Офшорний бізнес – бізнес компаній за межами країни, в якій він зареєстрований у центрах спільного підприємництва, де він отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті. О. б. розпочався активно в середині 70-х XX ст. Капітал, який функціонує у цій сфері бізнесу на початку XXI ст., – понад 700 млрд дол. Головні причини виникнення та інтенсивного поширення О. б.: 1) значною мірою ліберальне податкове законодавство в офшорних регіонах; 2) можливість реєстрації в ньому не резидентних компаній; 3)
високий ступінь розвитку міжнародних телекомунікацій, транспортної мережі, банківських послуг; 4) мінімальні обмеження на певні види ділової активності; 5) економічна (незмінність курсу національної валюти, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та ін.) і політична стабільність. Найадекватнішою формою підприємств для здійснення О. б. є корпорації, оскільки створення корпорації та надання їй права на отримання прибутку дають змогу зменшити розмір індивідуального подохідного податку (див. Корпорація). Крім того, таке зниження може відбуватися через реєстрацію в країнах з пільговим режимом оподаткування.
Більшість країн з офшорними регіонами використовують для реєстрації юридичних осіб британське прецедентне право, згідно з яким корпорація вважається резидентною за місцем її знаходження (у країні, де корпорація зареєстрована, а її керівництво має постійне місце проживання). Якщо корпорація не має джерел доходів, пов’язаних із резидентами країни реєстрації, вона звільняється від оподаткування свого прибутку. Крім того, у переважній більшості офшорних регіонів застосовують системи пільгового оподаткування навіть для резидентів корпорацій. Країни з такими регіонами мають, як правило, договори з багатьма країнами світу про усунення подвійного оподаткування. В середині 90-х XX ст. налічувалося бл. 50 зон, сприятливих для реєстрації офшорних корпорацій. Важливо не порушувати деякі вимоги здійснення такої реєстрації: неприпустимість використання назв уже існуючих компаній, імен коронованих осіб, використання корпораціями з незначним статутним капіталом назв, пов’язаних з великим обсягом і широкими масштабами операцій, та ін. З метою конфіденційності до засновницьких документів вносяться імена повірених (номінальних власників). З такою ж метою нерідко використовують і номінальних директорів, які виконують розпорядження реальних власників. Найпоширенішими видами офшорних корпорацій є інвестиційні та холдингові компанії. Отримані кошти вони можуть вкладати в акції інших компаній або в банки різних країн світу. Для зменшення оподаткування компаній у країнах з високими податками компанії набувають статусу дочірніх підприємств холдингової офшорної корпорації, розташованої в офшорному регіоні. У такому разі податки зменшуються на величину дивідендів, які виплачуються холдинговій компанії, інвестиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки на прибуток від надання транспортних і професійних послуг (консультаційних, володіння патентами, ліцензіями та ін.). Широко практикується організація офшорних банків, особливо філіалів ТНБ, що уможливлює здійснення депозитних операцій у країнах, де вони не оподатковуються, надання банківських кредитів за умови звільнення від сплати податків на відсотки, отримувані за їх надання, та ін. Значні пільги в офшорних регіонах мають страхові, трастові компанії.
Loading...