Первіснообщинний суспільний спосіб виробництва – перший в історії людства суспільний спосіб виробництва, для якого характерна ручна обов’язкова праця, суспільна (общинна) власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, регулювання общинного рівня споживання кожного її члена на основі рівності. За даними сучасної науки, Всесвіт виник бл. 15 млрд років тому; планета Земля – 4,5 млрд років, а життя на ній – 3,5 млрд років; примати – 65 млн років назад, а відокремлення людини почалося майже 12 млн років тому і завершилось бл. З млн
років виникненням П. с. с. в. з появою людини (людського стада). Він проіснував до IV-III тис. до н. е. Людина розумна сформувалась лише 250 тис. років тому, а 40 тис. років тому люди стали подібними до нинішніх. У межах П. с. с. в. виділяють три основні етапи. Перший – первісне людське стадо, якому відповідає використання переважно кам’яних знарядь праці, кістки та рогу, а щодо матеріальної культури – палеоліт, мезоліт і неоліт. Існував до 40-35 тис. до н. е. Перша людина на території сучасної України з’явилася 1,5 млн років тому в епоху палеоліту, збереглася майже тисяча пам’яток того часу. Другий етап – родова община,
якій відповідає епоха мезоліту (40- 35 тис. – 10-5 тис. років до н. е.). В цей період винайдено лук, стріли, рибальські голки, кам’яні сокири та ін. Тоді ж з’явився додатковий продукт, але його виробництво ще не набуло постійного характеру. Мезолітичні пам’ятки трапляються на всій території України і датуються IX-VI тис. до н. е. Наприкінці епохи мезоліту виснажилися мисливські природні ресурси, це змусило родову общину поступово переходити від привласнювального (збирання плодів, полювання на диких звірів) до відтворювального господарства – рільництва і скотарства. Третій етап – існування сусідської общини, якому відповідав період неоліту. Такі общини утворювалися з декількох родів і налічували 40-50 осіб. На цьому етапі рільництво і скотарство домінують. З’явилися мідні знаряддя праці (відповідно визначився мідний вік), керамічне виробництво, дерев’яні мотики, рала, вдосконалювалися лук, стріли й кам’яна сокира. Виникли прядіння, ткацтво. Завдяки цьому створювався додатковий продукт, почала розвиватися система обміну. В Україні в часи трипільської культури трипільці обмінювали хліб і худобу на коней в остготських племен. Населення трипільської культури займало територію від Дніпра до Дністра і було праосновою українського народу. Відносно постійний обмін – результат першого та другого великих суспільних поділів праці (див. Суспільний поділ праці). Виникли гончарне та бронзоливарне ремесла, предметом обміну стали мідь, золото. На рубежі II-І тис. до н. е. відбувався перехід до залізного віку. З’явилися металеві знаряддя праці, розвивалося орне рільництво. Виникли багатофункціональні поселення з житловими й господарськими виробничими комплексами. Сукупність цих процесів зумовила дію основного економічного закону та основної суперечності даного ладу (див. Основний економічний закон; Основна економічна суперечність). Поступово в межах общини виокремлювалися домогосподарства, що означало перетворення первісної общини на суспільну. З переходом від парної до моногамної сім’ї відбувалося поступове відносне відособлення її в межах общини, общинна власність доповнювалася особистою, посилювався індивідуальний характер виробництва і слабшав колективний. Якщо на перших етапах існування П. с. с. в. регулювання общиною однакового рівня споживання допомагало вижити всім членам суспільства, то з появою додаткового продукту цей спосіб привласнення став гальмом розвитку виробництва, самої людини. Найпоширенішим товаром обміну була худоба – перший об’єкт приватної власності. Обмінні операції між родовими общинами і племенами здійснювали переважно старійшини і племінні вожді, які поступово стали розпоряджатися стадами общини, привласнювати частину багатства. Виникло рабство, джерелом якого були міжплемінні війни. Це призвело до посилення майнової нерівності, зосередження дедалі більшої частини суспільного багатства в руках родової та племінної верхівки (аристократії), яка поступово привласнила право наказувати, вершити суд над членами роду, племені. Із зміцненням територіальних зв’язків між сім’ями виникла рільницька община, з’явилася приватна власність, що поєднувалася з суспільною, а парцелярне (індивідуальне) виробництво – з колективним. Зростання частки індивідуальної, приватної праці зумовило збільшення частки рухомого майна окремих членів общини, посилення майнової нерівності, виникнення класів, а відтак – держави. Пережитки П. с. с. в. (залишки родоплемінних відносин, сільської общини, общинної власності, матріархату та ін.) характерні для багатьох слабо-розвинених країн на початку XXI ст.
Loading...