Природокористування: об”єкт, предмет, завдання
СИСТЕМА “ПРИРОДА – НАСЕЛЕННЯ – ГОСПОДАРСТВО”
ТЕМА 4 ПРИРОДО-КОРИСТУВАННЯ ЯК НАУКА ПРО СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ПРИРОДНИХ КОМПОНЕНТІВ
§ 17. Природокористування: об”єкт, предмет, завдання
– Сутність категорії “природокористування”. Термін “природокористування” запропонував і ввів у науку Ю. М. Куражсковський у 1969 році. Завдання природокористування як науки полягає у розробці загальних принципів здійснення діяльності, пов’язаної з безпосереднім користуванням природою і її
Деякі вчені проблеми раціонального природокористування розглядають у контексті охорони природного середовища через призму раціональної організації господарства (П. Г. Олдак, І. Я. Блєхцин, В. А. Мінєєв). Водночас природокористування трактують і в більш вузькому аспекті як особливу сферу господарства, як експлуатацію і використання природного середовища і природних ресурсів. Ю. Ю. Туниця визначає природокористування як безпосереднє використання природних ресурсів певної території. М. П. Федоренко трактує природокористування як цілеспрямоване втручання людини в природні процеси біосфери. О. М. Маринич
– Характеристики природокористування. Відомий російський науковець, природодослідник М. Ф. Реймерс характеризує природокористування таким переліком визначень:
– сукупність усіх форм використання природно-ресурсного потенціалу і заходів його збереження;
– сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і наявних організаційно-економічних форм, пов’язаних з первинним присвоєнням, використанням і відтворенням людиною об’єктів навколишнього природного середовища;
– використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва;
– сукупність впливів людини на природне середовище;
– комплексна наукова дисципліна, яка вивчає загальні принципи раціонального використання природних ресурсів людським суспільством.
– Об’єкт, предмет і напрямки природокористування. Об’єктом природокористування як науки є комплекс взаємовідносин між природними ресурсами, природними умовами життя суспільства і його соціально – економічним розвитком (О. Г. Топчієв, 1996).
Предметом природокористування можна вважати оптимізацію цих відносин, прагнення до збереження і відновлення середовища життя.
До основних напрямків природокористування відносять ресурсоспоживання, ресурсокористування, відновлення природних ресурсів, охорону природи, перетворення природи.
Розрізняють два основні типи природокористування за сферами народного господарства – виробниче і невиробниче. За видами природокористування поділяють:
– за характером ресурсів – на мінерально-сировинне, водо-, земле-, лісогосподарське, рекреаційне;
– за характером природокористування – на промислове, сільськогосподарське, лісогосподарське, транспортне та ін.;
– за рівнем організації господарства – на галузеве, міжгалузеве, інтегральне.
І. Я. Блєхцин та В. А. Мінєєв виділяють такі напрямки і види діяльності у сфері природокористування:
– ресурсоспоживання: видобування ресурсів, ресурсокористування, використання елементів середовища як “ємності” відходів виробництва і споживання;
– конструктивне перетворення: комплексні програми перетворення природного середовища, поліпшення окремих властивостей ресурсів середовища, захист від стихійних явищ, ліквідація негативних наслідків господарської діяльності;
– відновлення природних ресурсів: безпосереднє відновлення природних ресурсів, створення умов для відтворення відновних ресурсів;
– охорона природного середовища і природних ресурсів: запобігання негативним впливам виробництва і споживання, власне охорона і консервація ландшафтів, збереження генетичного різноманіття біосфери;
– управління і моніторинг: інвентаризація, облік і контроль, регулювання стану ресурсів і природного середовища, управління процесами природокористування.
Аргументи і факти
Сучасне людство споживає для власних потреб близько 7 % продукції біосфери. За збереження темпів сучасного господарського розвитку повне виснаження біосфери може настати у другій половині ХХІ ст., а за стабілізації росту – через кілька сотень років. У ХХ ст. природокористування в Україні набуло чітко виражених згубних для природи форм. Ресурсокористування стає надекстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917 р., громадянська війна, голод 1930-х років, страшні за своїми масштабами політичні репресії 1940-х років, Перша і Друга світові війни – ці величезні соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, надхімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не зважала на об’єктивні потреби й інтереси народу, можливості природи. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських з погляду екології економік – перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробництвами, з величезними обсягами викидів і низькими коефіцієнтами їх утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням. Природні ресурси за джерелами та місцерозташуванням поділяють на мінеральні, земельні, водні, кліматичні, біотичні, ландшафтні, рекреаційні, енергетичні, атмосферні, газові, літосферні тощо. Крім того, розрізняють три основні парноальтернативні групи природних ресурсів: відновні і невідновні; вичерпні і невичерпні; замінні і незамінні.
ВИСНОВКИ
1. Природокористуванням називають провідний процес у взаємостосунках суспільства і природи; водночас природокористування трактують як науку з розробки загальних принципів здійснення людської діяльності, безпосередньо пов’язаної з використанням природних умов і природних ресурсів.
2. Природокористування відображає сукупну взаємодію суспільства і природи в межах конкретної території. В процесі природокористування реалізуються завдання задоволення потреб суспільства в природних ресурсах на основі їх раціонального використання, збереження, охорони і відтворення.