Попереднє слідство – основна форма попереднього розслідування, яка являє собою врегульовану нормами кримінально-процесуального закону діяльність слідчого, пов’язану із збиранням, перевіркою та оцінкою доказів з метою всебічного, повного і об’єктивного встановлення події злочину, винності конкретних осіб у скоєнні злочину та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. П. с. починається з порушенням кримінальної справи і закінчується складанням обвинувального висновку, закриттям справи або
складанням постанови про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Якщо у справі проводилося дізнання, П. с. починається після передачі справи прокурором від органу дізнання до слідчого. П. с. проводиться слідчими прокуратури, органів внутрішніх справ і органів безпеки (ст. 102 КПК). Право проведення П. с. мають також прокурор (п. 5 ч. І ст. 227 КПК) і начальник слідчого відділу (ст. 114 КПК). Закон визначає, які справи підслідні кожному з органів П. с. (ст. 112 КПК). Слідчий має право проводити слідчі та інші процесуальні дії після того, як винесе постанову про прийняття
до свого провадження справи, порушеної ним самим або переданої йому прокурором. Слідчими діями, за допомогою яких слідчий виявляє, закріплює у процесуальних документах, перевіряє докази і встановлює обставини, що мають значення для вирішення справи (ст. ст. 23, 64, 433 КПК), є: допит свідка, допит потерпілого, затримання підозрюваного, допит підозрюваного, допит обвинуваченого, допит експерта, очна ставка, огляд, ексгумація трупа, пред’явлення для впізнання, відтворенім обстановки і обставин події, обшук, виїмка, призначення експертизи. Під час проведення слідчих дій слідчий має право застосовувати фото – й кінозйомку, звуко – і відеозапис, інші технічні засоби, матеріали застосування яких додаються до протоколів слідчих дій. Коли слідчими діями зібрано достатньо доказів, які вказують на скоєння злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК), пред’являє їй обвинувачення і допитує її з приводу пред’явленого обвинувачення. Підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам процесу законом надані широкі процесуальні права, які забезпечують захист їх законних інтересів під час П. с., в т. ч. право звернутися до суду із скаргою на необгрунтовану санкцію прокурора на арешт або на незаконну і необгрунтовану постанову про закриття кримінальної справи (ст. ст. 236-236 КПК). П. с. може проводитись одним або кількома слідчими (ст. 119 КПК). Під час П. с. слідчий виконує всі процесуальні дії і приймає всі рішення у справі самостійно, крім випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора (на арешт, обшук, виїмку поштово-телеграфної кореспонденції тощо). Слідчий має право давати органу дізнання доручення і вказівки про проведення розшукових і слідчих дій, а також окремі доручення слідчому або органу дізнання іншого слідчого району (ст. 118 КПК). Письмові вказівки прокурора, який здійснює нагляд за законністю П. с., є обов’язковими для виконання слідчим, крім питань, вирішення яких пов’язане з внутрішнім переконанням слідчого,- про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи. У разі незгоди слідчого з такими вказівками прокурора він має право не виконувати їх і подати свої заперечення вищестоящому прокурору для вирішення цього спору (ст. 114 КПК). П. с. має бути закінчене у двомісячний строк від дня порушення справи. Цей строк може бути подовжений прокурором (ст. 120 КПК). Дані П. с. підлягають розголошенню тільки з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, у якому вони визнають це можливим (ст. 121 КПК). Неповнота або неправильність П. с. тягнуть за собою повернення справи прокурором, судом першої, касаційної або наглядової інстанції на додаткове розслідування.
Loading...