Неокейнсіанство – досконаліша модель кейнсіанської теорії, в якій макроекономічний аналіз найважливіших показників здійснюється з урахуванням науково-технічного прогресу, використання переваг монетаризму, органічного взаємозв’язку виробництва і розподілу. Найвідоміші його представники – Р. Хар – род, Е. Хансен, Е. Домар, А. Лейонхувуд (США), Дж. Робінсон (Великобританія), П. Сраффа (Італія) та ін. Причини виникнення Н. – відсутність у кейнсіанській теорії розробок щодо регулювання економіки в усіх фазах циклу (Кейнс обгрунтував
здебільшого антикризову економічну політику), тривалого економічного зростання та економічної динаміки (теорії Кейнса властивий статичний підхід). Методологічна основа – передусім положення про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівновагу економічної системи, макроекономічний підхід до аналізу проблем відтворення (з цією метою Р. Харрод обгрунтував поняття “коефіцієнт капіталу”), переважання кількісного аналізу конкретних економічних зв’язків у межах господарства країни та ін. Якщо за умов статичної економіки відсутнє реальне нагромадження капіталу, а отже, не розглядається проблема
нових заощаджень, то за умов економічної динаміки рівень випуску товарів змінюється упродовж тривалого періоду. Слід зауважити, що безперервне зростання частки доходів розглядається як один з найважливіших факторів всієї економічної системи. З цією метою запроваджується поняття “позитивне заощадження”, а важливим недоліком теорії Кейнса було виключення з неї цього поняття, незважаючи на статичний характер економіки. Це означає, що Кейнс не досліджував вплив такого заощадження на розвиток економіки загалом. Обгрунтовуючи в даному контексті тезу про “господарства, що розширюються”, Харрод вивчає динаміку таких основних факторів, як чисельність робочої сили, обсяг наявного капіталу та випуск продукції або дохід на душу населення. У зв’язку з цим головною метою дослідження він вважав з’ясування розподілу доходів між цими факторами. Вивчаючи роль держави в динамічному розвитку економіки, він підкреслював необхідність встановлення державного контролю над національними заощадженнями, а додаткові заощадження монополій, як і приватні заощадження, ставив в обернено пропорційну залежність від відсоткової ставки. Крім того, в таку ж обернену залежність від норми відсотка він ставив і рівень безробіття. Позитивним у методології Н. є врахування динаміки макроекономічних показників (національного доходу та ін.), впливу науково-технічного прогресу на розширене відтворення, визначення важливої ролі грошей і грошової політики в арсеналі державного регулювання, що свідчило про використання окремих елементів системно-структурного аналізу. Представники Н. пояснюють кризи передусім внутрішніми факторами, зокрема, вони намагалися показати вплив на цей процес розподілу національного доходу між працею і капіталом, встановити органічний зв’язок між виробництвом і розподілом продуктів, залучити до такого аналізу фактор науково-технічного прогресу. Так, за допомогою акселератора неокейнсіанці показали зворотний зв’язок між приростом національного доходу і зайнятістю та наступним приростом інвестицій. Особливістю цього процесу є швидкий приріст (скорочення) інвестицій порівняно з приростом доходів, спричинений тривалим часом виготовлення машин, устаткування. Протягом цього періоду не задоволений попит призводить до розширення масштабів виробництва. Тривалість періоду використання основних виробничих фондів зумовлює більше відсоткове відношення нових капіталовкладень до капіталокладень, що спрямовуються на їх відновлення, порівняно з відсотком приросту продукції (див. Акселератор). Важлива особливість Н. – намагання пояснити механізм переходу від зростання до кризи і від кризи до спаду не зовнішніми, а внутрішніми факторами, зокрема дією акселератора, який двояко (позитивно або негативно) впливає на збільшення капіталовкладень, їх розпроділ у певному періоді, що, своєю чергою, спричиняє перехід від зростання обсягів виробництва до їх скорочення, а отже, збільшення або зменшення безробіття, відповідні інфляційні процеси та ін. У моделях економічного зростання темпи такого зростання залежать передусім від розподілу доходів, а розподіл, своєю чергою, – від темпів нагромадження. Це, на думку неокейнсіанців, зумовлено тим, що загальна сума заощаджень формується із таких заощаджень із заробітної плати і прибутку, а схильність до заощаджень у найманих працівників і власників капіталу є неоднаковою. Крім того, темпи нагромадження капіталу визначають норму прибутку, що, своєю чергою, детермінує частку прибутку в загальному доході. Це означає, що темпи економічного зростання залежать від інтенсивності нагромадження і схильності до заощаджень. Позитивною стороною таких передумов є відмова від неокласичної концепції граничної корисності та граничної продуктивності, намагання з’ясувати кількісні взаємозв’язки між нагромадженням, економічним зростанням і розподілом, використання функції технічного прогресу та ін. З огляду на це Н. вважає основним методом антицикліч – ного регулювання економіки політику бюджетного регулювання, зокрема “дефіцитного фінансування”, – збільшення витрат держави, яке випереджає зростання її доходів. Зокрема, представники Н. стверджували, що для досягнення динамічної рівноваги економічної системи необхідно заздалегідь планувати невелику (3-5% щорічно) і регульовану державою інфляцію. Така політика після другої світової війни до кінця 60-х забезпечила певне послаблення економічних криз, циклічного характеру капіталістичного виробництва. Однак неадекватними стали такі заходи неокейнсіанської антициклічної політики, як стримування інфляції під час піднесення обмеженням попиту. Більше того, у цей період водночас із зростанням цін збільшувалося безробіття (в західній економічній літературі цей процес має назву “стагфляція”), тому не відповідав реаліям капіталістичної дійсності закон Філіпса, згідно з яким найефективнішим засобом боротьби з інфляцією є зростання безробіття. Істотний недолік Н. – його неспроможність пояснити динаміку основних елементів ефективного попиту. Зокрема, практика засвідчила відсутність органічного взаємозв’язку між зростанням споживання і кратним приростом інвестицій (дію акселератора), оскільки споживчий попит значною мірою може бути задоволений введенням у дію не завантажених виробничих потужностей, наявних товарних запасів та ін. Зазначені процеси призвели до послаблення Н., його кризи. Дефіцитне фінансування посилювало інфляційні процеси в економіці, й у 80-х у деяких розвинених країнах світу відбулася певна переорієнтація з кейнсіанських методів регулювання економіки на неокласичні, зокрема на рекомендації монетаристів і авторів концепції економіки пропозиції. Однак на початку 90-х XX ст. роль Н. у формуванні економічної політики розвинених країн світу зросла.
Loading...