ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ. ЕВОЛЮЦІЙНА ГІПОТЕЗА Ж.-Б. ЛАМАРКА
РОЗДІЛ 4. ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОГО ВЧЕННЯ. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО СВІТУ
§ 42. ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ. ЕВОЛЮЦІЙНА ГІПОТЕЗА Ж.-Б. ЛАМАРКА
Ви вже знаєте що всі групи організмів пройшли певний шлях еволюції.
Що таке еволюція? Еволюція (від лат. Еволютіо – розгортання) – це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ
Ідеї про еволюцію живих організмів висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лукрецій та ін.) мислителі. Однак спроби науково пояснити це явище з’явились лише на початку XIX століття.
Що таке креаціонізм? Не всі біологи визнають реальність еволюційного процесу. Система поглядів на незмінність живої природи з часу її виникнення дістала назву креаціонізм (від лат. креатіо – створення). її послідовники здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок свідомого творчого акту вищої нематеріальної
Жан-Батіст Ламарк
(1744-1829)
Які основні положення еволюційної гіпотези Ж.-Б. Ламарка? Першу еволюційну гіпотезу створив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк.
Це була людина енциклопедичних знань. Він написав багатотомну працю “Флора Франції”, створив систему класифікації безхребетних тварин, яка певного мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін “біологія” (1802), обгрунтував уявлення про окрему “область життя” на Землі (пізніше названу біосферою) тощо.
Свою еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опублікував у 1809 р. у книзі “Філософія зоології”. Він вважав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів довкілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічкоподібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюються звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, – зменшуються. Згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листям дерев, тому весь час витягувала шию, щоб дістатися крони: шия і передні ноги у неї видовжились. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом чинників довкілля.
Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, – це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі історичного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі – це бактерії та інші мікроорганізми, вищі – ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперервним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, оскільки ще не встигли досягти вищих щаблів розвитку.
Схема вироблення пристосувань у тварин за Ламарком
Схема основних етапів зародкового розвитку багатоклітинних тварин
Цікаво, що Ж.-Б. Ламарк єдиний за всю історію біології запропонував вважати людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.
Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламаркізмом. Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників. Погляди вчених, які грунтуються на еволюційній ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос – новий).
Які успіхи біології в першій половині XIX століття? Перша половина XIX століття ознаменувалась багатьма відкриттями в різних галузях біології.
Завдяки створенню клітинної теорії з’ясували, що клітинний рівень організації притаманний усім живим організмам, а клітини істот, які належать до різних царств, подібні за будовою. Це дало підставу для розвитку ідеї про спільність походження всього живого на Землі.
Відкриття зародкових листків показало, що зародковий розвиток представників різних класів хребетних тварин має однакові етапи. Отже, ці тварини мають спільних предків.
Одним із засновників палеонтології(від грец. палайос – давній, онтос – єство і логос) – науки про викопні організми – вважають видатного французького вченого Ж. Кюв’є (1769-1832). Він встановив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, які відрізняються від тварин і рослин попередніх і наступних епох.
Для пояснення послідовних змін викопних фаун і флор учений запропонував гіпотезу катастроф (від грец. катастрофе – переворот). Ж. Кюв’є вважав, що геологічна історія Землі становить собою чергування тривалих стабільних періодів з відносно короткими різкими змінами її поверхні (опускання чи піднімання суходолу, вулканічна діяльність тощо). Останні призводили до повного знищення життя у певній частині планети, що знову заселялась видами з інших місцевостей або виникали форми, які нічого спільного не мали з вимерлими.
На межі XVIII і XIX століть виникла біогеографія (від грец. біос – життя та географія – землеопис) – наука про закономірності поширення видів живих істот і їхніх спільнот (біогеографічних комплексів) по земній кулі. Її розвитку сприяли численні наукові експедиції у різні куточки нашої планети, що проводили різні країни. Одним із засновників біогеографії вважають німецького вченого О. Гумбольдта (1769-1859). Значний вклад в її розвиток вніс академік Петербурзької академії наук П. С. Паллас, який вивчав тваринний і рослинний світ тодішньої Російської імперії, в тому числі й на теренах сучасної України.
Петро Симон Паллас (1741- 1811)
Було встановлено, що розбіжності в заселенні різних континентів і островів тим більші, чим більше вони ізольовані один від одного. Наприклад, Ч. Дарвін під час навколосвітнього плавання на кораблі “Бігль” звернув увагу на те, що на кожному з островів Галапагосу мешкає свій вид птахів – в’юрків. Однак усі ці види виявились досить близькими між собою, а також із видом, що мешкає у Південній Америці поблизу цих островів. Учений припустив, що материковий вид свого часу заселив острови, де на кожному з них внаслідок ізоляції та пристосувань до місцевих умов від нього утворилися різні види.
Створення систем різних груп організмів наштовхнуло вчених на думку про те, що подібність певних груп (видів, родів тощо) зумовлена їхнім історичним походженням від спільного предка.
У цей час також було доведено єдність хімічного складу живої та неживої природи, а також припущена можливість утворення органічних сполук з неорганічних.
Німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), вивчаючи мінеральне живлення рослин і біологічну природу процесів гниття та бродіння, встановив участь живих істот в колообігу речовин у природі. Тоді ж були вивчені основні класи органічних сполук, почали досліджувати процес фотосинтезу.
Накопичення багатьох нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів потребувало систематизації та теоретичного пояснення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...