НЕРВОВА СИСТЕМА – ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
Довідник з біології
ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
НЕРВОВА СИСТЕМА
Нервова система управляє діяльністю різних органів і систем, становлячи цілісний організм, здійснює його зв’язок із зовнішнім середовищем, а також координує процеси, протікаючи в організмі залежно від стану зовнішнього і внутрішнього середовища.
Нервова система забезпечує зв’язок всіх частин організму в єдине ціле. Вона здійснює координування кровообігу, лімфотоку, метаболічних процесів, які, у свою чергу, впливають на стан і діяльність нервової системи.
Нервову
Існує ще одна класифікація, яка єдину нервову систему за функцією також умовно підрозділяє на дві частини: соматичну (анімальну) і вегетативну (автономну). Соматична нервова система іннервує головним чином тіло, поперечносмугасті, або скелетні
Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нервова клітина – нейроцит (нейрон) (від грец. neuron – жила, нерв) з відростками, що відходять від неї. Нараховують 25 млрд. нейронів в головному мозку і 25 млн. на периферії. Один або декілька відростків, по яких до тіла нервової клітини приноситься нервовий імпульс, називаються дендритами. Єдиний довгий відросток, по якому нервовий імпульс прямує від тіла нервової клітини, – аксон, або нейрит.
Нервова клітина динамічно поляризована, тобто здатна пропускати нервовий імпульс тільки в одному напрямі, від дендриту до аксону.
Залежно від кількості відростків розрізняють уніполярні (одновідростчаті), біполярні (двовідростчаті) і мультиполярні (багатовідростчаті) нервові клітини.
На розрізі мозку видно, що він складається з сірої та білої речовини. Сіра речовина є скупченням нейронів. У спинному мозку вона знаходиться в центрі, оточуючи спинномозковий канал. У головному мозку, навпаки, сіра речовина розташована по його поверхні, утворюючи кору і окремі скупчення, що отримали назву ядер, які зосереджені в білій речовині. Біла речовина знаходиться під сірою і складена нервовими волокнами, покритими оболонками. Нервові волокна, з’єднуючись, складають нервові пучки, а декілька таких пучків утворюють окремі нерви. Нерви, по яких збудження передається з центральної нервової системи до органів, називаються відцентровими або руховими, а нерви, які проводять збудження з периферії в центральну нервову систему, називаються доцентровими або чутливими.
Головний і спинний мозок є одягнений трьома оболонками: твердою, павутиновою і судинною. Тверда – зовнішня, сполучнотканинна, вистилає внутрішню порожнину черепа і хребетного каналу. Павутинова розташована під твердою – це тонка оболонка з невеликою кількістю нервів і судин. Судинна оболонка зрощена з мозком, заходить у борозни і містить багато кровоносних судин. Між судинною і павутиновою оболонками утворюються порожнини, заповнені рідиною.
У відповідь на подразнення нервова тканина приходить у стан збудження – процес, який викликає або посилює діяльність органу. Властивість нервової тканини передавати збудження називається провідністю. Швидкість проведення збудження коливається від 0,5 до 100 м/с і залежить від типу нервового волокна. З максимальною швидкістю збудження передається по чутливих волокнах, що беруть початок у м’язах, і по рухових волокнах скелетних м’язів. Чутливі волокна проводять відчуття дотику і тиску (від шкіри), мають меншу провідність: швидкість імпульсу складає 50 м/с. За волокнами, що передають сигнал болю, збудження йде зі швидкістю 1 м/с. Збудження проводиться за нервовими волокнами ізольовано і не переходить з одного волокна на інше, чому перешкоджають оболонки, які покривають нервові волокна. В основі збудження лежить зміна концентрації аніонів і катіонів по обидві сторони мембрани нервової клітини (і її відростків).
Діяльність нервової системи носить рефлекторний характер. Реакція у відповідь на подразнення, здійснювана нервовою системою, називається рефлексом. Шлях, по якому нервове збудження сприймається і передається до робочого органу, називається рефлекторною дугою. Вона складається з п’яти відділів: 1) рецепторів, сприймаючих подразнення; 2) чутливого (доцентрового) нерва, передаючого збудження до центру; 3) нервового центру, де збудження перемикається з чутливих нейронів на рухові; 4) рухового (відцентрового) нерва, несучого збудження від центральної нервової системи до робочого органу; 5) робочого органу, реагуючого на отримане подразнення.
Рис. 107. Рефлекторна дуга. А – дуга вегетативного (ліва частина рисунка) і соматичного (права частина) рефлексів; Б – рівні “багатоповерхової” рефлекторної дуги. Позначення; Гл – симпатичний ганглій, М – м’яз.
Процес гальмування протиставлений збудженням: він припиняє діяльність, ослабляє або перешкоджає її виникненню. Збудження в одних центрах нервової системи супроводиться гальмуванням в інших: нервові імпульси, що поступають в центральну нервову систему, можуть затримувати ті або інші рефлекси. Обидва процеси – збудження і гальмування – взаємозв’язані, що забезпечує злагоджену діяльність органів і всього організму в цілому. Наприклад, під час ходьби чергується скорочення м’язів згиначів і розгиначів: при збудженні центру згинання імпульси слідують до м’язів – згиначів, одночасно з цим центр розгинання гальмується і не посилає імпульси до м’язів – розгиначів, унаслідок чого останні розслабляються, і навпаки. Для виконання своїх функцій – сприйняття інформації, переробки її і передачі рухового імпульсу на виконавський орган – відростки нервових клітин утворюють з нейронами і іншими клітинами особливі з’єднання – синапси (від грец. synapsis – з’єднання, зв’язок) (рис. 108). Під час вступу сигналу до закінчення аксона там вивільняється хімічна речовина, яка викликає збудження або гальмування в сусідній клітині. Такі речовини називаються медіаторами, до них відносяться, наприклад, ацетилхолін, норадреналін та інші.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...