Основна суперечність товарного виробництва – розвиток двоїстої природи праці індивідуальної і колективної, фізичної та розумової, конкретної та абстрактної, сконцентрованих у формі антагонізму між приватною і суспільною працею. Так, конкретна праця є безпосередньо приватною працею (працею, витраченою приватним власником на приватному підприємстві, особистою справою товаровиробника). За суспільного поділу праці товаровиробники виготовляють продукти для інших осіб, що надає їхній праці прихованого суспільного характеру. З огляду на
це для визначення суспільної значущості вкладеної у товар праці необхідна купівля – продаж товару на ринку. В первісному суспільстві праця окремої людини не була особистою справою, а її продукт – приватним продуктом. За дрібнотоварної приватної власності праця кожного окремого товаровиробника виступає як приватна праця, її суспільний характер виявляється лише в обміні. Щодо відносин безпосереднього виробництва суспільний характер приватної праці полягає в тому, що кожний її вид – лише один з елементів суспільного поділу праці й має на меті задоволення суспільної потреби. Із зростанням товарного виробництва
вартісний характер вироблених речей береться до уваги у процесі їх виробництва. З цього моменту приватні роботи виробників набувають двоїстого суспільного характеру – приватні види робіт є ланками системи суспільного поділу праці, сукупної праці суспільства й водночас задовольняють різні потреби власне товаровиробників, а отже, й суспільні потреби. Загалом таке ж співвідношення приватної та суспільної праці характерне й для капіталістичного виробництва на домонополістичній його стадії. Поглиблення суспільного поділу праці у формі загального та особливого сприяло зростанню товарного виробництва й обміну (аналогічно впливало на цей процес і розорення дрібних товаровиробників), а одинична форма поділу праці на підприємстві діяла у протилежному напрямі. Так, в об’єднанні капіталіста праця кожного ремісника не створює товару (через його глибоку спеціалізацію), перестає бути економічно відокремленою, набуває форми суспільної за умови, що вироблений кінцевий продукт буде реалізований на ринку, задовольнить певну суспільну потребу. Ознак безпосередньо суспільної праці приватна праця набуває лише у межах індивідуального капіталістичного підприємства. З розвитком капіталістичного способу виробництва, зокрема з укрупненням підприємств, зростають масштаби організованого і планомірного виробництва, замість індивідуального виробництва, а отже, і приватного характеру праці, домінують колективне виробництво і колективний характер праці. Приватна праця існує на дрібнотоварних підприємствах (належать окремій особі, максимум сім’ї, і базуються на приватній трудовій власності – наприклад, фермерське господарство, що не наймає працівників). За цих умов суперечність між приватною і суспільною працею набуває форми антагонізму між приватним і колективним характером праці, з одного боку, і суспільною працею – з іншого. Суперечність між приватною і суспільною працею – О. с. т. в., оскільки супроводжується стихійним коливанням цін, розоренням одних і збагаченням інших виробників товарів. Така суперечність є однією зі сторін основної суперечності капіталізму, феодалізму, рабовласницького ладу і соціалізму.
Loading...