Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Основні тенденції розвитку економіки в другій ПОЛОВИНІ 1990-х років

Основні тенденції розвитку економіки в другій ПОЛОВИНІ 1990-х років

Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

§ 30. ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1990-х років – НА ПОЧАТКУ НОВОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ

1. Основні тенденції розвитку економіки в другій ПОЛОВИНІ 1990-х років.

У жовтні 1994 р. Президент України Л. Кучма проголосив стратегію економічних перетворень, подолання економічної кризи, які з нетерпінням очікувала вся Україна. Її складовими стали: обмеження дефіциту державного бюджету, звільнення від обмежень внутрішньої та зовнішньої торгівлі, сувора монетарна політика, приватизація великих підприємств, проведення

земельної реформи.

Протягом перших років після проголошення програми в економіці намітилися певні позитивні зрушення. Насамперед розпочався процес активної приватизації державних підприємств. Якщо на початку президентства Л. Кучми приватна власність становила 4 %, то через 3,5 роки – майже 40.

Прискорення економічних реформ зумовило зниження інфляції. Це дало можливість провести грошову реформу у вересні 1996 р. Її сутність полягала в запровадженні гривні замість купоно-карбованців у співвідношенні 100 000 до 1.

При цьому уряд проводив жорстку монетарну політику, спрямовану на стримування грошової

маси й недопущення інфляції. Надбанням роботи уряду стала макроекономічна стабілізація економіки.

Проведені зміни дали позитивний результат. Поступово сповільнювалися темпи зниження рівня ВВП. Одночасно почала зростати заробітна плата. Середньомісячна інфляція в 1997 р. становила лише 1 %, тобто вона відбирала в працівників лише 1 % їхньої заробітної плати.

Однак, незважаючи на деяку стабілізацію в окремих галузях, подолати економічну кризу в Україні не вдалося. Фінансова криза в Південно-Східній Азії (1997) та Росії (1998) спричинили погіршення фінансової ситуації в Україні. Українська гривня знецінилася вдвічі. Надзвичайно ускладнилося фінансове становище підприємств: кожне друге в 1997 р. стало збитковим.

Через нестачу готівки українські підприємства все частіше вдавалися до примітивного натурального обміну, так званого бартеру. У країні розпочалася швидка бартеризація економіки. Якщо на початку 1997 р. в промисловості за бартером реалізовувалася третина виробленої продукції, то в 1999 р. – майже дві третини. У внутрішній торгівлі бартер призводив до подальшої “тінізації” економіки: державі набагато простіше контролювати проходження грошових потоків через банк, аніж перевезення товарів транспортними засобами. У зовнішній торгівлі бартеризація призвела до колосальних збитків унаслідок продажу товарів за заниженими цінами. Оскільки більшість підприємств країн Західної Європи відмовлялися торгувати за застарілими схемами, обсяг зовнішньої торгівлі України різко скоротився.

Бартеризація призвела до неспроможності сплати податків одними підприємствами й нехтування платіжною дисципліною іншими. Порушення платіжної дисципліни яскраво засвідчують цифри: якщо в 1995 р. податкова недоїмка становила 2,4 %, то в 1998 – 39 %. Несплата податків не давала можливостей наповнити бюджет. Почастішали випадки затримання виплати заробітної плати. Дефіцит бюджету знову спонукав уряд запускати друкарський верстат для друкування гривні на заробітну плату бюджетним працівникам. Не забезпечена виробництвом емісія грошей вела до інфляції, зростання цін, зниження рівня життя.

Протягом 1997-1999 pp. середньомісячна заробітна плата, яка виплачувалася вкрай нерегулярно, знизилася майже вдвічі і становила менше 50 дол. CШA. За індексом людського розвитку (комплексний показник, при якому беруть до уваги стан здоров’я, рівень освіти, реальну купівельну спроможність населення) Україна протягом 1994-1999 pp. перемістилася з 54 на 102 місце у світі.

Тим часом “тіньова” економіка перетворювалася на все більшу загрозу для економічної безпеки держави. За визнанням Л. Кучми, втрати державного бюджету від “тінізації” економіки становили 12-15 млрд грн на рік. “Тіньова” економіка в 1999 р. забезпечувала доходи щонайменше 75 % населення України. У ній визначилися два сектори. У першому підприємства діяли цивілізованими методами, однак на тлі неспроможності держави керувати економічними процесами, а, головне, через надмірний податковий тиск вони уникали сплати податків заради власного виживання. Інший сектор, який, на думку фахівців, становив не менше половини “тіньової” економіки, мав кримінальну природу. Ділки цього сектору незаконно використовували державні ресурси, присвоювали прибутки, розкрадали майно, шахраювали, займалися рекетом, наркобізнесом та ін.

Криміналізація економіки перетворювалася на серйозну загрозу для суспільства. У грудні 1999 р. Президент України змушений був визнати, що “криміналізовані буквально всі сфери економіки” і “доводиться говорити про фактичну втрату керованості” економічними процесами. Наприкінці XX ст. обсяг “тіньової” економіки становив щонайменше 60 % ВВП.

Історичне джерело

У 1999 р. в “тіньовій” економіці оберталося 10-12 млрд дол. США і понад 6 млрд грн. Тим часом у легальному обігу перебувало 10 млрд грн.

Наслідком “тінізації” економіки стало активне вивезення капіталів за кордон. У такий спосіб “тіньовики” намагалися приховати свої незаконні прибутки від державного контролю. За даними зарубіжних фахівців, за 10 років незалежності з України було нелегально вивезено майже 40 млрд доларів США. “Тіньова” економіка стала одним із головних чинників існування суспільства.

Помітною особливістю економічного життя України в другій половині 1990-х років стало отримання іноземної фінансової допомоги. Президент Л. Кучма зумів переконати Верховну Раду України в необхідності прийняття законів щодо її отримання. Цій справі посприяла зустріч Л. Кучми з Президентом США Б. Клінтоном у травні 1995 р. Невдовзі Україна посіла третє місце після Ізраїлю і Єгипту в отриманні фінансової допомоги від CШA.

Завдяки США, які мають вирішальний вплив у міжнародних фінансових організаціях, Україні посилили фінансову допомогу Європейський банк реконструкцій та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк (СБ). Кредити Україні також надали уряди ФРН, Італії та інших країн. Це дало змогу українському уряду вирішувати платіжні проблеми й насамперед розрахуватися за нафту і газ, отримані з Росії та Туркменистану.

Ці кредити не були здебільшого призначеними для розв’язання якоїсь чітко визначеної економічної проблеми. Український уряд міг використовувати кошти на власний розсуд під загальне зобов’язання проводити реформи в країні. Оскільки кредитами розпоряджалися чиновники, то позики безповоротно “проїдалися”. Більше того, отримані кредити стали перешкодою для реформ, адже давали можливість уряду й надалі використовувати застарілу енергоємну техніку і т. п. Можливість вирішувати чи переносити вирішення проблем за допомогою кредитів на майбутнє призвела до того, що протягом 1994-1999 pp. державний борг України зріс більше аніж утричі й досягнув 12,5 млрд дол. США.

Багато економістів і політологів застерігали політиків від кредитної форми отримання допомоги. Вони радили представникам виконавчої та законодавчої

Національний банк України, м. Київ

Влади отримувати “швидку допомогу” як прямі інвестиції приватного зарубіжного капіталу, передусім у промисловість. Проте корумповане чиновництво не бажало допускати в Україну іноземний капітал, на який не могло впливати. На перешкоді інвестиціям поставали також нестабільність політичної ситуації, часта зміна і заплутаність податкового законодавства.

За підрахунками фахівців, для реформування й успішного розвитку економіки України потрібно 40-50 млрд дол. США. Однак за період 1991-2001 pp. в Україну надійшло лише 3,9 млрд дол. іноземних інвестицій. Тим часом до Угорщини та Польщі надійшло по 40 млрд дол. США інвестицій, до Румунії – 8 млрд, до Словаччини – 3,5 млрд дол.