Оплата праці – часткова компенсація власником засобів виробництва в грошовій або натуральній формах витраченої найманими працівниками у процесі виробництва праці. За капіталістичного способу виробництва власниками засобів виробництва, інших об’єктів власності (капіталу) є індивідуальний (окремий підприємець) та колективний (корпорації, держава і навіть наднаціональні органи) капіталіст. Залежно від цього збільшується або зменшується обсяг компенсації витрат праці найманого працівника у різних сферах. Часткова (а не повна) О. п.
існує в усіх суспільно-економічних формаціях, в яких зі зростанням продуктивності праці з’являється додатковий продукт. У рабовласницькому суспільстві О. п. обмежувалася мінімумом засобів до фізичного виживання і здійснювалася в натуральній формі. Оскільки раб не був юридично вільним, сам був знаряддям праці, об’єктом купівлі – продажу була особа раба, а не його робоча сила, то О. п. за своїм економічним змістом була суто символічною. За капіталізму після акту купівлі – продажу робочої сили, що закріплюється передусім у колективних договорах, починається процес праці, в якому створюється не лише необхідний
продукт, який спрямовується на оплату робочої сили у формі заробітної плати і забезпечує певну якість відтворення робочої сили (відтворювальна функція заробітної плати), а й частина додаткового продукту. Економісти, які стверджують, що О. п. найманого працівника здійснюється за обсяг виконаної ним роботи (а не за тимчасове використання робочої сили й часткову оплату результатів праці), фактично заперечують можливість сучасного найманого працівника створювати додатковий продукт, не беручи до уваги, що таку змогу мали працівники ще за умов розпаду первіснообщинного ладу. Водночас необхідний і додатковий продукти створюють і функціонуючі капіталісти, менеджери різних ланок. Частина додаткової вартості виникає внаслідок синергічного ефекту – взаємодії особистісних і речових факторів виробництва. Хоча функціонуючі капіталісти та менеджери вищої і середньої ланок (менеджери нижчої ланки мало чим різняться від осіб найманої праці) створюють необхідний і додатковий продукти, привласнювані ними доходи – результати не лише власної, а й чужої праці (інакше неможливо пояснити, чому доходи, наприклад, вищих менеджерів перших п’ятисот американських корпорацій більш ніж у 100 разів перевищують розмір заробітної плати найманих працівників вищої кваліфікації тих самих корпорацій). Складові поняття “О. п.” як часткової компенсації витрат фізичної, розумової, нервової енергії – оплата за шкідливі умови праці, її інтенсивність та продуктивність, за рівень кваліфікації, дисципліну праці, відповідальність за стан робочого місця, за роботу у вихідні дні, понаднормові роботи, за небезпечні роботи тощо, а також доплати (премії). Із зростанням вартості робочої сили розширюються межі необхідного продукту, а отже, розміри реальної заробітної плати (див. Реальна заробітна плата). Істотне ускладнення процесу праці за сучасних умов, обстоювання працівниками своїх прав та інші чинники значно розширюють межі відтворювальної, стимуляційної та соціальної функцій заробітної плати (у деяких розвинених країнах світу працівникам, крім щорічної, оплачують другу відпустку за вислугу років, надають вихідну допомогу, різноманітні премії, здійснюються витрати на їх соціальне забезпечення, професіональне навчання, культурно-побутове обслуговування на підприємстві та ін. (див. Вартості робочої сили міжнародна класифікація). Повну вартість праці, витраченої працівниками у процесі виробництва, не оплачуватимуть навіть за найдосконалішого способу виробництва. Протилежне стверджував у своїй теорії “не урізаного трудового доходу” Ф. Лассаль.
Loading...