МОГИЛА Петро Симеонович
Соціологія короткий енциклопедичний словник
МОГИЛА Петро Симеонович (10.01.1597, Молдавія – 11.01.1647, Київ) – церк,, культурний і освітній діяч. Син Симеона Могили, господаря Валахії (1601 – 1607) і Молдавії (1607 – 1609). По смерті батька переїздить разом з матір’ю на зх. укр. землі. У Львівській братській школі здобув початкову освіту, яку доповнив у Замойській академії (Польща) і вищих школах Зх. Європи. Служив у польськ. війську, брав участь у битвах під Цецорою (1620) і Хотином (1621); певний час М. мав намір повернути собі молдавський трой. Тісно зійшовшись
Навколо М. утворився гурток визначних вчених і культурних діячів, т. зв. Могилянський Атеней (Сильвестр Косів, Ісайя Трофимович-Козловський, Атанасій Кальнофойський та ін.), котрий під його керівництвом займався великою наук.-богословською діяльністю, випустивши низку церк. праць, найбільш відомою серед яких було “Православне сповідання віри”, що становило відповідь укр. православної церкви на закиди в єресі та деградації. Зредаговане у вигляді катехізису “Православне сповідання віри” було обговорене на соборах у Києві (1640), Яссах (1642) і остаточно схвалене надалі усіма сх. патріархами. Не менш цінним є підготовлений М. і його гуртком “Евхологион, альбо молитвослов, или Требник” (1646), відомий також під назвою “Великий требник Петра Могили”, складений з використанням величезної кількості стародавніх грецьк. і лат. джерел. “Требник” є справжньою енциклопедією свого часу, де разом з ритуальною, обрядовою стороною церк. життя міститься найцінніший істор. матеріал про соціально-політ. і культурні особливості укр. народу, про соціальні групи, з яких він складається, і, через церковну обрядність, ставлення їх одна до одної. В “Требнику” відбиті екуменістичні настрої і бажання М., останні знайшли свій практ. прояв у переговорах М. з папським урядом про утворення укр.-білорус. патріархату, підпорядкованого Риму, хоча цьому проектові не судилося бути зреалізованим. Велике значення для православної догматики мав полемічний твір “Літос, або камінь віри” (1644). Самому М., як вважають дослідники, належать “Анфологіон” (1636), “Євангеліє учительне” (1637), друковані проповіді тощо. Характерною особливістю проповідей М. є те, що, бажаючи зробити їх доступними і зрозумілими широким прошаркам укр. люду, він майже всі біблійні тексти подає сучасною йому укр. мовою.
Відомі укр. історики по-різному оцінювали діяльність М. Якщо П. Куліш різко негативно характеризував її, то М. Василенко і М. Грушевський в цілому її недооцінювали, а Н. Полонська-Василенко, І. Огієнко і особливо О. Оглоблін дали їй високу оцінку. Останній, характеризуючи три аспекти його діяльності – нац., культурно-освітній і церк., писав: “Доба Могили – то була доба великих досягнень. Грандіозний проект утворення українського патріархату, поєднаний з ідеєю відродження єдиної вселенської християнської церкви під зверхністю папи, хай не здійснений, свідчить про те, що українські церковні кола тогочасні мислили світовими масштабами не лише простору, а й часу. Створення Києво-Могилянської колегії, цієї слави і гордості Київських Атен, що незабаром стане “альма-матер” для всього православного Сходу, її велична наукова історично-археологічна праця зробила Київ панівним центром усієї Східної Європи. Було б цілком ненауково і не історично думати, що ці величезні обсяги української релігійної і наукової думки не вплинули на подальший розвиток української духовності і не створили тієї ідейної сфери, що в ній народилась ідея української національно-визвольної революції. Українська церква в середині XVII сторіччя далеко вже переросла ті державно-політичні рамці, в яких її тримало чуже й чужовірне державне панування над Україною і українським народом. Сама діяльність митрополита Могили і його київського гуртка прискорила українську кризу і вказала шлях до її розв’язання”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...