Поняття й оцінка інвестиційного клімату
Зовнішньоекономічна діяльність
8 ІНВЕСТИЦІЇ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
8.2 Поняття й оцінка інвестиційного клімату
Традиційне здійснення експертно-аналітичної оцінки інвестиційного клімату пов’язане з виведенням інтегрального показника ризику і відповідним ранжируванням країн шляхом визначення їхнього інвестиційного рейтингу в результаті аналізу факторів їх політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів та інфраструктури.
Іноземні інвестори орієнтуються на оцінку
У зв’язку з цим постало завдання формування національної системи моніторингу інвестиційного клімату України, її окремих регіонів. Це полегшує приплив і ефективне використання іноземних інвестицій, послужить орієнтиром для українських банків у власній кредитній
Є необхідним ефективне практичне використання таких оцінок на підставі їхнього аналізу й узагальнення. Оцінювання і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають використовуватися для розробки державної регіональної політики, спрямованої на забезпечення розвитку окремих регіонів на основі раціонального використання економічних ресурсів кожного з них, оптимальної інтеграції регіонів, стимулювання розвитку експортних і імпорто-заміщуючих виробництв тих регіонів, що мають для цього найкращі умови, формування вільних (спеціальних ) економічних зон тощо.
Одна з комплексних методик оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України передбачає ранжирування регіонів (областей) за п’ятьма синтетичними (узагальненими) показниками з урахуванням їх значимості. Важливою сі ладовою аналізу інвестиційного клімату на мікрорівні є аналіз і оцінка проблем, з якими стикаються підприємства з іноземними інвестиціями, які діють в Україні. Найбільші західні компанії, що працюють в Україні, головними проблемами, пов’язаними з реалізацією інвестиційних проектів, вважають такі: неефективне і нестабільне законодавство; ігнорування вимог законодавства взагалі (українськими учасниками проектів); високий рівень корупції; несправедливу, на їхню думку, політику ліцензування в Україні; проблеми бухгалтерського обліку.
За результатами опитування, проведеного Всесвітнім банком, переважна більшість українських підприємців сприймають рівень оподатковування як основну перешкоду розвитку виробництва. На основі дослідження Всесвітнього банку зроблено висновок, що прозорість і передбачуваність законодавства, необхідні для ефективної ринкової економіки, в Україні відсутні. До того ж, крім частих змін законодавства, нові закони нерідко мають зворотну силу, що загрожує інвестору необмеженим ризиком. Невиконання українською стороною вимог контрактів стає традиційним, причому нерідко досягти виконання їхніх умов не вдається навіть через суд. Інвесторів також відштовхує неефективність чинної судової системи й особливо існуючого механізму реалізації рішень суду. Серйозною перешкодою, що стримує розвиток іноземного інвестування в Україні, залишаються українські норми і форма надання фінансової звітності, що значно відрізняються як від міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), так і від загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку в США.
Окремо слід зупинитися на питанні неготовності багатьох підприємств України до залучення іноземних інвестицій. Причина її – незадовільна організація роботи на підприємствах, надзвичайно низький рівень маркетингу. Через побоювання втратити контроль над підприємством українська сторона іноді не приймає умов залучення інвестицій, які в усьому світі вважаються прийнятними. Необхідно якомога швидше погодити правила торгівлі, що діють в Україні, із усіма країнами – членами Всесвітньої торгової організації. Це, безсумнівно, буде сприяти підвищенню надійності України як міжнародного торгового партнера.
Висловлювання інвесторів щодо основних проблем багато в чому збігаються. Сім перешкод для інвестицій було підтверджено 75% опитаних. Найбільшою з них вони вважають правову невизначеність і (на 90%) транспортну інфраструктуру, а також недотримання зобов’язань з боку держави. У відповідях на питання щодо мотивів для інвестицій в Україні однозначно вказували мотиви освоєння нових і збереження потенційних ринків збуту. Обсяг витрат на персонал – традиційний мотив для переміщення виробництва – відіграє незначну роль для фірм, що ведуть виробництво в Україні, хоча вони високо оцінюють українських співробітників. У цьому плані Україна як регіон інвестування має такі ж характеристики, як і Росія, але значно відрізняється від Чехії. Опитування стосовно Чехії визначило, що спонукальним мотивом № 1 для прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у цю країну є низькі витрати на персонал, хоча в Чехії вони є значно вищими, ніж в Україні. Це дозволяє зробити висновок, що названі для України перешкоди, що ускладнюють виробництво і роблять його дорожчим, перевищують переваги, які дає наявність висококваліфікованого і вигідного персоналу, а це впливає на її потенціал у конкуренції з іншими країнами з залучення ПІІ.
Слід зазначити, що жоден з опитаних німецькими консультантами підприємців не заперечував дуже великого потенціалу України; усі вони планують подальші інвестиції в Україну й очікують зрушень у політичній сфері для реалізації своїх планів.
За даними Держкомстату України галузева структура прямих іноземних інвестицій формується в основному за рахунок харчової промисловості, внутрішньої торгівлі, машинобудування та металообробки, хімічної промисловості, фінансових послуг. Прямі іноземні інвестиції осідають головним чином у промислових центрах України, зокрема в м. Києві, Одеській, Дніпропетровській, Львівській, Запорізькій областях. Значним фактором у цьому процесі є неефективна регіональна політика.
При розгляді питання про правове регулювання іноземних інвестицій в Україні необхідно враховувати також те, що крім внутрішнього національного законодавства, існує сукупність міжнародних договорів України з окремими країнами про сприяння і взаємний захисту іноземних інвестицій. Такі угоди укладено з багатьма країнами, частину з них уже ратифіковано.
Відповідно до Закону України “Про чинність міжнародних договорів на території України”, укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину національного законодавства.
Останнім часом намітилося певне охолодження іноземних інвесторів до України. Це в основному пов’язано з наявністю та істотним зростанням політичних ризиків за останній 2005 рік.
Однак, з позитивних особливостей необхідно відзначити, що існує необхідна нормативна база для проведення прозорої та вигідної для держави приватизації, розроблені різноманітні її варіанти, визначено чіткий перелік підприємств, які підлягають приватизації, і конкретні суми, які має одержати держава від приватизації. Крім того, не до кінця вичерпані ресурси процесів реприватизації в Україні. Припинено практику взаємозаліків, надалі воші будуть використані лише в окремих випадках, визначених спеціальними Постановами Кабінету Міністрів України.
Робота уряду з макроекономічної стабілізації поєднується з розв’язанням проблем мікрорівня, стимулюванням конкретних виробництв. Завдяки змінам, внесеним у Закон України “Про підприємництво”, майже в 3 рази скорочено кількість видів діяльності, які підлягають ліцензуванню. Спрощено порядок реєстрації й одержання ліцензій. З 15 січня 1998 року набув чинності Закон України “Про внесення змін у деякі закони України про відкриття банківських рахунків”, яким підприємцям надане право відкривати кілька банківських рахунків за їх вибором. Передбачається також активізувати і спростити процес реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, спрощення торгових та митних процедур. Підвищенню інвестиційної активності суб’єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997 року Закон України “Про лізинг”, а пізніше і Закон України “Про фінансовий лізинг”. Ведеться робота з розвитку ринку корпоративних цінних паперів.
Для залучення реальних інвестицій, у тому числі іноземних, Фондом державного майна практикується продаж пакетів акцій через систему біржової торгівлі, позабіржову торгову систему, національну мережу центрів сертифікатних аукціонів, а також па комерційних та некомерційних конкурсах під інвестиційні зобов’язання покупців.
Уряд має намір продовжити співробітництво з Міжнародним валютним фондом над розробкою середньострокової програми стабілізації і структурної реформи, яка могла б бути профінансована МВФ у межах механізму розширеного фінансування. Важливу роль у співробітництві України з міжнародними організаціями відіграє Світовий банк, його підтримка структурної перебудови секторів української економіки і покриття дефіциту платіжного балансу і бюджету.
В Україні відбулися важливі позитивні зрушення на шляху просування реформ, їх законодавчого та нормативно-правового забезпечення, що створюють сприятливі умови для збільшення надходжень іноземного капіталу в економіку країни. Стабілізація макроекономічної ситуації і зростання виробництва, контрольованість інфляції, активізація споживчого попиту і підприємництва сприяли збільшенню надходжень іноземних інвестицій в Україну.
Велике значення в стимулюванні інвестиційної активності має удосконалювання податкового законодавства з метою зниження рівня оподатковування підприємств, що дозволить їм направити значну частину коштів, що вивільняються, на фінансування капітального будівництва. Однак податкова політика практично не містить заходів, спрямованих па зміцнення фінансового стану підприємств. Слід звернути увагу на відсутність в Україні системи стимулювання інвестиційної активності суб’єктів підприємницької діяльності. Необхідно вирішити питання про надання пільг для реалізації інвестиційних проектів, що мають загальноекономічне значення.
Широкомасштабні програми залучення іноземних інвестицій не виправдали себе ані в Україні, ані в більшості інших країн. Визначення законодавством умов, за виконання яких пільги будуть надаватися автоматично (інвестування окремих галузей чи необхідного розміру іноземні інвестиції), на нашу думку, також є доцільним. Важливі для держави інвестиції не обов’язково пов’язані з залученням значних обсягів капіталу. Найбільш прийнятним механізмом надання пільг за найважливішими інвестиційними проектами є укладання відповідних угод з іноземними інвесторами щодо таких проектів, які мають базуватися на ретельно відпрацьованих загальних критеріях визначення як проектів, що заслуговують державної підтримки, так і різновидів пільг, які мають відповідати міжнародному законодавству. Усе це повинне знайти відображення в прийнятих українським урядом законах.
Необхідно розробити систему заходів, спрямованих на підтримку банківського довгострокового кредитування інвестиційних проектів виробничої сфери. Необхідно також вирішити питання про застосування інвестиційного податкового кредиту для українських підприємств із метою стимулювання впровадження нової техніки у виробництво. Тільки активізація інвестиційної діяльності та розробка її нового механізму дозволить здійснити структурну перебудову виробництва, освоїти випуск конкурентоздатної продукції.
Аналізуючи сформовану в Україні ситуацію щодо залучення і використання інвестицій, експерти – економісти прийшли до висновку, що вона не відповідає нинішнім вимогам. Для стимуляції цього процесу потрібно вжити низку заходів:
– для допомоги потенційному інвестору швидко і правильно зорієнтуватися у виборі необхідного реципієнта назріла необхідність створення єдиної національної реєстраційної системи (можливо, па основі Ліцензійної палати України), як це зроблено в багатьох розвитих країнах. Цьому органу в передбачений законом термін має надходити необхідна інформація щодо юридичних осіб, що сприяла б їхній більшій відкритості для іноземних інвесторів;
– особливу важливість набувають юридичні аспекти проблеми інвестування, зокрема захист прав інвесторів. Чинна законодавча база містить щодо цього головним чином декларативні статті. У законодавчому полі нашої держави слід забезпечити, як мінімум, 5 основних прав інвестора: право голосу, право на участь у прибутках, право на перевірку всіх документів емітента, право переважного придбання нових емісій акцій і право па одержання частини майна при ліквідації емітента. Особливу увагу слід приділяти, на думку фахівців, законам прямої дії, що регулюють майнові відносини на фондовому ринку. Зокрема, закону про операції з цінними паперами, який би передбачав механізми захисту прав інвесторів, особливо акціонерів;
– з погляду фахівців, слід також закріпити процедуру злиття і поглинання комерційних структур, в активах яких існують інвестиційні капітали, оскільки нині це серйозна проблема, що відштовхує потенційних інвесторів.
Проблеми збільшення надходжень приватного іноземного капіталу в економіку України залишаються надзвичайно актуальними, особливо в контексті загострення конкуренції на ринках капіталу. Ефективним інструментом поліпшення інвестиційної привабливості України є зменшення податкового навантаження як на підприємця, так і на споживача. Створення привабливого інвестиційного клімату вимагає об’єднання зусиль Верховної Ради, Кабінету Міністрів і неможливе без участі представників міжнародних фінансових організацій та інвестиційних компаній. Результатом такого співробітництва має стати підготовка комплексної довгострокової Програми розвитку інвестиційної діяльності в Україні, а потім її прийняття і, безумовно, виконання.
Аналіз статистичних даних показує, що обсяг іноземних інвестицій в економіку України є дуже низьким. З метою визначення причин низької інвестиційної активності іноземних інвесторів необхідно проаналізувати інвестиційний клімат в Україні, тобто сукупність факторів, які враховують потенційні інвестори при ухваленні рішення про інвестування.
Політичні фактори
На жаль, необхідно констатувати, що в Україні і зараз має місце нерозуміння того, який ефект може забезпечити іноземний інвестор в економіці країни, а також ролі державних органів у спільному виробництві з іноземними інвесторами. Позитивне ставлення до іноземних інвесторів декларувалося в різних програмах Верховної Ради України (“Програма Україна – 2010”), де одним із пріоритетних напрямків політики держави є сприяння широкому надходженню іноземних інвестицій, але па практиці можна навести багато прикладів негативного ставлення державних органів влади до іноземних інвесторів. Українські органи влади бачать себе тільки в ролі контролера, але ніяк ні в ролі партнера підприємства.
Досить часто українська сторона не дотримується міжнародних договорів. Так, Німецька консультативна група наводить випадок, коли, не звертаючи уваги на Договір про захист інвестицій між країнами, українська сторона наполягла на одержанні ввізного податку при ввозі устаткування на її територію в рамках інвестицій. Ефективність функціонування органів державної влади у сфері регулювання інвестицій та створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні в цілому можна охарактеризувати як дуже низьку, хоча донедавна існувала значна кількість державних органів, що могли б регулювати інвестиційну діяльність,
Ще одним важливим фактором державного регулювання економіки (і іноземних інвестицій зокрема) є рівень корумпованості державної влади. Однак, в умовах проведення адміністративної реформи в Україні, корупцію можна було б у деякій мері перебороти встановленням високої заробітної плати для державних службовців, упровадженням системи ефективного контролю за діяльністю органів влади. Що стосується політичної стабільності в Україні, то ситуацію можна охарактеризувати як більш-менш позитивну.
Правові фактори
Фактори правової системи в Україні можна назвати головною перешкодою для іноземних інвесторів. Системі права в Україні властивий ряд особливостей:
– як правило, відсутні чіткі механізми виконання чинних законів;
– разом із законами існує велика кількість нормативно-законодавчих актів – Постанови КМУ, накази, листи міністерств і відомств тощо;
– існують протиріччя в прийнятих законах, які дають можливість, з одного боку, для зловживання деякими нормами суб’єктів підприємництва, з іншої для зловживання працівниками органів державної влади службовим становищем і порушень чинного законодавства;
– відсутність чіткої взаємодії між органами державної влади.
У цілому, в Україні не існує стабільної законодавчої бази, що була б орієнтована на потреби ринкової економіки. Лише щодо іноземних інвестицій, починаючи з 1992 року приймалася велика кількість законодавчих актів (Закон України “Про іноземні інвестиції” від 12.03.93, Декрет КМУ “Про режим іноземного інвестування” від 20.11.93, Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96).
Крім того, в Україні, починаючи з 1997 року була створена низка вільних економічних зон (ВЕЗ) з режимами найбільш сприятливими для вкладення інвестицій. У цих зонах встановлюється спеціальний пільговий режим оподатковування і пільговий порядок ввезення товарів та інших предметів на її територію. За станом на кінець 2005 року ситуація із ВЕЗ залишається трохи розмитою, що пов’язане з ініціативою Кабінету Міністрів про ліквідацію ВЕЗ і територій пріоритетного розвитку (ТПР).
Економічні фактори
Одним з основних економічних факторів інвестиційного клімату є стабільність валютного курсу. Це, безумовно, викликає зниження інвестиційної активності і не сприяє іміджу України на світовому ринку інвестицій.
Ще одним фактором є рівень купівельно-споживчого попиту, тобто місткість ринку. В Україні, у зв’язку з низькою заробітною платою, спостерігається дуже низький попит на високоякісну продукцію. Таким чином, з погляду збуту усередині держави, Україна для інвестора є менш привабливою, ніж країни Західної та Центральної Європи. Однак, з іншого боку, низький рівень заробітної плати є стимулом, для вкладення коштів в економіку України, оскільки зменшуються витрати на робочу силу.
Іншими факторами, що стримують ухвалення рішення про вкладення коштів в економіку України, є відсутність розвинутої системи страхування інвестицій у державі, нерозвиненість банківського сектора та фондового ринку, транспортної інфраструктури, недосконалість податкової політики, регулювання експорту – імпорту і т. п.
В Україні податкова система має низку важливих недоліків:
– численні зміни і виправлення до чинних законів дуже часто суперечать чинному законодавству;
– наявність законів, які не належать до податкової сфери, але регулюють податкові питання;
– відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин;
– постійно збільшується кількість необгрунтованих податків і зборів, які не сприяють розвитку підприємництва;
– ускладнюється система ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, нараховується пеня заднім числом;
– фіскальний характер діяльності податкової служби України, що призводить до зниження рентабельності і конкурентоздатності суб’єктів підприємницької діяльності;
– національний режим оподатковування для іноземних інвесторів.
На сьогоднішні відсутня система страхування від некомерційних ризиків щодо інвестицій, а саме:
– від передачі валюти;
– від експропріації і націоналізації;
– від порушення інвестиційного договору;
– від війни і цивільних заворушень;
– від девальвації національної валюти.
Важливим економічним фактором для надходження інвестицій у державну економіку є ставлення до власності. На Україні воно не є привабливим для інвесторів. Для більшості інвестиційних проектів при здійсненні інвестицій вагомим для інвестора є право володіння землею під об’єктом інвестування. Слід зазначити, що Земельний кодекс України і Закон України “Про власність” дозволяє тільки довгострокову оренду землі іноземним інвесторам (максимум до 50 років). Передача земельної ділянки у власність іноземних громадян і юридичних осіб відповідно Закону України “Про власність” забороняється. При цьому слід зазначити, що в Україні земля не є предметом застави при одержанні кредитних ресурсів, що також знижує інвестиційну привабливість.
Що стосується прав інвестора на розробку надр, участь у комунальній сфері, у 1999 році прийнята низка позитивних законів, а саме: “Про угоду про розподіл продукції”, “Про концесію” і “Про концесію на будівництві автомобільних доріг”. Разом з тим, для цих законодавчих актів не існує механізму введення на рівні виконавчої влади.
Соціальні фактори
За даними Німецької консультативної групи серед досвідчених іноземних інвесторів усі дають високу оцінку українському персоналу. При цьому інвестори вважають, що український персонал готовий до підвищення ефективності праці, добре підготовлений і кваліфікований.
Екологічні фактори
Важливим моментом з погляду одержання іноземних інвестицій та їхнього регулювання є екологічне законодавство України. Екологічні процедури мають дві основних мети:
– планування екологічних наслідків від упровадження того чи іншого проекту;
– визначення способу для реалізації інвестиційного проекту, що може поліпшити навколишнє середовище.
За даними Німецької консультативної групи більшість іноземних інвесторів вважають, що законодавство про охорону навколишнього середовища в Україні недосконале. Таким чином, для забруднюючих виробництв склалася сприятлива ситуація. Норми Законів України “Про охорону навколишньої природного середовища” і “Про відходи” та інші нормативно-правові акти не відповідають світовій практиці. Головним завданням державної політики має бути удосконалення екологічного законодавства з метою збереження екологічної безпеки держави і недопущення на його території екологічно-шкідливих виробництв.
Географічні фактори
З географічної точки зору Україна займає вигідне положення, оскільки знаходиться в самому центрі Європи і є транзитною державою. Разом з тим природні ресурси України не можна назвати багатими. Слід зазначити, що Україна має багатий потенціал у виробництві будівельних матеріалів, а також у розвитку аграрного сектора та рекреаційного бізнесу.
Що стосується промислового потенціалу, то тут можна спостерігати негативні тенденції, а саме: більше ніж 57% промислового виробництва припадає па такі енергоємні галузі, як металургійна, хімічна і нафтохімічна, паливна промисловість та електроенергетика.
Мікроекономічні фактори, що характеризують безпосередньо об’єкт інвестування.
При ухваленні рішення про інвестування того чи іншого підприємства потенційний інвестор аналізує його фінансовий стан, його виробничі можливості, місце розташування, маркетингові можливості та інші фактори, що впливають на його діяльність. Оскільки більшість підприємств України перебуває в дуже важкому фінансовому стані, то головним завданням держави при формуванні інвестиційної політики є розробка низки способів щодо одержання інвестицій, крім створення вільних економічних зон, надання інвестиційних податкових кредитів для підприємств, що реалізують інвестиційні проекти в пріоритетних галузях економіки, надання державних гарантій з інвестицій, а також створення і сприяння діяльності бізнес – центрів, які допомагали б підприємствам зробити фінансовий аналіз їхнього стану і конкурентоздатні бізнес-плани.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...