Політологічний словник
Міжнародне право – це сукупність юридичних принципів і норм, які регулюють відносини між націями, державами, міжнародними організаціями, специфічними політико – територіальними одиницями у політичній, економічній, культурній та інших галузях суспільного життя. Виникнення М. п. пов’язане з процесом становлення державності. Протягом усієї історії людства це право не тільки розвивалося під впливом постійно змінюваних економічних та інших міжнародних відносин, а й відповідним чином впливало на ці відносини.
При цьому роль М. п. постійно зростає. З його допомогою держави встановлюють загальноприйняті стандарти поведінки, воно є засобом міжнародного співробітництва у різних сферах суспільного життя. Особливість системи М. п. полягає у тому, що вона не входить до будь-якої національної системи права і не включає норм національного права. Водночас ці дві самостійні системи не існують ізольовано одна від одної. Національні правові системи справляють вплив на нормотворення у М. п., а останнє є важливим у сучасних умовах чинником формування національного законодавства, зокрема за допомогою імплементації норм М. п. у це
законодавство. У багатьох державах, у тому числі і в Україні, ратифіковані міжнародні договори визнаються частиною національного законодавства, а у разі розбіжностей між положеннями національного закону і міжнародного договору діють норми останнього (примат М. п.). М. п. поділяється на публічне й приватне. Публічне М. п. регулює відносини між націями, між державами, між міжнародними організаціями, між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право регулює цивільні сімейно-шлюбні і трудові відносини передусім між фізичними і юридичними особами. Публічне і приватне М. п. взаємопов’язані між собою. Обидва вони у широкому значенні регулюють міжнародні відносини. Але за діючою доктриною приватне М. п. не повинно суперечити принципам публічного М. п. Ще одна особливість М. п. полягає у характері нормотворення цієї правової системи. Встановлення взаємозв’язку прав і обов’язків суверенних суб’єктів тут здійснюється у результаті добровільного волевиявлення при укладенні міжнародних договорів та інших угод. Це свідчить про те, що М. п. має узгоджувальний, координуючий характер. Йому не властиві притаманні національному законодавству елементи субординації. Систему М. п. складає об’єктивно існуюча і внутрішньо узгоджена цілісність її елементів: загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (договірних і звичаєвих), рішень, рекомендацій і резолюцій міжнародних організацій, рішень міжнародних судових органів, а також інститутів М. п. (міжнародного визнання, правонаступництва, міжнародної відповідальності тощо). У галузевому аспекті структуру М. п. складають його галузі – дипломатичного права, міжнародного економічного, морського, космічного права, права навколишнього середовища тощо. Кожна галузь – це відносно самостійна система, яка є підсистемою єдиної системи М. п. До особливостей М. п. належить також те, що воно не заперечується спеціальним наддержавним механізмом примусу. У разі необхідності держави самі колективно забезпечують підтримання міжнародного правопорядку, в тому числі шляхом індивідуального або колективного примусу, межі якого визначено у М. п. Прогресивний розвиток М. п. пов’язаний з його змінами та оновленням, що досягається за допомогою офіційної і неофіційної кодифікації. Офіційна кодифікація реалізується у формі договорів. Особливе місце у кодифікаційному процесі належить ООН, у рамках якої з 1947 р. діє Комісія міжнародного права ООН.
Международное право. – М., 1994; Международное частное право. – К., 1993. – Кн. 1-2; Тимченко 77. Д. Международное право. – X., 2004; Дмитрієв А. /., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право. – К., 2000; Шемшученко Ю. С. Міжнародне право // Юридична енциклопедія: В 6 т. – К., 2001. – Т. 3.
Ф. Медвідь
Loading...