Організація страхування
ФІНАНСИ
Розділ 12.
СТРАХУВАННЯ І СТРАХОВИЙ РИНОК
12.3. Організація страхування
Організація страхової справи засновується на виділенні суб’єктів страхування, об’єктів страхування і форм страхових відносин.
Основними суб’єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований. Страховик – юридична особа – страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику
Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.
Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання
Об’єктами страхування можуть бути майно, життя і здоров’я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотриманий прибуток при здійсненні фінансових та господарських операцій тощо.
Страхування може проводитись в обов’язковій і добровільній формах. Обов’язкове страхування зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.
Законодавством установлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Відповідальність за здійснення обов’язкового страхування покладається на державні страхові органи.
Обов’язковим страхуванням охоплюються всі об’єкти без заяв страхувальників, оскільки сама реєстрація об’єкта є підставою для того, щоб він був охоплений страхуванням.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Нижче перелічені об’єкти страхових відносин залежно від видів страхування.
Об’єктом майнового страхування є майно юридичних і фізичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.
Об’єктами особистого страхування виступають життя та здоров’я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджувальну функції. Ризикова передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової події. Нагромаджу вальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.
У разі страхування відповідальності об’єктом є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид – страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів.
Крім того, об’єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.
Об’єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економіки, яка пов’язана з безліччю підприємницьких ризиків.
У системі соціального страхування об’єктом страхування є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.
Таким чином, соціальне страхування представляє собою частину грошових відносин по розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою формування і використання фондів, призначених для утримання осіб, які не беруть участі в суспільній праці. Суб’єктами відносин виступають держава, підприємства і організації різних форм власності, населення.
В економічній і публіцистичній літературі при характеристиці сфери соціального захисту населення вживають такі терміни як “соціальне забезпечення” і “соціальне страхування”, нерідко ототожнюючи їх, або навпаки, вважаючи їх неоднозначними. Між тим кожний з них несе спеціальне смислове навантаження.
Соціальне забезпечення – це встановлена державою система матеріального забезпечення громадян в старості, на випадок повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також допомога багатодітним, неповним і малозабезпеченим сім’ям.
Соціальне забезпечення здійснюється у формах “соціального страхування” і “опікування”.
Характерною рисою соціального страхування є фінансування соціальних виплат за рахунок внесків. Форма “опікування” представляє фінансування з бюджету і орієнтована на індивідуальні потреби.
Таким чином, під соціальним забезпеченням слід розуміти процес соціального захисту населення, а під соціальним страхуванням – одну з форм здійснення цього процесу. Форма соціального страхування є домінуючою в країнах ринкової економіки. Причому в одних країнах метод страхування носить нагромаджувальний характер, а в інших – солідарний.
Соціальне страхування має обов’язковий і добровільний характер. В обов’язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування при тимчасовій втраті працездатності, страхування на випадок безробіття. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій – у разі повної чи часткової втрати працездатності, та допомоги – у разі тимчасової втрати працездатності та у зв’язку з безробіттям.
Система соціального страхування може бути двох видів: державна і недержавна (формування недержавних та відомчих пенсійних фондів).
Державне соціальне страхування є обов’язковим. Воно має за мету забезпечення соціальних інтересів всього населення країни і окремих груп громадян, чия професійна діяльність пов’язана з особливо небезпечними умовами праці.
Особливостями солідарної системи державного соціального страхування є не персоніфікований характер внесків (вони не нагромаджуються, а витрачаються відразу на виплату пенсій) і їх непрямий характер (внески в спеціальний фонд здійснюють в більшій мірі роботодавці і в меншій – наймані працівники). Пенсії сьогоднішнім пенсіонерам оплачуються економічно активним населенням. Така концепція пенсійного забезпечення підтримується багатьма. Але висловлюється думка, що її необхідно вдосконалювати, встановивши більшу залежність розміру пенсії від заробітку і стажу. Разом з тим реформування пенсійного забезпечення проводиться шляхом вдосконалення системи пенсійного забезпечення як державного обов’язкового, так і недержавного добровільного.
Ефективність додаткового пенсійного забезпечення доведена досвідом розвинутих країн, де політика пенсійного забезпечення ведеться у двох напрямах: гарантоване забезпечення мінімальної трудової пенсії і підтримка малозабезпечених верств населення; розширення можливостей громадян у самозабезпеченні своєї старості через додаткове нагромаджувальне страхування.
Частка додаткової пенсії в пенсійному доході становить 15- 16 % в Італії, 35-40 % – у Франції, 75 % – у США. Число пенсіонерів, які отримують недержавні пенсії, становить 70 % від всіх пенсіонерів Західної Європи.
Не менш актуальною є проблема медичного страхування. Посилаючись на досвід зарубіжних країн і Росії, пропонується запровадити медичне страхування в Україні. На страховому ринку вже з’явились добровільні види медичного страхування, але це не означає, що знайдено реальний вихід щодо поліпшення медичного обслуговування населення.
У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі через державні або недержавні структури. Страхувальниками можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, організації й установи та громадяни (за рахунок власних доходів). Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...