Неокласичний синтез – узагальнена економічна концепція, в якій поєднуються раціональні елементи концепції ціноутворення і розподілу доходів у межах неокласичного напряму з положеннями теорії макроекономічної рівноваги і зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії. Неокласичний напрям сформувався наприкінці XIX – на початку XX ст., кейнсіанський у 30-ті XX ст., а перші спроби Н. с. – у 50-ті. При цьому від неокласиків було запозичено передусім концепцію державного регулювання за допомогою кредитно-грошової
політики, від кейнсіанства – теорію ефективного попиту та впливу на нього держави, зокрема за умов кризи. Найвідомішими представниками Н. с. є американські економісти Е. Хансен, П. Самуельсон, Дж. Хікс (першим запровадив поняття “неокласичний синтез”), яких вважають авторами теорії доходів – витрат як ортодоксальної версії кейнсіанської доктрини. На думку Самуельсона, розв’язання ключових проблем грошової та фінансової політики за допомогою категорій теорії доходу відроджує класичні істини і надає їм законної сили. Самуельсон спочатку був прихильником кейнсіанства, але поступово відходив
від нього і намагався поєднати з неокласичним напрямом. Від останнього він запозичив хибну методологічну базу, якої дотримувались автори концепції граничної корисності, граничної продуктивності капіталу та інших факторів, які, за словами Р. Солоу, не слугують основою для обгрунтування економічної політики. Відповідно до цих засад, Самуельсон надає перевагу ринковій економіці та механізму саморегулювання, традиційно, а отже, спрощено розглядає капітал, вартість товару (критикує погляди К. Маркса на цю проблему), прибутку та ін., дотримується концепції трьох факторів виробництва при вирішенні проблеми розподілу національного доходу. Щодо кейнсіанської теорії Самуельсон визнає необхідність державного регулювання економіки, яке водночас повинно бути ефективним, стабільним і справедливим. Держава має спрямовувати свої дії передусім проти монополізації економіки, а отже, недосконалої конкуренції (яка, на його думку, стала домінувати), проводити антициклічне регулювання шляхом стимулювання економічного зростання, пом’якшення глибини економічної кризи (спаду, – за його словами), опосередкованого впливу на ринковий механізм конкуренції за допомогою податків, надання державних субсидій, боротьби зі стагфляцією тощо. Із посиленням монетаризму Самуельсон пов’язує економічне зростання з проблемами росту цін, рівня безробіття (при цьому запозичує антисоціальне положення Фрідмена про об’єктивний рівень безробіття), узгоджує монетаристську політику з проведенням окремих соціальних програм, а темпи економічного зростання – з екологічними чинниками та ін. На відміну від кейнсіанської моделі мультиплікатора (як найпростішої моделі Н. с.), Хікс запропонував модель ІS-LМ, яка за допомогою відповідного наукового апарату показує відмінність між законом Сея (пропозиція зумовлює попит) і законом Вальраса (сукупна сума попиту в економіці за вартістю дорівнює сукупній сумі пропозиції, або сума доходів і витрат в суспільстві збігаються). Водночас до доходів відносять і грошові заощадження, а їх певний обсяг виявляється в попиті і пропозиції цього товару (грошей), що, своєю чергою, впливає на рівновагу економічної системи. Механізм такої взаємодії досліджується моделлю Хікса, в якій, зокрема, аналіз сукупного попиту здійснюється у виробничому (реальному) і грошовому секторах (останній відображає динаміку позичкового капіталу). Головна умова рівноваги в першому з них – рівність між інвестиціями і заощадженнями, в другій – між попитом на ліквідність і грошовою масою. Згідно з теорією Н. с., рішення підприємців про інвестування значною мірою залежать від відсоткових ставок позичкового капіталу, з підвищенням на ринку позичкових капіталів відсоткових ставок підприємці можуть затримати інвестиції у виробництво, вкласти ці кошти в банки або придбати на них цінні папери, із зниженням відсоткових ставок діє зворотний механізм, незалежно від того, здійснюється фінансування за допомогою власних чи залучених коштів. Оскільки зі зростанням маси доходу збільшується частка грошової маси для забезпечення поточних угод, вищому доходу відповідає вища відсоткова ставка. Важливою складовою Н. с. є макроекономічна модель Хансена і Самуельсона, в якій синтезовані погляди Кейнса на механізм реалізації макроекономічних процесів за допомогою стабілізаційної політики з урахуванням кредитно-грошових важелів. Теорію Н. с. критикують представники монетаристської школи (зокрема М. Фрідмен), концепцій “економіки пропозицій”, “раціональних очікувань” передусім за тезу прихильників Н. с., що механізм ринкового саморегулювання має доповнюватися цілеспрямованим державним втручанням, його коригуванням (держава, на думку монетаристів, повинна лише створювати умови для максимально вільного функціонування ринкового механізму). Така критика є неконструктивною, не відповідає вимогам часу.
Loading...