Постембріональний період онтогенезу, його періодизація
МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ
Розділ 1
БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
1.3. Онтогенетичний рівень організації життя
1.3.3. Біологія індивідуального розвитку
1.3.3.10. Постембріональний період онтогенезу, його періодизація
Постнатальний (постембріональний) онтогенез – це церіод життя людини від моменту народження до смерті. У процесі еволюційного розвитку людини змінюється її онтогенез. Для людини як біологічного виду характерне збільшення тривалості внутрішньоутробного періоду, сповільнення статевого дозрівання, поява
На даний час немає єдиної схеми періодизації постнатального онтогенезу тому що вона повинна відображати біологічні (морфологічні, фізіологічні, біохімічні та ін.), психологічні і соціологічні аспекти розвитку і старіння організму. Необхідно зважати на фактори, що в різні періоди життя мають різну інформативність.
У нашій країні при медико-біологічних дослідженнях використовують схему періодизації онтогенезу, подано в табл. 1.19.
Таблиця 1.19. Схема періодизації онтогенезу
Періоди | Межі |
Новонародженість | 1-10 |
Грудний вік | 10 днів – 1 рік |
Раннє дитинство | 1-3 роки |
Перше дитинство | 4-7 років |
Друге дитинство | 8-12 років (хлопчики), 8-11 років (дівчатка) |
Підлітковий вік | 13-16 років (хлопчики), 12-15 років (дівчатка) |
Юнацький вік | 17-21 рік (хлопчики), 16-20 років (дівчатка) |
Зрілий вік І | 22-35 років (чоловіки), 21-35 років (жінки) |
Зрілий вік 2 | 36-60 років (чоловіки), 36-55 років (жінки) |
Літній вік | 61-74 років (чоловіки), 56-74 років (жінки) |
Старечий вік | 75-90 років |
Довгожителі | 90 років і старше |
Період новонародженості характеризується різною зміною умов існування організму у зв’язку з переходом від внутрішньоутробного розвитку до розвитку в зовнішньому середовищі. У цей період організм особливо чутливий до дії шкідливих факторів.
Період грудного віку особливий тим, що організм отримує основну масу поживних речовин із грудним молоком. У грудному молоці є, окрім поживша речовин, деякі антитіла, які забезпечують пасивний імунітет у новонародженого.
Від одного до семи років вторинні статеві ознаки мало виражені, переважає “тип малої дитини” з відносно великою головою, порівняно короткими кінцівками. У цьому віці мускулатура слабка, м’язи не здатні до сильних і тривалих скорочень. Тулуб чітко не поділяється на грудний і черевний відділи. Вигини хребта не сформовані, велика рухомість суглобів, слабко розвинений щелепний апарат. Цей період називають “нейтральним дитинством”.
Найбільш відповідальний період постнатального онтогенезу – статеве дозрівання, що включає друге дитинство, підлітковий і частково юнацький вік. Його називають також пубертатним (від лат. рubertas – змужнілість) періодом.
У пубертатному періоді виділяють дві фази: ранню (препубертатну) і зрілу (власне пубертатну).
Препубертатна фаза (від лат. adrenarche, adrenales – наднирники) починається в дівчаток у 7 років, у хлопчиків у 8 років. У цей час відбувається дозрівання в корі наднирників зони, яка продукує андрогени – чоловічі статеві гормони. Спостерігається також посилення секреції 17-кетостероїдів, що є продуктами обміну андрогенів. Андрогени стимулюють скелетне та статеве дозрівання.
Встановлено, що спадково зумовленими параметрами в препубертатному періоді є швидкість дозрівання скелета, прорізання зубів, статевий розвиток.
Власне пубертатна фаза (від лат. gonadarche) характеризується найбільш значними зрушеннями морфофункціональних параметрів, тому існує підвищення ймовірності відхилень показників здоров’я. Головна подія цього періоду – дозрівання системи взаємодії гіпоталамус-гіпофіз-гонади. У цьому періоді знижується чутливість центрів гіпоталамуса до гальмівного впливу статевих гормонів (андрогенів та естрогенів), а також підвищується чутливість гонад до гонадотропних гормонів гіпофіза.
Статеві гормони разом з іншими факторами, зокрема, соматотропним гормоном, викликають великі морфофункціональні зрушення в організмі підлітка. У цей час швидко збільшуються розміри тіла, змінюються його пропорції. Посилено розвивається мускулатура в чоловіків та відкладається жир у жінок.
Статеві гормони здійснюють виражений ефект на біохімічні обмінні процеси, підсилюючи анаболізм, що створює базу для стрибкоподібного росту (спурт), що спостерігається у хлопчиків 13-15-ти років, у дівчаток – 11-13-ти років.
Варто зазначити, що в пубертатному періоді активуються й інші залози внутрішньої секреції, гормони яких відіграють важливу роль у морфофункціональній перебудові організму (щитоподібна залоза, підшлункова залоза).
На фоні зазначених біологічних перетворень у цей час підсилюються процеси психологічного і культурного дозрівання, формуються соціально-психологічні властивості особистості.
Репродуктивна функція дозріває в 18-20 років. У жінок встановлюються овуляторні цикли, а в чоловіків – циркадні ритми секреції тестостерону та продукції зрілої сперми. Завершується процес росту, причому у жінок трохи раніше. Після цього продовжується морфофункціональний розвиток, особливо у чоловіків (підвищується маса тіла, об’єм грудної клітки, життєва ємність легень та ін.)
На процеси росту і розвитку істотно впливають численні ендо (зокрема спадковість) і екзогенні (в основному соціально-економічні) фактори. Розмежувати їх дуже важко, тому що вони взаємодіють у єдиному комплексі.
Серед параметрів соціального фактора важливе значення мають харчування, праця, сімейно-побутові умови, урбанізація, імунізація, захворюваність та ін. Погане харчування і голод гальмують ріст і статевий розвиток, є вірогідний зв’язок між швидкістю росту і дозріванням скелета та білковим голодуванням. Урбанізація сприяє прискоренню психічного розвитку в дитячому і підлітковому віці.
На ріст і розвиток людини впливають і деякі патологічні стани. Наприклад, при значних порушеннях генетичного матеріалу у випадку численних аномалій статевих хромосом (ХО, ХХY, XXX, ХYY). Зокрема, при синдромі Шерешевського – Тернера різко пригнічується соматичне та статеве дозрівання, а при синдромі ХУУ чоловіки мають високий зріст, добре розвинену мускулатуру.
На процеси розвитку значний вплив мають відхилення у функціонуванні ендокринних залоз як центрального, так і периферичного походження. Класичними прикладами таких порушень є карликовість (нанізм) (рис. 1.170) гіпофізарного або гіпоталамічного походження, гігантизм, гіпотиреоз.
Рис. 1.170. Приклад впливу гормонів гіпофіза (гормону росту) на зріст людини:
Ліворуч зображено людину нормального зросту, в центрі – гіганта, праворуч – карлика.
Період дозрівання забезпечує, під дією зазначених факторів, формування визначеної конституції людини. Конституція – комплексна біологічна характеристика людини, варіант адаптивної норми, що відображає резистентність організму до факторів середовища. Конституцію складають найважливіші параметри статури, фізіологічні і психофізіологічні показники.
Морфологічні аспекти конституції історично склалися раніше і найбільш вивчені. У схемах морфологічної конституції використовують різні координати статури, які дозволяють виділити визначені типи статури. Запропоновано багато варіантів схем-класифікацій, наприклад, широко відомий розподіл людей на астеніків, нормостеніків і гіперстеніків.
Не менш важлива проблема – вивчення функціональних аспектів конституції, яка почала розроблятися лише в 60-і роки XX ст., коли з’явилися точні і доступні біохімічні методи дослідження. Виявлена висока біохімічна індивідуальність у людини, її чутливість до дії біологічних ритмів і значення у процесах нормальної життєдіяльності.
Дослідження психофізіологічних і психологічних параметрів конституційних типів базуються на типологічних показниках нервової системи й ознаках темпераменту.
Психологічну конституцію зіставляють з морфологічною. Одержали широке розповсюдження комплексні схеми, запропоновані Е. Кречмером і У. Шелдоном.
Дослідження конституційних типів має широке біологічне і прикладне медичне значення. Чітко виявлений взаємозв’язок між типами конституції і схильністю до захворювань.
Концепція морфофункціональної конституції набула великого значення у вивченні фізичного розвитку людини і розробці заходів щодо його вдосконалення
На сучасному етапі біосоціального розвитку людини для її онтогенезу характерне прискорення типів розвитку і тривалості життя.
У XX ст. в багатьох країнах відзначають прискорення соматичного, статевого і психічного розвитку, що отримало назву акселерація (від лат. ассеlеratіо – прискорення). Термін запропонував німецький педіатр Ц. Кох (1935р.) Причини акселерації повністю не вивчені і навряд чи їх можна зводити до якогось одного фактора. Цей процес суперечливий. Складність полягає в тому, що виникає протиріччя у становленні особистості через невідповідність темпів біологічного і суспільного розвитку. Дисгармонія в розвитку різних систем цілісного організму може бути однією з причин виникнення захворювань в акселеративних дітей.