Поєднання раціоцентризму та кордоцентризму – одна з передумов національного відродження України
Філософія світ людини
Свідомість та самосвідомість як даність та як проблема
Поєднання раціоцентризму та кордоцентризму – одна з передумов національного відродження України
Розглядаючи проблему раціонального облаштування власної “домівки буття” як єдино можливого способу подолання кризи ідентичності і ствердження впевненості у завтрашньому дні, слід ще раз повернутися до питання про роль, значення і нове прочитання гуманізму. В умовах гострої системної кризи в Україні усе частіше почали лунати голоси про те, що вік
Такий спосіб мислення, мислення структурами, коли людина не тільки в теорії, але і в житті перетворюється на фактор зрозумілий, свідчить лише про теоретичну розгубленість, лише про якісь відчайдушні пошуки засобів за відсутності цілей і висхідних смислових орієнтирів у сукупній людській життєдіяльності. Філософсько-антропологічні підходи допомагають проясненню цих буттєво-укорінених смислових орієнтирів і
Якраз виходячи з усіх цих складових людського єства, враховуючи їх, можна говорити про облаштування людиною дому власного буття, взятому в його сучасному прочитанні. При цьому слід особливо підкреслити, що такий підхід відповідає глибинним традиціям української духовної культури, їх визначальним характеристикам, зокрема сформульованим П. Юркевичем у його “філософії серця”. П. Юркевич розуміє як завдання філософії розкриття роботи душі, а душевна діяльність, своєю чергою, нерозривно пов’язана зі ствердженням у людському житті засад добра, істини добра. Пошук останньої, за переконанням П. Юркевича, ніяк не може обмежуватися лише пізнавальною діяльністю розуму. В кожній людині її душа перебуває у нерозривному зв’язку з тілом, відтак постає питання про тілесний орган душевної організації. Таким органом є, вважає мислитель, не мозок, а серце, яке і є осередком душевного життя людини і визначає цілий спектр істотних рис особистісного життя, починаючи від тілесних сил людини, її душевної та духовної сфер, пристрастей і бажань і закінчуючи моральним життям людини, бо ж визначає добре і зле у її намірах і вчинках. Відтак справжня, людино мірна мораль у людських стосунках визначається не голим обов’язком, а людською природою в цілому, наріжним каменем якої і виступає серце як осереддя любові й щирості. Отже, лише у гармонії, злагодженості розуму та серця, або ж, як тоді було прийнято говорити, знання і віри й полягає та глибинна засаднича підвалина, яка дає змогу вибудовувати повноцінне людське буття.
Іншими словами – саме узгодження, поєднання раціоцентризму та кордо-центризму може у методологічному плані значно прислужитися при розв’язанні гострих кризових явищ сьогодення і пошуку тих висхідних смислових орієнтирів, за якими можна було б відновлювати цілісність та органічність як на особистісному, так і на соціокультурному рівнях, може відбуватися постійний процес становлення людського і розумного в людині.
До таких смислових орієнтирів передусім належить буття людини у світі, або залученість. Саме залученість, а не просто закинутість. Велич людини – у її здатності розв’язувати екзистенційні дихотомії, усвідомлювати власні межі й долати їх. По-новому в такому контексті постає проблема людського “Я” і його тотожності. Остання може бути з реалізованою лише тоді, коли людина відкрита для світу, для інших людей, здатна до повноцінного спілкування і самовіддачі. Людина за своєю природою є буттям для інших і лише завдяки цьому відбувається як особистість.
Не менш важливим смисловим орієнтиром, визначальною для людини цінністю є відповідальність: перед іншими, собою, товаришами, родиною, відповідальність за доручену справу, зрештою – відповідальність за подальшу долю буття. І лише на цій основі може йтися про ідентифікацію власного “Я”. У цьому ж контексті можна говорити і про свободу (вільної думки і дії), про свободу як постійне зусилля особистості, спрямоване на подолання будь-яких негараздів, віднайденню засад істинно людського буття.
Висхідною цінністю для особистісної самоідентифікації, для повного, різнопланового розкриття природи внутрішньої є припасованість, неконфронтапійність людини і природи зовнішньої, людини і довкілля.
Наступним смисловим орієнтиром для сучасної людини є необхідність відпрацювання і ствердження у соціальному житті й суспільній психології таких механізмів, які б не роз’єднували людей і не вносили дисгармонію в їхні душі, а які, навпаки, виводили б їхнє співбуття на цивілізовані, по-сучасному раціонально відпрацьовані й людиномірно зорієнтовані обрії, що давало б можливість постійно функціонувати в соціокультурному середовищі й гідно, по-людськи почуватися в ньому окремій особистості.
І, нарешті, говорячи про визначальні людські цінності, котрі задають їй висхідні смисложиттєві орієнтири, не можна оминути таку з них, як необхідність нового пошанування простих людських вартостей: сім’ї, дружби, товариських стосунків, інших форм не рольового, неконкурентного спілкування тощо. Та водночас норм моралі й почуттів, які б виходили за межі утилітаризму і голого розрахунку.
Отже, поєднання, гармонізація раціоцентризму та кордо-центризму є необхідною передумовою ствердження некласичної раціональності на українських теренах, реалізація у суспільній життєдіяльності самосвідомості, зорієнтованої передовсім на внутрішні достовірності, а вищенаведені смисли є відправними моментами, орієнтація на які була б запорукою подальшого поступу в обопільному процесі створення нормальних умов для реалізації кожним своїх життєвих шансів і побудови відпрацьованої, нормативно закріпленої комунікативної системи, відпрацьованої структури соціокультурних механізмів повноцінного, заснованого на не цинічних моральних засадах співбуття людей.
Підсумовуючи, зазначимо, що проблема свідомості та самосвідомості є однією з визначальних як для з’ясування кризи просвітницької моделі облаштування буття, так і для пошуків більш різновекторної сучасної моделі такого облаштування. Сучасне світобачення відштовхується від визнання неоднозначності, багаторівневості людського єства і, відповідно, світу людини. Йдеться про поєднання в цьому світі раціонального та ірраціонального, душевного й тілесного, божественного й диявольського, творчого й деструктивного. На сьогодні з’ясовано чимало сфер: несвідомого і підсвідомого, часом утаємниченого і страшного в людській природі. Чи означає це, ніби треба відмовитися від свідомої поведінки й ціле-раціональної діяльності? Чи йдеться все ж про наполегливі пошуки гармонізації несвідомого та свідомого в найрізноманітніших аспектах. Ідеться також про використання багатого методологічного інструментарію феноменології, герменевтики та психоаналізу для більш об’ємного осмислення сфери людського буття як екзистенційно-напруженого. Йдеться, нарешті, про врахування величезної значущості архетипів колективного несвідомого, питання про які набуває нової актуальності, зокрема з огляду на появу у вітчизняних дослідженнях спроб радикального переосмислення теорії архетипів К. Г. Юнга, як і про не меншу значущість міфологічно-символічної, семіотичної сфер, котрі відіграють принципову роль у людській життєдіяльності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...