Головна ⇒ 📌Довідник з психології ⇒ Навчання як умова розвитку – НАВЧАННЯ Й ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

Навчання як умова розвитку – НАВЧАННЯ Й ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

РОЗДІЛ 2

1 НАВЧАННЯ Й ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

1.2. Навчання як умова розвитку

Аналіз категорії навчання буде неповним без усвідомлення її взаємовідносин з категорією розвитку. Для сучасної психолого-педагогічної науки проблема взаємозв’язку навчання й розвитку є одним із центральних методологічних питань. Правильне розв’язання питання про взаємовідношення цих двох наукових понять має велике значення не лише для психології, а й для педагогіки. Кожна концепція навчання,

яку формулює педагог, включає в себе (усвідомлює він це чи ні) певну концепцію розвитку. Так само кожна концепція психічного розвитку, яку формулює психолог, має у собі й певну теорію навчання. В історії психологічної науки існували різні підходи до вирішення цього питання, які можна об’єднати в 4 групи:

1. Розвиток і навчання – незалежні процеси, навчання не впливає на розвиток, який розуміється як розгортання програми спадковості (біологічної або соціогенетичної), а лише демонструє результати останнього.

2. Навчання (научіння) і є розвиток, ці категорії синонімічні: одне й друге розуміються спрощено або

як процес творення асоціацій і навичок, або напрацювання відповідних реакцій, або утворення умовно-рефлекторних зв’язків.

3. Навчання надбудовується над розвитком у міру того, як дозрівання створює готовність до нього, воно – зовнішня умова розвитку як дозрівання, що реалізує спадково зумовлені особливості психіки. По суті, розвиток тут розщеплюється на два незалежні процеси: розвиток – дозрівання та розвиток – навчання.

4. Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й, викликаючи в ньому новоутворення. Згідно з цим підходом навчання як передавання дитині соціального досвіду випереджає її розвиток, стимулює цей процес, створюючи “завтрашній день розвитку”. При цьому воно спирається на досягнення розвитку дитини, які проявляються в її самостійній активності (це так звані рівень або зона її актуального розвитку). У педагогічній взаємодії дорослого з приводу нового змісту навчання створюється зона її найближчого розвитку учня. Остання діагностується по тому, що дитина може робити за наявності такої допомоги дорослого.

Четверта точка зору на сьогодні є найавторитетнішою у світовій психології. На визнанні провідної ролі навчання (й виховання) у психічному розвитку особистості базується сучасна психологічна теорія розвитку людини. Основні тези цієї теорії наступні.

Під психічним розвитком у психології розуміють послідовну, прогресуючу, хоча і з елементами регресу, в цілому незворотну кількісно-якісну й структурну зміну психіки живих істот. Психічний розвиток характеризується закономірним і незворотним характером змін, спрямованістю як спроможністю накопичувати зміни, “надбудовувати” їх над попередніми та кумулятивністю як здатністю включати старі психічні функції у нові структури. Психічний розвиток реа-лізується у формах філогенезу – становлення психічних структур у ході біологічної та соціокультурної еволюції, та онтогенезу як формування психічних структур протягом життя окремого індивіда (людини або тварини). Онтогенез має стадіальний характер. Послідовність періодів розвитку незворотна та передбачувана.

Спільними для людини й тварини є такі загальні закони розвитку:

Закон циклічності – розвиток уявляється сукупністю закінчених циклів (періодів), темп розвитку вищий на початку циклу і сповільнюється в кінці;

Закон метаморфоз розвитку – розвиток відбувається через виникнення його новоутворень, які з’являються на кінець попереднього циклу (періоду) й активно розвиваються в наступному періоді; останній вважається у психології найсприятливішим для цього;

Закон нерівномірності розвитку – різні психічні функції виникають і особливо активно розвиваються в різний час і таким чином позначають основні лінії розвитку певного циклу;

Закон єдності процесів еволюції та інволюції свідчить, що розвиток являє собою діалектичну єдність процесів побудови нових, досконаліших психічних структур і руйнування менш ефективних, які, вичерпавши свій розвивальний потенціал, зникають з арени загального ходу розвитку. Як правило, такі процеси характерні для кризових періодів розвитку. Еволюційному розвоєві психіки більше відповідають літичні періоди, в онтогенезі літичні й кризові періоди послідовно змінюють один одного.

Існують три основні закони розвитку особистості людини:

Закон побудови вищих психічних функцій (притаманних лише людині) як перехід від безпосередніх, природних, генетично встановлених форм і способів психічної активності до опосередкованих штучних, які виникли в процесі культурного розвитку і насамперед розвитку мови людини та стали психологічними знаряддями свідомого управління її внутрішньою психічною активністю;

Закон міжособистісного характеру розвитку всіх вищих психічних функцій, які спочатку існують ззовні, розділені між дорослим і дитиною, а вже потім стають єдиною внутрішньою психічною функцією дитини;

Закон інтеріоризації або переходу психічних функцій ззовні всередину, свідчить, що будь-яка вища форма соціальної поведінки спочатку засвоюється дитиною з зовнішньої сторони через наслідування, а далі, в міру того, як дорослі наповнюють цю активність соціальним змістом, відбувається процес усвідомлення її дитиною, зрозумівши зміст функцій, їхню будову, дитина починає свідомо керувати своїми психічними операціями й регулювати їх, а це вже, як відомо, прерогатива особистості.

Факторами психічного розвитку людини вважаються її активність, спадковість і середовище. Це провідні детер-мінанти розвитку. Спадковість як передумова розвитку проявляється в індивідуальних якостях людини, дія фактора суспільного середовища найбільш систематично здійснюється через навчання й виховання і відображається у сформованих соціальних якостях особистості, а фактор активності забезпечує взаємодію двох попередніх детермінант.

Механізми психічного розвитку описують такі принципи й категорії:

Принцип стійкої динамічної не рівноваги як джерело розвитку системи психічного: стійкість і рівновага – глухі кути еволюції, протиріччя відносин “запускає” розвиток психіки;

Принцип взаємодії тенденцій до збереження й змін (спад-ковості – змінності) як умова розвитку системи;

Принцип диференціації та інтеграції як критерій розвитку структури психіки.

Процес психічного розвитку забезпечують такі його складові: періоди розвитку, соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність періоду, кризи розвитку та його психологічні новоутворення. Зміст, основний напрям розвитку й формування його основної лінії, пов’язаної з центральним психологічним новоутворенням періоду, визначає “соціальна ситуація розвитку” особистості. Вона описує досягнуте в певний період розвитку взаємовідношення між досягнутим потенціалом розвитку дитини, що проявляється у своєрід-ності її активності, та особливостями впливу соціального середовища, які сприяють процесові психічного розвитку дитини або гальмують його. Психологічним індикатором характеру таких взаємовідносин виступають переживання дитини: позитивні, у випадку відповідності педагогічних умов індивідуальним потребам розвитку, та негативні, якщо умови виховання й навчання не сприяють розвитку дитини або гальмують його. Такого роду переживання особливо характерні для кризових періодів онтогенезу особистості, коли новоутворення її психіки, як результат попереднього розвитку, не знаходить адекватних соціальних умов для свого дальшого становлення.

Відповідно до принципу єдності психіки й діяльності основним психологічним засобом розвитку новоутворень психіки є діяльність дитини, організована дорослими в ході її виховання й навчання, зокрема, провідна діяльність (гра, навчання тощо).

Провідна діяльність – це спеціально організована дорос-лими діяльність, яка, за умови оволодіння нею дитиною, спричиняє найголовніші зміни у її психічній будові, розвиток психічних новоутворень особистості та виникнення її нових структурних елементів.

Основні характеристики провідних форм діяльності, їхніх розвивальних ефектів, а також оптимальних педагогічних механізмів формування таких видів активності.

Онтогенетичний розвиток людини не припиняється й у зрілому віці. Тому в поданій таблиці представлені поруч із широковідомими в сучасній педагогічній психології матеріалами, пов’язаними з особливостями первинної соціалізації особистості, в межах якої вона особливо ефективно розвивається під організуючим впливом інших людей, і бачення автором продовження розвитку таких процесів у межах дорослого віку. В цей період людина виступає

Таблиця

Основні характеристики провідних форм діяльності особистості

Період	Провідна діяльність	Провідний бік соціалізації: (А – розвиток особистості, сфери, Б – пізнавальної)	Основні новоутворення періоду	Домінуючий освітній процес
Вік немовляти (0-1 рік) – етап “довіри до світу”	Емоційне спілкування з до-рослими	А – освоювання норм взаємовідносин між людьми	Довіра до себе й інших, Відкритість новому, емпатія, стресостійкість	Виховання
Раннє дитинство (1-3 роки) – етап “самостійності”	Предметно-маніпулятивна Діяльність	Б – освоювання суспільно вироблених засобів діяльності 3 предметами	Здатність навчатися за зразками й інструкціями: мова, предметні дії, здатність до імітації	Навчання
Дошкільне дитинство (3-6/7 років) – етап “вибору ініціативи “	Гра	А – освоювання соціальних ролей, взаємовідносин між людьми	Соціальні навички співробітництва з дорослими й дітьми, уява, креативність, символічна функція	Виховання
Молодший шкільний вік (6- 11 років) – етап компе-тентності	Навчальна діяльність	Б – освоювання знань, розвиток інтелектуально – пізнавальних функцій	Рефлексія, Довільність Як здатність До саморегуляції, Розвиток Здатності Вчитись	Навчання
Підлітковий вік (11- 14 років) – етап “відкривання себе”	Інтимно – особистісне спілкування з однолітками	А – освоювання норм Взаємовідносин між людьми	Почуття Дорослості, Соціальна, Особистісна Рефлексія, “Я-концепція” Як структурне Утворення Самосвідомості	Виховання й самовиховання
Період	Провідна діяльність	Провідний бік соціалізації: (А – розвиток особист, сфери, Б – пізнавальної)	Основні новоутворення періоду	Домінуючий освітній процес
Юнацький вік (14- 19 років) – етап самовизначення	Навчально-професійна й трудова діяльність	Б – освоювання професійних знань, навичок і вмінь, знайомство з нормами	Світогляд і професійне самовиз – начання, інтелект як система пізнавальних	Навчання і самоосвіта
“світ та Я”	Професійної етики	Функцій; індивідуальний сталь діяльності
Молодість (20-25/ 30 років) – етап “людської близькості”	Створення сім’ї, Виховання дітей, праця як спосіб існування в суспіль-стві	А, Б – усвідомлювання цінності людей, що перебувають поруч, розвиток відповідальності за свою та їхню долю	Любов як беззастережне прийняття іншого, Переконання як Сукупність Індивідуальних Життєвих Принципів	Самовиховання і самонавчання
Дорослість (25/30 -… років) – етап “людської зрілості”	Трудова діяльність, виховання дітей, передавання досвіду	А, Б – набування професійної майстерності, досвіду організації людей, Управління ними	Професіоналізм, Мудрість Як усвідомлення Смислу власного Життя Й людських Взаємин	Навчання та виховання інших

Провідним агентом власної життєдіяльності, самозмін та психічного розвитку, стає здатною спрямовано викликати такі процеси в інших людях шляхом їхнього навчання та виховання, завдяки чому сама набуває нових психологічних характеристик.