Послідовність підготовки промови
УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
РИТОРИКА
Послідовність підготовки промови
Правила класичної риторики передбачають певну послідовність дій, за якою потрібно готуватися до публічного виступу. За цим принципом правила поділяються на п’ять розділів: Інвенція – добір матеріалу для промови, Диспозиція – розташування матеріалу, Елокуція – словесне оформлення тексту, Меморія – запам’ятовування, та Акціогіпокризис – виголошення, інсценізація промови. Безпосередньо творення тексту стосуються лише перші три розділи,
Інвенція
Готуючи промову, потрібно перш за все вибрати її тему та мету, після чого можна починати добір риторичних засобів, що допоможуть досягти цієї мети. На етапі інвенції й відбувається вибір теми, мети та доказів, що можуть довести слухачам потрібну думку. Інвенція включає три види засобів переконання: вдачу, пристрасті й аргументи.
Вдача – це враження, яке хоче справити промовець на слухачів. Від того, який образ оратора складеться у свідомості слухачів, залежить їхня довіра до його слів, а отже, й можливість переконати аудиторію, тобто
Промовець під час виступу має продемонструвати якості, які утвердять його авторитет в аудиторії. До таких якостей зазвичай відносять обережність, серйозність, надійність, скромність, шанобливе ставлення до слухачів. Але вони можуть варіюватись залежно від мети промови і того, до кого й у якій ситуації вона звернена: у деяких ситуаціях сміливість, готовність до рішучих дій викликає більшу повагу до промовця, ніж обережність. Виявити потрібні риси оратор може, висловлюючи власну думку.
Пристрасті – це та емоційна реакція, яку автор хоче викликати у слухачів під час промови. Емоції можуть бути і позитивними, й негативними, адже в обох випадках вони допомагають впливати на людину, спонукати її до певних дій. Цьому засобу переконання приділяли увагу як античні теоретики красномовства, так і автори підручників із риторики пізніших часів. Так, у “Риториці” Арістотеля докладно розглядаються особливості людської психології, що можуть допомогти риторові вплинути на слухачів: щоб прихилити думку аудиторії, оратор своїми словами намагається викликати радість, жаль, співчуття, сором, гнів, шанолюбство, патріотичні почуття.
Наприклад. Джованні Бокаччо, починаючи “Декамерон”, визначає своєю основною аудиторією жінок і звертається до їхнього співчуття, яке, на думку автора, є головною їхньою рисою. Щоб заохотити до читання книги, автор обіцяє читачкам після недовгого жалю втіху і радість.
“Як іздумаю я собі, прекрасні дами, які ви всі зроду жалісливі, то бачу вже загодя, що сумним та невеселим здається вам почин отсієї книги, таким-бо справді є спомин про минулу сумну пошесть… Та не хотів би я притьмом одстрашити вас од дальшого читання; не гадайте, що ждуть вас тут самі тільки зітхання та сльози. Сей жахливий початок буде вам ніби подорожнім гора крута да стрімчаста, а за отією горою лежить гарна-прегарна долина, і тим вона любіша, чим тяжче було на гору п’ястися і з гори зіхо-дити. І як за веселощами смуток наступає, так за горем радощі у тропі йдуть. За сією короткою журбою… настане скоро втіха і розкіш, що я попереду обіцяв…”
Основним засобом переконання в риториці є аргументи. На відміну від вдачі та пристрастей, вони звернені до розуму.
Аргументом у риториці називається форма міркування, що має за мету з відомих положень вивести нове. Ті частини судження-аргумента, які містять уже відому інформацію, називають засновками, а нове положення, що з них випливає, – висновком.
Залежно від кількості засновків та видів зв’язку між ними відокремлюють різні види аргументів. Ось основні з них.
Силогізм – це аргумент, у якому висновок випливає із двох взаємопов’язаних засновків. Такий вид аргументу є найбільш характерним для наукового доведення.
Наприклад. Подібне судження ми можемо вжити у розв’язанні задачі з геометрії.
(1) За умовою задачі трикутник ABC – прямокутний із прямим кутом А; (2) за теоремою Піфаго-ра квадрат гіпотенузи прямокутного трикутника дорівнює сумі квадратів катетів. (3) Отже, ВС2 = = АВ2+АС2.
У цьому судженні (1) і (2) – засновки, з яких випливає висновок (3).
Ентимема – це скорочений силогізм, у якому один із засновків не висловлюється через його очевидність. Припустивши, що ми добре знаємо теорему Піфагора, замість фрази, наведеної як приклад силогізму, можна вжити ентимему:
Трикутник ABC – прямокутний із прямим кутом А, отже, ВС2 = АВ2+АС2.
Ось приклад більш розгорнутої ентимеми, вжитої в літературному мовленні.
Отже, оскільки наша література стає нарешті на свій “власний шлях розвитку”, остільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс? (За М. Хвильовим)
Пропущений засновок можна відтворити так: кожна література, що тільки стає на свій шлях, повинна орієнтуватись на літературу більш розвинену.
Епіхерема – це розгорнутий силогізм, який використовується в красномовстві. В аргументах цього виду, як і в силогізмах, висновок випливає з двох взаємопов’язаних засновків, але вони виражені розгорнутими висловами.
(1) Благословенні ті, що з доброї волі живуть із ближніми щиро і доброчесно, (2) бо якщо добрих справ чинити не будемо, віра наша без них буде мертвою; (3) віра ж, сама будучи мертвою, не може оживити й урятувати нас (Із християнської проповіді).
У цьому реченні перша частина є висновком із судження (2) і (3).
Сорит – це ланцюжок пов’язаних між собою суджень, у якому кожне наступне судження випливає з попереднього.
Наприклад. Віруюча людина шанує Бога; той, хто шанує Бога, шанує його заповіді; одна із заповідей – милосердя до ближнього; милосердя запобігає злочинам, полегшуючи страждання і злидні; запобігання злочинам служить інтересам держави. Отже, віруюча людина служить інтересам держави (За Н. Безменовою).
Іще один із основних видів аргументу – це дилема, різновид силогізму, засновки якого є протилежними за змістом і заперечують один одного. Як приклад дилеми можна навести таке судження:
Кожна держава дбає про своє озброєння, щоб захистити мирне життя своїх громадян. Але надмірна кількість зброї лише сприяє жорстокості війн. То чи варто виготовляти знаряддя війни, щоб захистити мир?
Диспозиція
Диспозиція у класичній риториці – це мистецтво організації повідомлення. Цей розділ включає правила розташування в промові матеріалу, дібраного на етапі інвенції. Доповідь за правилами класичної риторики має складатися з трьох основних частин: вступу, підтвердження і завершення. Вступ може бути простим, урочистим або підкреслено емоційним. Підтвердження – це частина промови, у якій розгортаються основні аргументи; в останній частині промови – завершенні – робиться висновок із аргументації.
На сучасному етапі розвитку красномовства вимоги до структури тексту лишаються такими самими. Будь-яка промова складається зі вступу, основної частини та висновків.
Починаючи промову зі вступу, промовець повинен установити контакт зі слухачами, зацікавити їх і привернути їхню увагу, а також стисло викласти тему виступу і пояснити розподіл його на окремі питання. Вступ має бути зверненим до слухачів, тоді як у завершенні промовець цілковито зосереджується на суті проблеми, викладеної у виступі.
В основній частині промовець розкриває тему виступу. Для кращого сприйняття тему доцільно розділити на окремі питання. Розкривши кожне з цих питань, потрібно зробити аргументовані висновки. Щоб зрозуміло й вичерпно донести суть промови до слухачів, варто вести розповідь від простого до складного. Усі терміни та поняття, які можуть бути незрозумілими слухачам, необхідно пояснити. Залежно від виду промови можна користуватися різними видами викладу: опис – розповідь про властивості предмета чи явища; розповідь про події – спосіб викладу, який доцільно використовувати в популярній лекції, бо таким чином легше привернути увагу слухачів; доведення певного твердження за допомогою аргументів дозволяє зробити оповідь більш об’єктивною.
Закінчення виступу зазвичай передбачає узагальнення основних думок та підбиття підсумків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...