Політичні режими
Політологія
ПОРІВНЯЛЬНА ПОЛІТОЛОГІЯ
ПОРІВНЯЛЬНА ПОЛІТОЛОГІЯ: ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК, КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ
3. Політичні режими
Найважливіше місце в політичному житті посідає політичний режим. Політичний режим – це вся сукупність явних або неявних моделей дій, що визначають форми й канали доступу до найважливіших управлінських позицій, це характеристики суб’єктів, що мають такий доступ або позбавлені його.
Це визначення широко застосовується за побудови класифікацій політичних режимів. У сучасній літературі знаходимо
Російський політолог Григорій Голосов, автор підручника “Порівняльна політологія”, вирізняє кілька критеріїв у аналізі політичних режимів: їх відкритість і закритість, монолітність і диференційованість еліти, залучення до чи відсторонення мас від управління.
З огляду на ці критерії, можна виокремити три класичні типи політичних режимів. Тоталітарний режим (або тоталітаризм) – це державно-політичний устрій суспільства, основою якого є сильна харизматична особистість (особиста диктатура), повний (тотальний) контроль держави над політичною,
Авторитаризм як феномен набагато ширше представлений в історії людства, ніж демократія. І нині близько половини населення планети живе в умовах авторитарних режимів. Звідси теоретичне й практичне значення аналізу проблеми авторитаризму.
1. Традиційний режим: закритий, з монолітною елітою, виключальний. Це – Саудівська Аравія, більшість країн Перської затоки. Закритість цих режимів виявляється в тому, що влада найчастіше передається у спадок, а інколи завойовується силою.
2. Змагальна олігархія, відкритий, виключальний режим. Він може існувати лише на пасивній соціальній базі, в умовах конкуренції між собою економічних еліт. Цей режим був характерним для Англії у XVII – першій половині XVIII століття, більшості латиноамериканських країн.
3. Авторитарно-бюрократичний режим: закритий, із диференційованою елітою, виключальний. Його різновидом є військовий режим. Такий режим діє в Заїрі, Уганді, Чилі.
4. Егалітарно-авторитарний режим (egalite – рівність французькою мовою, егалітаризм – ідеологія, що обстоює подолання політичної нерівності): закритий, з монолітною елітою, включальний. Таку назву отримав політичний режим у СРСР, країнах, що стали на шлях соціалістичного розвитку. Важлива прикмета егалітарно-авторитарного режиму – ламання відносин власності, яке нерідко призводило до цілковитого усунення землеробської й приватнопідприємницької еліт. Егалітарно-авторитарний режим упав у СРСР, країнах Центральної та Східної Європи, проте в суттєво модифікованому вигляді він ще існує в Китаї, а також у В’єтнамі, Північній Кореї, на Кубі.
5. Авторитарно-інегалітарний режим (ін – “не”, будується на ідеї нерівності): закритий, з диференційованою елітою, включальний. Авторитарно-інегалітарний режим не прагне до повної зміни власності, вступаючи в контакт із тими чи тими економічно привілейованими верствами, як правило, беручи їх під захист, спрямовуючи за “іншою адресою” пробуджену політичну активність мас.
Найдовше такий режим проіснував в Італії, де фашистська партія прийшла в 1922 р. до влади й утратила її лише після катастрофічної поразки країни в Другій світовій війні Лідер італійських фашистів Беніто Муссоліні висунув ідею: гноблення італійських робітників італійськими капіталістами поступається перед тим гнобленням, якого зазнає “нація – пролетарка” з боку іноземних держав.
В основі ідеології націонал-соціалізму, що її пропагував у Німеччині Адольф Гітлер, лежала “расова теорія”, яка ран-жувала нації за ступенем повноцінності та приписувала саме німцям (“арійцям”) роль майбутніх господарів світу. На шляху до здійснення мети світового господарювання стоять “расові неповноцінні нації”, насамперед, євреї, які вже встановили контроль над англо-американським капіталом, господарюють у Франції та визначили Німеччину як наступну жертву. Комунізм також є вигадкою євреїв, адже він протиставляє окремі класи арійського суспільства один одному й тим самим ослаблює їхню волю.
Авторитарно-інегалітарні режими зазнали поразки в Другій світовій війні. Доля Гітлера й Муссоліні спіткала їхніх численних прибічників у Західній і Східній Європі. Чи означає це, що авторитарно-інегалітарні режими остаточно відійшли в минуле? Хоча більшість урядів у світі заявляє про свою демократичну природу, ці декларації в багатьох випадках не відповідають дійсному стану речей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...