Музичні інструменти симфонічного оркестру
Додаток 2. Музичні інструменти симфонічного оркестру
Основу симфонічного оркестру складають струнні музичні інструменти. Іноді цю групу ще називають струнно-смичковою, оскільки звук видобувається смичком, яким виконавець веде по струнах. Усі інструменти струнної групи – скрипка, альт, віолончель і контрабас, мають такі чудові якості, як протяжність звучання, м’якість і рівність тембру. Скрипка “співає” найвищим голосом, контрабас – найнижчим, тоді як альт і віолончель зворушують слухачів своїми голосами в середніх регістрах.
І.
СКРИПКА
У всьому світі скрипку вважають королевою музики, адже вона – найпоширеніший смичковий інструмент. Найкращими скрипками прославилася Італія. Тут працювали видатні майстри Дматі, Гварнері, Страдиварі. Секрети виготовлення цього музичного інструмента вони передавали членам своїх родин із покоління в покоління.
Скрипка має витончений корпус. На верхній деці є вирізи – ефи, які називаються так через їхню схожість із латинською літерою f. До корпусу прикріплений гриф із завитком на кінці. Усередині корпуса на двох ніжках стоїть підставка, крізь яку протягнуті чотири струни
Для скрипки написано багато різноманітних творів видатними композиторами: А. Вівальді, Л. ван Бетховеном, П. Чайковським, М. Скори ком та іншими. Славу неперевершеного віртуоза здобув італійський скрипаль Нікколо Паганіні.
АЛЬТ – струнно-смичковий музичний інструмент такої самої будови, як скрипка, але більший за розмірами. Через це альт має нижчий регістр, а звучання – більш насичене, оксамитове. Зазвичай у великому симфонічному оркестрі 10 альтів.
ВІОЛОНЧЕЛЬ – струнно-смичковий музичний інструмент басового регістру. Має значно більші розміри від скрипки й альта (загальна висота – до 1,5 м). Звук віолончелі соковитий і густий, наче чоловічий баритон. Співучі мелодії найяскравіше розкривають благородний тембр віолончелі.
На відміну від скрипки й альту, які тримають горизонтально на плечі, віолончель ставлять вертикально. У давні часи цей інструмент розміщували на стільці, музикант при цьому мусив грати стоячи. Згодом, коли винайшли металевий шпиль, що впирається в підлогу, віолончелісти стали виконувати твори сидячи, що було набагато зручніше.
Для віолончелі, як самостійного інструмента, написано багато творів, зокрема, відомі сюїти Й.-С. Баха, варіації П. Чайковського, концерти для оркестру А. Дворжака, Д. Шостакович а та інших.
КОНТРАБАС – найбільший інструмент струнно-смичкової групи з надзвичайно низьким звучанням. Контрабасисти грають стоячи за допомогою смичка або ж піцикато (перебираючи пальцями струни). Цей струнно-смичковий інструмент використовується в різноманітних жанрах, зокрема, у багатьох видах народної та академічної музики, у джазі, блюзі, рок-н-ролі.
АРФА – струнний щипковий інструмент Концертна арфа, яку можна побачити у складі великого симфонічного оркестру, має значні розміри. 47 струн різної товщини і довжини натягнуті на дерев’яну раму трикутної форми заввишки 1 м. За допомогою 7 педалей виконавець (арфіст чи арфістка) змінюють висоту звуку.
Арфа відома на теренах України з давніх-давен. На одній із фресок Софійського собору в Києві можна побачити цей музичний інструмент.
Значення арфи в оркестрі полягає передусім в яскравості її звучання. Вона часто акомпанує іншим інструментам оркестру, іноді їй “довіряють” сольні партії. Таких чимало в балетах П. Чайковського, операх М. Римського-Корсакова і Р. Вагнера, симфонічних творах Г. Берліоза і ф. Ліста. Концерт для арфи написав український композитор А. Кос-Анатольський.
ІІ. Дерев’яні духові
ФЛЕЙТА – один із найдавніших інструментів, а також загальна назва деяких духових інструментів. У симфонічному оркестрі використовують зазвичай поперечну флейту, іноді – флейту-пікколо. Виконавець – флейтист або ж флейтистка – тримає інструмент горизонтально. Характер звучання флейти достатньо високий, витончений, мелодійний, поетичний, але дещо холодний, флейти нині виготовляють із срібно-цинкового сплаву, рідше – з дорогоцінного металу (срібла, золота і платини), ще рідше – із дерева або скла.
ГОБОЙ – дерев’яний духовий інструмент, що являє собою пряму конічну трубку із чорного або тукового дерева (близько 60 см). Має 25 отворів, 22-24з яких закриваються клапанами
Іноді гобой використовується як сольний інструмент. У симфонічному оркестрі зазвичай звучать два або три гобої. Одну із перших концертних п’єс для гобою створив ф. Куперен (“Королівські концерти”). Концерти та п’єси для гобою писали А. Вівальді, Г.-ф. Гендель, Й. Гайдн, В.-А. Моцарт, К. Сен-Санс та інші.
КЛАРНЕТ – інструмент, який виготовляють із дерева благородних сортів, наприклад чорного. Він має широкий діапазон, теплий і м’який тембр. Корпус інструмента являє собою трубку циліндричної форми (близько 66 см), тоді як гобой має конічний корпус. Кларнет застосовується в найрізноманітніших музичних жанрах і складах: як сольний інструмент, у камерних ансамблях, симфонічному і духовому оркестрах, у народній музиці, на естраді й у джазі. У камерній музиці кларнет використовували В.-А. Моцарт, Л. ван Бетховен, ф. Шуберт, М. Глинка.
ФАГОТ – інструмент, що виготовляють переважно з клена. Він має найбільший діапазон у своєму сімействі дерев’яних духових (понад 3 октави). У розібраному вигляді фагот нагадує в’язку дров, через що й отримав свою назву. На корпусі інструмента містяться отвори (близько 25-30), які музикант відкриває і закриває, щоб змінити висоту звуку. Тільки 5-6 отворів управляються пальцями, для решти використовують складний клапанний механізм.
Зазвичай у сим фонічному оркестрі використовують 2 фаготи, вони переважно дублюють віолончелі й контрабаси. Завдяки фаготу мелодійна лінія набуває щільності, зв’язності. При грі у високому регістрі нерідко звучать скорботні інтонації.
Композитори минулих століть (Й. Гайдн, В.-А. Моцарт) часто надавали фаготам сольні партії в симфоніях. Кілька концертів були написані для двох фаготів з оркестром.
ІІІ. Мідні духові
ТРУБА – інструмент з істотною технічною рухливістю, яскраво й стрімко виконує стаккато (переривчасті звуки). Являє собою довгу зігнуту трубку, яка трохи звужується біля мундштука і розширюються біля розтруба. Основним принципом гри на трубі є отримання гармонійних звуків шляхом зміни положення губ і зміни довжини стовпа повітря в інструменті за допомогою механізму вентилів (їх натискають правою рукою).
Концерти для труби писали С. Василенко, Й.-С. Бах, Й. Гайдн, Й. Брамс, Б. Барток, та ін.
ВАЛТОРНА – інструменту вигляді скрученої мідної трубки равликоподібної форми (до З м), яка з одного боку закінчується широким розтрубом, з іншого – мундштуком. Серед мідних духових вирізняється м’якістю тембру. Звук може приглушуватися за допомогою сурдини (спеціального пристрою).
ТРОМБОН – інструмент, що складається з двічі зігнутої циліндричної труби (загальною довжиною близько 3 м, діаметром від 1,5 см), яка завершується розтрубом. На верхню частину труби встановлюється мундштук, через який тромбоніст вдуває повітря. Середня частина – куліса – розсувна, за її допомогою музикант збільшує об’єм вібруючого повітря та, відповідно, знижує звук інструмента.
ТУБА – рідкісний духовий інструмент, найнижчий за звучанням. Перші туби використовувалися у військових оркестрах, згодом – у симфонічному оркестрі. Першим значним симфонічним твором, де використана туба, є “Фантастична симфонія” Г. Берліоза. У симфонічному оркестрі використовується лише одна туба, у духовому – дві. Виконавці на тубі грають, як правило, сидячи, підвішуючи її на підтяжках.
Для туби написано досить мало оригінальних сольних творів, значна частина репертуару складається з переробок.
ІV. Ударні
ЛИТАВРИ – інструмент із визначеною частотою звуку, що має азійське коріння.
Литаври являють собою систему з двох або декількох мідних котлів, відкрита сторона яких затягнута шкірою. Основний тон інструмента визначається розмірами корпуса (варіюється від 30 до 84 см). Більш високий тон виходить при менших розмірах інструмента. Палички для гри на литаврах бувають дерев’яні, очеретяні або металеві, а наконечники – зі шкіри, дерева та інших матеріалів. Завдяки цьому литаврист може отримувати різні тембри й звукові ефекти.
У симфонічному оркестрі, як правило, використовуються інструменти трьох розмірів – великі, середні та малі литаври.
ВЕЛИКИЙ І МАЛИЙ БАРАБАНИ Великий барабан (бас-барабан) – найбільший ударний інструмент дуже низького і часто сильного звучання невизначеної висоти. Має вигляд металевого або дерев’яного циліндра, затягнутого з обох боків шкірою (діаметр близько 1 м). Грають на ньому дерев’яною паличкою з м’яким наконечником. Особливий прийом гри – тремоло, досягається швидкою грою двома паличками. У такий спосіб створюються ефекти від віддаленого гуготіння до потужного гуркоту.
Малий барабан, або просто барабан, – інструмент із двома шкіряними мембранами, натягнутими на низький циліндр. Уздовж нижньої мембрани натягнуті струни (у концертному – 4-10 струн), які надають звуку сухого рокітливого, відтінку.
Грають на барабані двома дерев’яними паличками. Характерний прийом гри – барабанний дріб (швидке чергування ударів паличками). У симфонічній оркестр уведений у XIXст.; використовується у військових сценах.
ТРИКУТНИК – інструмент у вигляді зігнутого в трикутник сталевого прута (діаметром 8-10 мм), який вільно підвішують і вдаряють по ньому металевою паличкою. Звук трикутника – невизначеної висоти, дзвінкий, блискучий і в той же час ніжний.
На трикутнику можна виконувати як окремі ритмічні удари, так і тремоло. Початково трикутник використовували переважно у воєнній музиці, пізніше – і в симфонічній.
КАСТАНЬЄТИ – інструмент без визначеної висоти звуку у вигляді двох пластинок-мушель, зв’язаних між собою вгорі мотузкою. Пластини традиційно виготовлялися із твердої деревини, хоча останнім часом для цього використовується скло-пластик.
Кастаньєти найчастіше асоціюються з образом іспанської музики, особливо зі стилем фламенко. Тому цей інструмент часто використовують і в класичній музиці для створення “іспанського колориту” (наприклад, в опері Ж. Бізе “Кармен”, “Іспанському капріччо” М. Римського-Корсакова та інших).
ТАРІЛКИ – інструмент із невизначеною висотою звуку у вигляді двох дисків зі спеціального сплаву (мідь, латунь, бронза). Тарілки відомі з часів Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю. У симфонічному оркестрі на парних тарілках грають, вдаряючи однією по другій зустрічним ковзаючим рухом. Розрізняють відкритий удар, при якому тарілки продовжують вільно звучати, та закритий, коли краї тарілок виконавець притискає до плечей.
БУБОН – поширений у багатьох народів світу інструмент із невизначеною висотою звуку. Має вигляд дерев’яного обруча, з одного боку натягнутого шкірою. Із протилежного боку натягують струни або дротики, на які підвішують дзвіночки. У спеціальні прорізи монтують металеві брязкальця, що за формою нагадують тарілки від барабана, тільки в мініатюрі. Іноді бувають бубони і без брязкалець. Основне завдання в оркестрі – утримувати темп і надавати певного колориту музиці. Прийоми гри: удари долонею по обручу або шкірі, тремоло. Використовують переважно в танцях і похідних маршах.
ОРКЕСТРОВІ ДЗВОНИ – інструмент, який являє собою набір із 12-18 циліндричних металевих трубок (діаметр 25-38 мм), підвішених у спеціальній рамі (висота 2 м). Вдаряють по трубках калаталкою, голівка якої обтягнута шкірою.
В оркестрі інструмент використовують найчастіше для імітації дзвону.
ДЗВІНОЧКИ – інструмент, що має визначену висоту звука і складається з ряду металевих пластинок, вільно закріплених на брусках у два ряди. Розташування пластинок на них аналогічно розташуванню білих і чорних клавіш фортепіано. Грають за допомогою спеціальних металевих молоточків або клавішного механізму чи дерев’яними паличками.
ТАМ-ТАМ – стародавній інструмент із невизначеною висотою звуку східного походження. До складу симфонічного оркестру ввійшов наприкінці XIX от. На вигляд – це кований металевий диск із мідного сплаву. Діаметр великого там-тама сягає 100-120 см, завтовшки він 8-10 см.
Інструмент підвішується на товстій струні або ремені до крюків стійкої дерев’яної або металевої рами. Грають на ньому дерев’яною калаталкою (іноді для спеціальних ефектів – паличками від малого барабана або трикутника). Звук там-тама низький, соковитий, глибокий, із широкою звуковою хвилею, яка після удару наростає, а потім поступово стихає.
V. Клавішні
ОРГАН – клавішно-духовий інструмент, зазвичай розташований у католицьких церквах, концертних залах, музичних навчальних закладах.
Органний звук створюється завдяки нагнітанню повітря в труби різного діаметру, довжини, матеріалу (метал або деревина). Управління органом здійснюється з ігрового столу, пульта у правління, де містяться ігрові механізми (клавіші, педаль) та механізми включення й виключення регістрів. Гра на органі здійснюється за участю обох рук і ніг органіста, з допомогою (або без) асистента. У розпорядженні органіста є один або декілька мануалів (клавіатури для рук) і педалі (клавіатура для ніг).
Орган використовується не тільки як сольний, а й ансамблевий інструмент, адже він чудово поєднується з іншими тембрами, з оркестром, хором. Багато відомих композиторів різних часів писали твори для органа. Неперевершеним генієм органної музики був Й.-С. Бах.
КЛАВЕСИН – старовинний клавішний струнно-щипковий музичний інструмент. Його металеві струни защипуються плектром з пера або шкіри. Існують клавесини двох типів: крилоподібної форми великого розміру (вертикальний або горизонтальний) і меншого розміру – квадратної, прямокутної або п’ятикутної форми. Інструменти першого типу зазвичай називають клавесином, а другого – спінетом.
Поступаючись фортепіано в динаміці, клавесин мав свої переваги – він прекрасно поєднується з іншими інструментами і голосами, що важливо в камерних ансамблях.
ФОРТЕПІАНО (ПІАНІНО, РОЯЛЬ)- клавішно-ударний інструмент, найпоширеніший у світі. У рояля рама із струнами й резонансна дека розташовані горизонтально, а в піаніно – вертикально. Унаслідок цього рояль має крилоподібну форму, він більш громіздкий, аніж піаніно. Проте звучання рояля більш об’ємне, повніше, гучніше, ніж у піаніно. Як правило, сучасні роялі мають три педалі, вони покликані змінювати гучність, тембр або подовжувати звучання (у піаніно – зазвичай дві педалі).
Репертуар піаністів – вельми різноманітний за жанрами й стилями. “Душею фортепіано” був ф. Шопен, видатним піаністом-віртуозом – ф. Ліст.