Освіта

Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)

§ 21. КУЛЬТУРА В СЕРЕДИНІ 1960-х – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1980-х років

1. Освіта.

У 1960-1980-х роках освіта була підпорядкована завданням комуністичного будівництва. Необхідно було подолати відставання порівняно із Заходом, тому влада збільшувала видатки на освіту. Будувалися нові школи та дитячі садки. Однак зміст освіти постійно контролювався комуністичною партією. Головним завданням освіти було формування комуністичної свідомості школярів.

В умовах СРСР управління освітою в Україні здійснювалося з Москви – єдиного адміністративного й ідеологічного центру. Спочатку приймалися нормативно-правові акти на загальносоюзному рівні, а потім вони дублювалися в союзних республіках. Радянське керівництво намагалося охопити різними видами освіти найширші верстви населення.

З 1966 р. розпочалося впровадження обов’язкової середньої освіти. До шкільних предметів фізики та біології були включені розділи з кібернетики і генетики, які раніше були заборонені. Вивчалися нові предмети “Суспільствознавство” та “Основи радянської держави і права”.

1972 р. Центральний комітет КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили постанову “Яро завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та подальший розвиток загальноосвітньої школи*. Положення про загальну обов’язкову середню освіту було внесене до Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Однак не всі учні могли успішно опанувати програму, тому їх залишали на другий рік у тому ж класі. З метою досягнення запланованого результату запроваджувалися вечірня та заочна форми навчання. У ті роки вчителі не тільки навчали – вони були провідниками комуністичних ідей, виконували різноманітні доручення: читали лекції на підприємствах і в колгоспах.

У 1960-1980-х роках велике значення надавали трудовому вихованню учнівської молоді, що часто здійснювалось у формі допомоги підприємствам і колгоспам. Трудове навчання та виховання проводили також у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах. Підприємства повинні були надавати “шефську” допомогу школам. Були спроби перетворити школу на заклад з підготовки робітників масових професій. Шкільне виховання велося в жорстких ідеологічних рамках. Незважаючи на зусилля влади, сільські школи за умовами для навчання помітно відставали від міських.

Збільшувалася кількість профтехучилищ, які одночасно зі спеціальністю давали середню освіту. Однак у суспільстві створилися умови, за яких загальноосвітня школа намагалася спрямувати до профтехучилищ учнів, які мали низький рівень знань або ж були схильні до порушення навчальної дисципліни.

Партійно-державне керівництво розуміло, що шкільна освіта не задовольняє потреби суспільства. У цьому зв’язку розпочалася реформа загальноосвітньої та професійної школи, основні напрями якої були схвалені в 1984 р. Вони передбачали підвищення якості освіти, зміцнення її матеріально-технічної бази, удосконалення управління галуззю. Однак реформа не передбачала справжньої демократизації шкільного життя, не враховувала національні потреби.

Незважаючи на панування авторитарно-бюрократичної системи, більшість учителів сповідувала гуманістичні ідеали, працювала творчо та самовіддано.

Молодий учитель фізики Сахнівської школи Олександр Захаренко (згодом – директор) разом з учнями будував і запускав повітряні кулі, моделі літаків і ракет. Завдяки цьому фізика стала цікавим і улюбленим предметом школярів. Він почав упроваджувати навчально-контролюючі машини, які допомагали вивчати матеріал. У школі працював кіоск без продавця, у якому можна було придбати шкільне приладдя. На кожному предметі була вказана ціна, учень міг вибрати потрібну річ і залишити за неї гроші. Вивчати досвід цієї школи приїжджали педагоги з Німеччини, CШA, Канади, Китаю, Японії.

Донецький педагог Віктор Шаталов розробив технологію інтенсивного навчання, у якому важлива роль належала наочно-схематичним засобам – “опорним сигналам”. Він викладав матеріал у вигляді малюнків і схем, що значно полегшувало його засвоєння. Книжки В. Шаталова видавалися в багатьох країнах світу. Серед його учнів чимало кандидатів і докторів фізико-математичних наук.

У 1960-1980-х роках школа була засобом зросійщення населення України. КПРС проводила політику “вдосконалення” вивчення російської мови в школах УРСР. Це призвело до того, що в обласних центрах і столиці України переважна більшість шкіл була переведена на російську мову навчання. Наприклад, у Донецьку, де половину населення становили українці, не залишилося жодної української школи. Зросійщенню української школи сприяла таємна постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР (травень 1983 р.) “Про додаткові заходи щодо вдосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах союзних республік”. Керівництво УРСР відреагувало на цю постанову підвищенням заробітної плати вчителям російської мови на 15 %. У школах із російською мовою навчання учнів звільняли від вивчення української мови за письмовими заявами батьків.

Чимало проблем було у вищій школі. Багато талановитих юнаків і дівчат не могли з першої спроби вступити до вищого навчального закладу. Одночасно з набуттям фахових знань студентам прищеплювали марксистсько-ленінський світогляд. З вищих навчальних закладів витіснялася українська мова.

Невід’ємною частиною студентського життя була участь у будівельних загонах під час літніх канікул, праця на полях і в садах. Саме там відбувалося їхнє трудове загартування та зароблялися перші трудові кошти. Незважаючи на численні проблеми освіти, існує думка, що рівень знань, які 184 надавала радянська школа, перевищував показники багатьох розвинутих країн.