Головна ⇒ 📌Плани-конспекти уроків по українській мові ⇒ Однорідні члени речення

Однорідні члени речення

Тема 6. Синтаксичні особливості професійного мовлення

План:

1. Особливості синтаксичного складу ділових паперів. Узгодження присудка з підметом.

2. Складні випадки керування у словосполучення професійного мовлення.

3. Особливості використання прийменникових конструкцій.

4. Дієприкметникові та дієприслівникові звороти, особливості їх вживання у документах.

5. Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення в діловому мовленні.

1. Однорідні члени речення

Різні типи складносурядних та складнопідрядних речень

дають надзвичайно багаті можливості для вираження зв’язків між компонентами складного цілого. Зокрема особливою складністю відзначаються конструкції наукової мови; в ній використовується найбільша кількість синтаксичних засобів, якими можна передавати різноманітні логічні відношення.

Складносурядні речення характеризуються тим, що дають змогу зображувати всю багатоманітність явищ дійсності, їх комплексний характер і взаємопов’язаність, виражаючи гаму модальних відтінків. Тому складносурядні речення кількісно переважають у тих стилях літературної, мови, де на перше місце висувається опис.

науковому та діловому стилях ці речення використовується найчастіше тоді, коли є необхідність передати повідомлення, частини якого лежать у тій самій смисловій площині. Проте порівняно з складнопідрядними реченнями, складносурядні конструкції у діловому та науковому стилях посідають менш помітне місце. Складнопідрядні речення тут переважають кількісно і характеризуються досить високим ступенем стандартизації (склад службових слів обмежений, кількість типів речень уніфікована і закріплена за певними текстовими ситуаціями). Так, причиново-наслідкові зв’язки здійснюються конструкціями зі сполучниками оскільки, бо, тому що, через те що; у математичних текстах стабільними є конструкції зі сполучниками нехай – тоді та ін. Широко вживаються тут і багатокомпонентні конструкції із сурядністю та підрядністю. Найчастіше це трикомпонентні речення, рідше – більші. Науковий і діловий стилі для позначення складних логічних зв’язків між компонентами висловлюваної думки виробили спеціальні складні багатослівні сполучники і відносні слова: в зв’язку з тим, що; відповідно до того, що; внаслідок того, що; після того, як.

У науковому стилі (як і в діловому та, частково, публіцистичному) віддається перевага тим типам підрядних речень, які містять відносні слова, бо вони уточнюють стосунки між частинами складного цілого. Так, поширеною означальною конструкцією в науковому стилі мови є підрядне означальне речення зі сполучним словом який (таких речень, як свідчать дослідники, у художньому стилі вдвічі менше, ніж у науковому). Коли є можливість вибирати між сполучними словами який і що, слід віддавати перевагу займенникові який, бо він має форму роду і числа, а це сприяє чіткості, прозорості викладу. Особливо це слід враховувати у великих реченнях, де є кілька підрядних. Модальні частки ніби, начебто, неначе використовуються для показу того, що сказане в підрядному додатковому реченні не відповідає дійсності (вони вживаються переважно в науково-публіцистичних і науково-популярних текстах). Важливу композиційну роль відіграють (особливо у науково-популярних текстах) питальні конструкції. За питанням звичайно йде тут розгорнута відповідь; інколи це цілий абзац. Буває, що з останнього речення цього абзацу – відповіді виростає нове запитання, до якого приєднується новий абзац-відповідь (дуже широко цей спосіб синтаксичної організації матеріалу застосовується також у мові підручників, посібників). Розглянемо приклад. “Чи можна сказати, що продуктивні сили дають вичерпну характеристику виробництва? Ми могли б сказати це, якби кожна людина самостійно і незалежно від інших людей виробляла необхідні їй продукти…” Цей абзац закінчується реченням: “І засоби праці, і виробничий досвід, і продукти праці – результат спільної діяльності людей, в процесі якої вони неминуче вступають між собою у виробничі відносини”. Наступний абзац починається питанням: “Що ж являють собою виробничі відносини?” (підручник). Загалом у логізованій, інтелектуальній мові використовуються не ті структури, які відбивають готовий стан речей, а ті, в яких більше елементів інтерпретації дійсності. Тому серед сурядних вибираються не єднальні і протиставні, а наслідкові конструкції, в підрядних – переважно причинові й наслідкові.

У діловому, науковому і частково публіцистичному стилях однорідні члени речення використовуються переважно для створення різнотипних класифікаційних систем. Тут до однорідного ряду ставляться вимоги суто логічного характеру (дотримання цих вимог і є однією з характерних ознак названих стилів): Насамперед це вимога перерахування на якійсь одній підставі. Друга вимога: члени ряду повинні взаємно виключати один одного. Наприклад: “До речень, які мають тільки один головний член, належать нєозначено-особові, узагальнено-особові, означено-особові, безособові, інфінітивні, називні речення”. Спроба включити у цей ряд термін “односкладні речення” порушить вимогу, бо назва ця об’єднує увесь ряд, а спроба включити сюди термін “речення з дієслівною формою на – но, – то” порушить вимогу тому, що це часткове поняття входить до складу ширшого, названого тут поняття “безособові речення”. Нерозрізнення родових і видових понять робить виклад розпливчастим, нечітким, думки – невиразними. Крім того, заміна родових понять видовими і навпаки зміщує логічні акценти. У тих випадках, коли є можливість вибору між родовим і видовим поняттям, слід віддавати перевагу видовим (вони конкретніші, вужчі семантично, чіткіші). Наприклад: “І тут пушкініанець Рильський, пристрасний життєлюб і людинолюб, має всі права бути одним з найінтимніших і найкращих учителів почувань – і для нас, і для наших дітей, і для їхніх нащадків]” (Л. Новиченко). У наведеному реченні однорідні слова “пушкініанець, життєлюб, людинолюб” могли б бути об’єднані одним родовим поняттям “гуманіст”; “і для нас, і для наших дітей, і для їхніх нащадків” – родовим поняттям “для багатьох наступних поколінь”, проте такі заміни засушили б текст, зробили б його безликим, позбавленим експресії. Необхідно також, щоб ряд був повним, тобто охоплював усі види певного роду (особливо це стосується наукових класифікацій). Наприклад: “Експозиція – сюжетно-композиційний елемент – та частина художнього твору, в якій розкриваються: а) умови формування персонажів і ті риси їх характеру, що склалися до виникнення конфлікту; б) обстановка й середовище, в якому розгортатиметься дія; в) час і місце дії” (словник). Тут ми маємо повний, вичерпний ряд. Якщо перелік не має чисто класифікаційного характеру, ряд може й не бути вичерпним. Як правило, всякий логічно вичерпний перелік – це ряд однорідних членів речення, з’єднаних безсполучниковим зв’язком, за винятком останнього члена ряду, який, приєднуючись сполучником і ніби замикає ряд, вказуючи на його завершеність: “В основу хімічного методу боротьби з шкідниками покладено застосування отруйних речовин різними способами: обприскуванням, обпилюванням, фумігацією, протруюванням отруєними принадами і в формі аерозолей” (довідник). Дуже часто систематизація при класифікації підкреслюється за допомогою цифр або букв перед кожним із членів ряду. Якого б великого обсягу не набували ці пункти, всі вони обов’язково повинні виражатися тією ж граматичною формою, що й перший, і мати приблизно той самий порядок розташування компонентів та оформлення їх. Узагальнюючі слова у науковій і діловій мові, як правило, вказують на найближче родове поняття, види якого є об’єктом перерахування. Місце узагальнюючого слова у цих стилях – перед однорідним рядом (при цьому, як правило, однорідні члени поєднані безсполучниковим зв’язком): “Враховуючи природно-економічні умови, а також напрямок розвитку садівництва, вся територія Української РСР поділена на такі плодові зони: Полісся, східний Лісостеп, західний Лісостеп, Наддніпрянщина, західний і центральний степ, Крим.

У науковому й діловому стилях мови прийменники при однорідних членах потребують особливої уваги в зв’язку з вимогами чіткості і прозорості викладу у цих стилях. Так, вимога повторювати прийменники перед кожним членом і ряду є обов’язковою: якщо ці прийменники неоднакові, а також якщо однорідні члени, навіть з однаковими прийменниками, ускладнені великою групою пояснюючих слів; якщо однорідні члени пов’язані повторюваними сполучниками; якщо однорідні члени речення зв’язані подвійними зіставними, а також розділовими і протиставними сполучниками; повторюються прийменники і тоді, коли автор підкреслює важливість змісту кожного з однорідних членів. Надто ускладнені речення з кількома включеними однорідними рядами важко сприймаються навіть тоді, коли вони побудовані правильно і відповідають усім поставленим вимогам. Особливості використання однорідних членів речення у публіцистичному (окремих його жанрах) та художньому стилях грунтуються на таких стилістичних якостях однорідного ряду. У зв’язку з тим, що однорідні ряди переважно зв’язані з логічним викладом і позбавлені емоційності, речення з однорідними членами завжди справляє враження спокійного, заздалегідь обдуманого повідомлення. Тому в емоційній, пісенній мові замість однорідного ряду часто вживається розірваний ряд самостійних слів або коротких простих речень: – Серце моє! Доле моя! Розкрий карі °чі! Подивися! Усміхнися! Не хочеш? Не хочеш! (Т. Шевченко) На відміну від однорідного ряду тут кожен компонент незалежний і не вказує на продовження перерахування. При застосуванні інтонації однорідності такі речення різко змінюють своє емоційне забарвлення, справляючи враження обдуманого, спокійного викладу. Як ми бачили, у діловому і науковому стилях переважають іменникові і прикметникові однорідні ряди, оскільки там вони служать для класифікації явищ і ознак. У художній і публіцистичній мові значне місце належить дієслівним рядам. Вони відбивають прагнення показати дійсність у динаміці, у русі, у всьому багатстві її мінливості і повторюваності. Наприклад: Були то очі, жахом білені, – Уперше він такі зустрів. Вони металися і бігали. Вони втікали в хащі брів. Вони просили, вони плакали скавучали із орбіт, Двома побитими собаками Повзли покірно до чобіт… (Б. Олійник)

Стилістичний синтаксис вивчає можливості найдоцільнішого використання синонімічних варіантів стосовно до змісту тексту, його функціонально-стилістичного призначення, а також залежно від завдань тексту та його загального естетичного спрямування, Синтаксис відіграє надзвичайно важливу роль у стилістичній організації тексту: численні стилістичні явища тісно пов’язані з синтаксисом і проявляють себе саме через синтаксис-анафора найчастіше втілюється в антитезі, синонімія увиразнюється в градаційних побудовах, експресія лексичних одиниць посилюється відповідним інтонуванням речення та ін.

Просте речення. У науці, законодавстві, в діловому і суспільно-політичному житті складність, важливість і серйозність питань, що піднімаються, вимагає суворо логічного, послідовного і точного викладу думки. Перевага писемної форми спілкування, відсутність безпосереднього контакту з слухачами або читачами, а звідси неможливість користування допоміжними засобами (жест, міміка, показ чогось та ін.), офіційний тон, монологічна форма – все це накладає на синтаксис нехудожньої мови специфічний відбиток.

У науковому та діловому стилях переважна більшість відокремлення виступає як уточнююча, пояснююча чи обмежуюча деталь повідомлення, включена (саме як підпорядкована загальному змісту речення) до його складу. Відокремлені обставини тут, як правило, несуть лише незначну частину інформації, звичайно меншу за ту, що наявна в усьому реченні. Для наукових та ділових текстів зовсім нетипова така структура реченнях властива художньому стилю), при якій основна частина інформації, її суть, міститься у відокремленій частині речення. Невластиві науковим і діловим текстам і такі конструкції, в яких відокремлена обставина – комунікативний центр повідомлення – композиційно об’єднує два окремих речення. Дієприкметниковий зворот у науковому стилі, як і в діловому, має основне завдання – уточнення, в той час як у художньому і публіцистичному стилях – додаткове повідомлення.