Головна ⇒ 📌Довідник з філософії ⇒ Основні форми буття

Основні форми буття

Філософія посбіник

Тема 2. МЕТАФІЗИКА

§ 2. Онтологія як підрозділ метафізики

Основні форми буття

По-перше, буття речей, властивостей, відносин, процесів природного і штучного походження, тобто буття природного як “перша природа”, що є сукупністю природних умов існування людини й суспільства, та “друга природа” – сукупність штучних матеріальних умов існування суспільства, створених людиною у процесі перетворення “першої природи”. Буття окремих речей, станів, процесів минуще в одвічному бутті об’єктивної,

первинної, безконечної у часі та просторі природи. “Другу природу” визначає взаємозв’язок природного матеріалу, опредмеченої (перенесеної на предмет) діяльності людини, втіленого ідеального (духовного) та соціальних функцій, створених на основі свідомої мети речей (знарядь праці, об’єктів промисловості, культури, предметів побуту тощо). Штучне буття є буттям соціально-історичним.

По-друге, буття людини як цілісної істоти, що володіє члено-роздільним мовленням, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічним мисленням, логічною пам’яттю тощо), здатна створювати й користуватися знаряддями

праці та підпорядковувана, водночас, природним закономірностям (проходить етапи виникнення, розвитку та загибелі, людське тіло підпадає дії закону збереження речовини й енергії). Відповідно до причетності людини до сфер світу виділяють природного суб’єкта, здатного гнучко пристосовуватись до мінливих умов природного середовища, соціального суб’єкта – носія засвоєних соціальних норм та прийнятих у суспільстві правил, і суб’єкта культури – суб’єкта самостійного й відповідального за розв’язання життєвих проблем на засадах загальнолюдських моральних та культурних принципів. На основі предметно-практичної діяльності людина завдяки свідомості здатна задовольняти власні потреби, взаємодіючи тим самим з іншими формами буття. Індивідуальний духовний світ людини, вивищуваної завдяки своїм морально-вольовим якостям над природно-тваринним світом, визначає здатність людини до цілеспрямованої проективної діяльності, творчості. Зрештою, людина є суспільною істотою, здатною стати особистістю тільки у процесі життєдіяльності в умовах взаємодії з іншими людьми, у соціальному оточенні, із використанням здобутих іншими людьми, суспільством знань, знарядь праці, досвіду.

По-третє, буття соціального (суспільства) як відокремлена від природи форма життєдіяльності людей, система суспільних процесів, створювана різноманітними відносинами між людьми у процесі їхньої життєдіяльності, в якій органічно поєднані соціальне життя окремої людини та буття суспільства як цілого. Рушієм соціального як результату спільної організованої діяльності великих груп людей є комплекс природних, соціальних і духовних сил. Взаємодія системи соціальних, державних та владних інститутів зумовлює можливість розвитку суспільства як системи відносин. Основою взаємодій індивідів є соціальна дія, що породжує стійкі змістовні зв’язки поведінки. Соціальне буття індивіда реалізується у системі соціальних відносин, тобто стійкому взаємозв’язку соціальних дій (М Вебер). Системотворним чинником сучасного постає інформація як нова соціальна реальність, у якій діяльність людини, – що вже не є насамперед людиною економічною, – визначається не вигодою, користю, інтересом (К. Маркс, Е. Дюркгейм), а новою раціональністю, новими мотиваційними механізмами, новими постматеріалістичними цінностями, не визначуваними системою виробництва й утилітаристською етикою.

По-четверте, буття ідеального (духовного), представлене у формах людської свідомості, діяльності та культури (продуктах абстрактного мислення й духовного обміну людей, втілених у соціально значимих ідеальних утвореннях: наукових теоріях, нормах моралі, релігійних та естетичних цінностях, знаряддях праці, техніки, творах літератури й мистецтва), що складається із суб’єктивованого (індивідуального), об’єктивного (позаіндивідуального, загального) й об’єктивованого духовного. Притаманне окремій людині суб’єктивне буття, виявляючись результатом внутрішньої духовної діяльності, охоплює всю різноманітність станів свідомості індивіда: швидкоплинні враження, почуття, переживання, думки, ідеї, переконання, настанови, знання, самосвідомість, неусвідомлюване тощо. Становлення суб’єктивованого, індивідуального ідеального відбувається завдяки залученню людини до сфери об’єктивного духовного, культури.

Об’єктивне ідеальне буття – це надіндивідуальні, відчужені (самостійні) форми духовності, носієм яких є соціальні спільноти, суспільство. Зміст об’єктивного ідеального становить, передусім, мова як особлива, відображена у людській культурі реальність, що забезпечує соціальну пам’ять, тобто пам’ять нащадків, людства. Об’єктивне ідеальне охоплює так само мораль, моральність, ідеали, цінності (благо, краса, справедливість, істина), право, форми виховання й освіти, світогляду (релігія, філософія). Втілене у сукупності завершених творінь духу людини й зафіксоване у певному рівні розвитку виробництва, техніки, культури, науки, об’єктивне ідеальне наявне у речах та процесах “другої природи”.

По-п’яте, біосферне буття (від грец. – “bios” – “життя”, “sphaora” – “сфера”) – земна оболонка, охоплена біологічним життям, що надає їй своєрідної геологічної й фізико – хімічної організованості (В. Вернадський). Виникнення життя та пов’язане з ним утворення біосфери Землі розглядається наукою як єдиний процес утворення життя на всій планеті із зародженням відповідних умов. Унаслідок швидких темпів розвитку виробничих сил суспільства відбулося стрімке зростання антропного (людського) чинника, тобто впливу людини на навколишню природу із переважно споживацьким до неї ставленням. З другої половини XX ст. реальною загрозою для життя людства постає глобальна екологічна криза, вихід з якої – коеволюційний шлях розвитку суспільства в органічній єдності людини та природи.

Усі форми буття – буття речей, властивостей, відносин, процесів природного й штучного походження, буття людини, буття соціального, буття ідеального та біосфери мають якісні відмінності та, водночас, взаємопов’язані, оскільки світ є єдиним цілим. Людина усвідомлює буттєві форми за допомогою наукової, буденної, релігійної, музичної, містичної тощо форм пізнання з позицій органічного взаємозв’язку всіх форм буття, єдності світу.