Предмет доказування – обставини, на пізнання яких спрямовується вся доказова діяльність суду і осіб, що беруть участь у справі. Ними є: а) обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги (підстави позову); б) обставини, якими відповідач обгрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Факти П. д. визначаються на підставі норм матеріального права, якими урегульовані спірні правовідносини. Ними можуть бути дії, які виконувалися з волі сторін, і події, що відбувалися
не з їхньої волі. Залежно від відповідності фактів в установленому правопорядку вони можуть бути правомірними і неправомірними. Неправомірні факти (правопорушення) пізнаються на підставі офіційних доказів – актів судових і прокурорсько-слідчих органів. Залежно від часу виконання дій факти П. д. поділяються на факти – явища і факти – стани. Факти – стани мають тривалий характер (тривають) і можуть бути безпосередньо сприйняті судом. Доказуванню підлягають і доказові факти, тобто такі, що тісно пов’язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність
чи відсутність. Доказуванню підлягають також цивільні процесуальні факти, з наявністю яких може бути пов’язана реалізація права на звернення до суду за захистом, на забезпечення позову та ін. Пізнанню підлягають і факти, встановлення яких необхідне суду для реалізації виховних і превентивних завдань правосуддя. Це факти, які розкривають умови і причини правопорушень. Доказова процесуальна діяльність здійснюється не стосовно всіх фактів П. д. Не потребують доказування загальновідомі та преюдиціальні презумповані факти. Суд може також вважати визнаний стороною факт встановленим. Загальновідомі факти – це обставини, відомі широкому колу осіб, у тому числі й складу суду. Це події, об’єктивність існування яких очевидна. Преюдиціальність фактів грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб’єктивними і об’єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом у справі факти і правовідносини. Факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доводяться повторно при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи. Водночас факти, встановлені вироком суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки для особи, стосовно якої винесено вирок, лише в питаннях, чи мали місце ці дії і чи вчинені вони цією особою. Не потребують доказування при розгляді справи також факти, які за законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (правоздатність громадян, вина особи, яка заподіяла шкоду, та ін.). На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів законні презумпції можуть бути спростовані в загальному порядку.
Loading...