Наддніпрянщина в роки революції 1905-1907 рр. У Російській імперії – Українські землі на початку XX ст
Історія України
Історія України в Нові часи (друга половина XVIII – початок XX ст.)
Українські землі на початку XX ст.
Наддніпрянщина в роки революції 1905-1907 рр. У Російській імперії
У роки революції 1905-1907 рр. українські політичні партії, громадські об’єднання розгорнули бурхливу діяльність, охопили своєю роботою широкі народні маси.
Таблиця 13
Найвпливовіші загальноросійські партії початку XX ст.
| Назва | Дата утворення | Ідеологія | Соціальна база |
| Російська | Виникла 1898 р., 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків | Ортодоксальний марксизм, визнання керівної ролі пролетаріату в революції та диктатури пролетаріату | Російські й зрусифіковані промислові робітники |
| Партія соціалістів-революціонерів (есери) | Утворилася на рубежі 1899-1900 рр. | Поєднання марксизму й народницьких ідей | Селянство |
| Конституційно-демократична партія (кадети) | 1905 р. | Виступала за конституційну монархію з двопалатним парламентом, за свободу культурного розвитку для всіх національностей | Прихильники |
| “Союз 17 жовтня” (октябристи) | Жовтень 1905 р. | Виступала за збереження царської влади, єдину і неподільну Росію | Консервативні кола, противники реформ і революції |
| “Союз руського народу” | 1905 р. | Націонал-шовінізм, антисемітизм |
Національні вимоги українців були викладені в петиціях, листівках, газетних публікаціях, документах різних організацій. 1905 р. в Російській імперії з’явилася перша україномовна газета “Хлібороб”. Із 1906 р. у Києві почала виходити щоденна газета “Рада”. Вимоги, що висувалися, зводилися до відміни поміщицького землеволодіння, уведення демократичних свобод, ліквідації національно-культурних обмежень, розвитку української культури. УСДРП, УДП висували як основну вимогу відновлення української держави у формі автономії, тільки УНП вимагала повної незалежності. Усі партії закликали до ліквідації самодержавства та проведення демократичних реформ.
Провідною політичною силою в Україні в роки революції 1905-1907 рр. були робітники та селяни. Масові селянські виступи відбулися в жовтні 1905 р. Селяни вимагали вирішення земельного питання. Формою їх боротьби стали погроми поміщицьких маєтків, убивства поміщиків. Царська влада жорстоко придушувала селянські виступи. Робітники України в роки революції провели масові страйки, на яких висували не тільки економічні вимоги, а й політичні (“Геть царя!”). У Харкові робітники почали будувати барикади.
Під час страйкової боротьби в багатьох містах України (Київ, Харків, Одеса, Юзівка та ін.) виникали Ради робітничих депутатів – непартійні об’єднання громадян, які були своєрідними органами робітничої влади. Ради встановлювали 8-годинний робочий день, визначали ціни на продукти в заводських магазинах, організовували охорону населення від злочинців. Пік робітничої боротьби припав на грудень 1905 р. В Україні збройні повстання спалахнули в Харкові, Катеринославі, Олександрівську, у Донбасі.
Активну участь у революційних подіях взяли військові. 13 червня 1905 р. в Одесі розпочався загальноміський страйк. 14 червня підняла повстання команда броненосця “Потьомкін” (730 осіб). Це був перший виступ на флоті та в збройних силах Російської імперії загалом. Очолили повстання Григорій Вакуленчук (1877-1905 рр.) і Опанас Матюшенко (1879-1907 рр.). На початку повстання Вакуленчука було вбито, і керівництво повстанням перейшло до Матюшенка. Олександра Коваленка, інженера-механіка, одного із засновників РУП, також обрали до складу революційного комітету, який керував повстанням. Проти повсталих спрямували всю Чорноморську ескадру, але її команда відмовилася відкрити вогонь по повсталих. Побоюючись повстання на інших суднах, командування ескадри поспішило відвести її до Севастополя. 25 червня потьомкінці здали броненосець румунській владі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами. Деякі з них згодом таємно повернулися на підпільну роботу в Росію. О. Матюшенко 1907 р. приїхав в Україну, але невдовзі його заарештували й за вироком військово-морського суду стратили. Олександр Коваленко залишився в еміграції, а в 1917-1920 рр. брав активну участь у подіях революції й громадянської війни.
11 листопада 1905 р. розпочалося повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі – на крейсері “Очаків”, до якого приєдналося 12 бойових кораблів. Підтягнувши війська, 16 листопада влада придушила повстання. Керівник повстання лейтенант Петро Шмідт (1867-1906 рр.) і три його помічники за вироком суду були розстріляні.
17 листопада 1905 р. на раді представників військових частин Києва було вирішено провести збройну демонстрацію. Уранці 18 листопада солдати трьох рот саперної бригади кількістю до 800 осіб на чолі з поручиком Борисом Жаданівським (1885-1918 рр.) вийшли на вулиці, щоб об’єднатися з іншими частинами. Шлях їм перепинили урядові війська. Під час бою з обох сторін загинуло понад 250 осіб. Заворушення серед саперів було придушено. Загалом у виступах солдатів та матросів на території України брали участь 15 тис. військових.
У ході революції 1905-1907 рр. царат був вимушений піти на поступки. Маніфест 17 жовтня 1905 р. “дарував” народам Російської імперії політичні права та свободи, обіцяв скликати законодавчий орган – Державну думу.
Отже, революція 1905-1907 рр. активізувала національний рух в Україні. Була створена українська преса. Політичні партії відстоювали головне питання – автономію України в складі федеративної Росії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...