ПРОСО – ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.3. ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.3.7. ПРОСО
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Просо належить до основних круп’яних культур. З його зерна виготовляють крупу – пшоно, яка має високі поживні і смакові якості. Вона містить близько 12% білка, 3,5 – жиру, 65 безазотистих екстрактивних речовин, 7 – клітковини і 2,5% золи.
За вмістом білка пшоно займає одне з перших місць серед інших круп, а за вмістом жиру поступається лише перед вівсяною крупою (табл. 6). Пшоно швидко розварюється і легко засвоюється організмом. Зерно проса використовують також на корм свійській
Просо – посухостійка культура. Часто його використовують як страхову культуру для пересівання загиблих озимих. Просо вирощують також як післяжнивну культуру на зелений корм, а в районах з тривалим вегетаційним періодом воно добре достигає у другій половині літа і на зерно.
Просо вирощували ще за 4-5 тис. років до н. е. Походить воно зі Східної і Центральної Азії. В давні часи культура проса в Східній Європі була більш поширена, ніж тепер.
Світова
Таблиця. Хімічний склад різних видів круп,%
Крупа | Білок | Жир | Крохмаль | Цукор | Клітковина |
Пшоняна | 12,0 | 5,5 | 81,0 | 0,15 | 1,4 |
Рисова | 6,0 | 0,5 | 88,0 | 0,50 | 0,30 |
Ячмінна | 11,0 | 1,5 | 82,0 | 0,45 | 2,00 |
Перлова | 9,6 | 1,2 | 85,0 | 0,50 | 1,25 |
Гречана | 10,0 | 3,0 | 82,0 | 0,30 | 2,00 |
Вівсяна | 16,0 | 6,0 | 72,0 | 0,25 | 2,87 |
Кукурудзяна | 12,5 | 0,6 | 86,0 | 0,25 | |
Манна | 12,7 | 0,9 | 84,2 | 0,96 | 0,24 |
Просо – високоврожайна культура. У кращих господарствах збирають по 40- 50 ц/га зерна.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Просо звичайне (Panicum miliaceum) належить до роду Раnісum.
Коренева система проса мичкувата, проникає в грунт на глибину 100 см. Після проростання із зерна розвивається лише один зародковий корінь. Вторинні корені утворюються дуже швидко.
Стебло пряме, циліндричне, вкрите м’якими волосками, 70-150 см заввишки. Бічні гілки утворюються з надземних стеблових міжвузлів, і рослини кущаться. Листки у проса трохи ширші, ніж у інших зернових, зверху вкриті волосками.
Суцвіття проса – розлога, стиснута (поникла) або кім’яста волоть. На кінцях розгалужень волоті є по одному колоску. Колоскових лусок три. Луски перетинчасті, широкояйцеподібні, загострені на кінцях. Дві луски закривають квітку, а третя, коротша, розміщується зовні біля основи плодоносної квітки. У колоску розвивається одна верхня квітка. Квітки двостатеві, самозапильні, проте трапляється і перехресне запилення, яке охоплює до 20% загальної кількості квіток. Квіткові луски тверді, блискучі, щільно закривають зерно. Забарвлення лусок різне – біле, кремове, золотисто-жовте, червоне, бронзове, чорне, коричневе, сіре та ін.
Зерно проса дрібне, овальне або круглясте за формою. Маса 1000 зерен становить 5-8 г.
ПІДВИДИ І СОРТИ ПРОСА. У звичайного проса розрізняють п’ять основних підвидів: розлоге (effusum AI.), рідкорозлоге (patentissimum P.), стиснуте, або поникле (contractum AI.), овальне (ovatum P.) і кім’ясте (compactum Korn.). Основними ознаками підвидів є форма волоті, її довжина, щільність, розміщення гілочок відносно головної осі тощо.
Найпоширеніше просо розлоге. Гілочки його розгалужені, волоть нещільна, довга. Достигає досить нерівномірно. Має відносно тонку і ніжну соломину, більш вибагливе до вологи і менш – до тепла, тому придатне переважно для вирощування в районах з коротким вегетаційним періодом. Серед різновидів розлогого проса багато ранньостиглих сортів.
У проса стиснутого і пониклого довга зігнута волоть, усі гілочки якої розміщені досить густо, притиснуті до своїх осей та головної осі і звисають в один бік. Воно слабко кущиться, має грубу очеретяну соломину. У стиснутих волотей міститься найбільше зерен, але вони легші і дрібніші та маловиповнені. Ці підвиди більш вибагливі до тепла, стійкі проти посухи і мають довший вегетаційний період. Різновиди цього проса найпридатніші для вирощування у південній і середній зонах країни.
У проса кім’ястого щільна коротка волоть, яка за формою подібна до видовженого яйця. Гілочки волоті грубі, густо розміщені навколо головної осі. Соломина коротка, зернини повні, крупні, рівномірно достигають. Кім’ясте просо найбільш теплолюбне і посухостійке. Сорти його поширені в районах Південного Сходу, придатні для вирощування на цілинних і перелогових землях.
Сорти проса з білою, сірою і зеленою лускою мають недостатньо виповнені зерна і дають низькі врожаї. Більш урожайні сорти з жовтим і червоним забарвленням лусок. Крупа, виготовлена з них, має вищу якість.
В Україні найпоширеніші такі сорти проса.
Веселоподолянське 632 – високоврожайний. Волоть розлога, зерно світло-жовте, овальне. Районований у степовій зоні.
Миронівське 51 – високоврожайний, середньопізній. Зерно жовте, овальне, середньокрупне, плівчастість – 17-19%. Пшоно яскраво-жовте, смакові якості добрі. Районований у лісостеповій, степовій і поліській зонах.
Харківське 57 – високоврожайний. Районований у лісостеповій, степовій і поліській зонах.
Старт – середньоранній. Районований у степовій зоні.
Миронівське 94 – високоврожайний, середньостиглий. Зерно овальне, жовте, крупне. Пшоно жовте, смакові якості добрі. Стійкий проти хвороб і шкідників. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Біологічні особливості. Просо належить до теплолюбних рослин. Його висівають тоді, коли температура грунту на глибині 10 см становить 12- 14 °С. Оптимальна температура під час росту 25-30 °С. У лісостепових районах поширені менш вибагливі до тепла сорти. Сходи проса не переносять приморозків мінус 2 °С.
Сума середньодобових активних температур залежно від сорту становить 1700-2000 °С.
Просо маловибагливе до наявності вологи, тому вирощують його у найпосушливіших районах.
Для проростання зерно проса потребує води до 25% від його маси. Транспіраційний коефіцієнт проса значно нижчий, ніж злакових зернових першої групи, і становить 225. Воно добре використовує опади у другій половині літа.
Просо належить до світлолюбних рослин короткого світлового дня. При вирощуванні у північних районах вегетаційний період подовжується.
Високі врожаї зерна проса збирають на чорноземах, каштанових і сірих та темно-сірих грунтах. Розлоге просо менш вибагливе до родючості грунту, однак важкі перезволожені грунти для його вирощування непридатні.
Залежно від тривалості вегетаційного періоду сорти проса поділяють на скоростиглі (вегетаційний період 60-70 діб), середньостиглі (70-90) і пізньостиглі (вегетаційний період 90-120 діб).
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Інтенсивна технологія вирощування проса передбачає використання високоврожайних сортів з високою якістю зерна, розміщення в сівозміні на структурних грунтах з високим вмістом легкорозчинних поживних речовин, з рН на менше 5,5, внесення оптимальної кількості добрив, належну систему захисту рослин від бур’янів, шкідників і хвороб, зберігання вологи в грунті, якісне проведення технологічних процесів у визначені строки.
Місце у сівозміні. На початку вегетації, особливо від появи сходів до утворення чотирьох листків, просо розвивається досить повільно і посіви його дуже швидко забур’янюються.
Кращими попередниками для вирощування проса є просапні культури – картопля, буряки, баштанні. Добре воно росте і після конюшини, люцерни, вики, гороху кормових бобів та ін. На дослідному полі Львівського державного аграрного університету врожайність проса після картоплі становила 31,3 ц/га, вики на зерно – 27,2, озимої пшениці – 23,9, після ячменю – 22,8 ц/га.
Досить високі врожаї проса збирають на цілинних землях та осушених торфових грунтах. Воно є добрим попередником для вирощування багатьох культур, зокрема для ярих зернових – пшениці, ячменю, кукурудзи, а також є цінною покривною культурою для люцерни.
На півдні України просо вирощують також як післяжнивну й післяукісну культуру. У Закарпатській області з післяжнивних посівів його збирають по 20-25 ц/га. У дослідному господарстві Львівського державного аграрного університету, де просо висівають у другій половині травня після вико-житньої сумішки, врожайність зерна проса становить 25-35 ц/га. У посушливих степових районах України на зрошуваних землях урожайність проса вища – 40-60 ц/га. Тут у посушливу осінь проводять вологозарядковий полив (800-1000 м3/га води), а також 2-3 вегетаційних поливи – на початку кущіння, перед викиданням волотей і під час наливання зерна. Зрошувальна норма 1500-2000 м3 води на гектар.
ОБРОБІТОК ГРУНТУ. Основним завданням обробітку грунту під просо є очищення полів від бур’янів. Якщо просо висівають після зернових, відразу після їх збирання слід провести лущення стерні. Це сприяє зберіганню вологи в грунті, знищенню бур’янів і розкладанню післяжнивних решток. Глибока рання зяблева оранка на 22-25, а на грунтах з глибоким орним шаром і 30 см значно підвищує врожайність проса. Рання зяблева оранка найефективніша, оскільки рілля чиста від бур’янів і добре розпушена. Після просапних попередників відразу проводять зяблеву оранку на глибину 20-22 см. Для знищення пирію повзучого грунт обробляють дисковими лущильниками на глибину 10-12 см з наступною оранкою плугами з передплужниками на глибину 25-27 см.
Оскільки просо добре реагує на забезпечення грунту вологою, у посушливих районах рекомендується проводити снігозатримання. За даними колишньої Уральської дослідної станції, снігозатримання підвищувало врожай проса на 7,1-9,1 ц/га.
Навесні (на початку польових робіт) закривають вологу важкими боронами і вирівнюють поверхню грунту шлейфами. До сівби проводять 2-3-разовий пошаровий обробіток грунту (10-12 см, 8-10 см) культиваторами з боронами. Для загортання насіння на визначену глибину грунт перед сівбою ущільнюють, застосовуючи коткування.
Передпосівну культивацію безпосередньо перед сівбою проводять на глибину загортання насіння культиваторами КШУ-18, КШУ-12 і КПС-4 з боронами БЗСС-1,0 або комбінованими агрегатами РВК-3,6.
УДОБРЕННЯ. Просо вибагливе до родючості грунту. З урожаєм 30 ц/га зерна і 60 ц/га соломи воно виносить з грунту в середньому 90 кг/га азоту, 42 – фосфору, 106 – калію і 31 кг/га кальцію. Найбільше поживних речовин засвоює просо у другій половині вегетації.
Урожайність проса значно підвищується після внесення органічних і мінеральних добрив. На початку розвитку воно найбільше потребує азоту, а під час цвітіння й утворення зерна – калію. Фосфор просо засвоює рівномірно протягом вегетаційного періоду.
Залежно від попередників та забезпеченості грунту поживними речовинами під просо вносять повне мінеральне добриво (N40-60Р40-60K40-60).
У дослідах Інституту кукурудзи УААН при внесенні під зяблеву оранку повного мінерального добрива (1,5 ц/га сульфату амонію, 3 – суперфосфату, 1 ц/га калійної солі) врожайність зерна проса підвищилася на 8,6 ц/га. Якщо просо висівають після просапних культур, одночасно з сівбою у рядки вносять 0,5 ц/га аміачної селітри, 0,8 – суперфосфату і 0,5 ц/га калійної солі.
Просо добре реагує на підживлення. Перший раз посіви його підживлюють у фазі кущіння, використовуючи пташиний послід (3-4 ц/га) або гноївку (3-4 т/га), до якої добавляють 80-100 кг/га суперфосфату. Гноївку можна замінити аміачною водою або селітрою. Вдруге рослини підживлюють фосфорно-калійними добривами (Р20К20) У період між виходом у трубку і викиданням волотей.
На чорноземах під просо ефективніше використовувати фосфорні, а на легких грунтах – калійні добрива. Органічні добрива у сівозміні вносять переважно під просапні культури – попередники проса.
СІВБА. Для сівби використовують однорідне, сортове, крупне і добре очищене насіння проса, схожість якого не нижче 92%.
Для боротьби з летючою сажкою і кореневими гнилями насіння проса протруюють суспензією байтану (15% з. п.), бенлату (50% з. п.) чи віта-ваксу (75% з. п.) із розрахунку 2 кг одного з препаратів на 10 л води на 1 т насіння.
Сівбу проса починають тоді, коли грунт на глибині 10 см прогріється до 10-15 °С. Пізні посіви проса не достигають до настання осінньої дощової погоди і пошкоджуються просяним комариком.
У південних районах України просо сіють у середині квітня, у лісостеповій зоні і на Поліссі – на початку травня.
Основним способом сівби проса є широкорядний з міжряддями 45 см. Він дає змогу застосовувати механізований обробіток міжрядь, утримувати грунт у пухкому стані, своєчасно знищувати бур’яни.
На чистих від бур’янів грунтах застосовують звичайні рядкові посіви. У дослідах Львівського державного аграрного університету за такого способу сівби проса, коли попередником була картопля, зібрали 28,5, а за широкорядного з міжряддями 45 см – 24,5 ц/га зерна. На Хмельницькій сортодільниці Вінницької області у середньому за чотири роки врожайність зерна проса за рядкового способу сівби становила 42,8, а за широкорядного – 35,1 ц/га.
Норма висіву проса залежить від способу сівби. За широкорядного способу сівби з міжряддям 45 см у посушливих районах висівають 10-15, а у вологіших лісостепових районах і в поліській зоні – 16-18 кг/га насіння. За звичайного рядкового способу сівби у посушливих районах висівають 14-18 (3-4 млн зерен на 1 га), а в районах достатнього зволоження – 25-35 кг/га (5-6 млн зерен на 1 га). Залежно від місцевих умов норми висіву проса уточнюють.
Оптимальною глибиною загортання насіння у достатньо вологих районах і на важких грунтах є 3-4, а в посушливих районах і на сухих супіщаних грунтах – 5-7 см.
Для звичайної рядкової сівби з міжряддям 15 см використовують сівалки С3-3,6, а для широкорядної – ССТ-12А, ССТ-12Б з пристосуванням СТЯ-23.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. Щоб мати дружні сходи, після сівби посіви проса коткують кільчастими або ребристими котками. Грунтову кірку і бур’яни знищують ротаційними мотиками або боронуванням упоперек рядків.
Сходи проса з’являються через 8-10 діб. Перше розпушування міжрядь проводять на глибину 4-5 см відразу після появи сходів. На забур’янених посівах проводять 2-3 міжрядних розпушування з одночасним виполюванням бур’янів у рядках. Вдруге міжряддя розпушують на глибину 6-8 см у період кущіння, а втретє – до 10 см через два тижні після другого.
Своєчасність міжрядного обробітку має дуже велике значення. Запізнення з доглядом за посівами призводить до значного збільшення затрат праці та зниження врожаю проса. Так, на дослідному полі Львівського державного аграрного університету в Дублянах проведене розпушування міжрядь і прополювання проса відразу після появи сходів дало змогу зібрати 29,3, тоді як запізнення з цими роботами на два тижні – 18 ц/га зерна.
Як уже зазначалося, для знищення бур’янів інтенсивна технологія вирощування проса передбачає застосування гербіцидів. До сівби рекомендується вносити раундап (36% в. р., 2-5 л/га), який ефективно діє на однорічні одно – та двосім’ядольні бур’яни.
На суцільних посівах проса для боротьби з бур’янами у період кущіння – на початку виходу в трубку застосовують гербіциди, найефективнішими з яких є 2,4-Д (50% в. р., 0,9-1,7 л/га), агрітокс (50% в. р., 0,7- 1,7 л/га), 2М-4Х (75% в. к., 0,5-1,1 л/га). Для обприскування посівів у фазі трьох листочків застосовують базагран (48% в. р., 2-4 л/га).
На посівах проса здійснюють також захисні заходи проти хвороб і шкідників.
ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Просо достигає нерівномірно. При достиганні волоть жовтіє, а зерно поступово з верхньої частини волоті донизу набуває характерного кольору.
Просо збирають роздільним способом на початку воскової стиглості зерна у середній частині волоті. Зерно нижньої частини волоті достигає у валках. Для скошування посівів застосовують жатки ЖВН-6, ЖВР-10. Скошують просо впоперек напряму рядків на висоті 15- 16 см, а обмолочують комбайнами з підбирачами ПП-ЗА через 3-5 діб після скошування. У разі запізнення зі збиранням зерно верхньої частини волоті обсипатиметься і втрачатиметься найцінніша частина врожаю. Солома проса у період достигання зерна ще соковита і має високу кормову цінність.
Іноді просо збирають прямим комбайнуванням наприкінці воскової стиглості зерна в середній частині волоті. Для запобігання подрібненню зерна, обмолот проводять при зменшеній швидкості барабана (700-800 об-1).
Зерно після обмолоту очищають, досушують і зберігають за вологості 13-14% у сухих приміщеннях у засіках шаром 1-1,5 м.
Щоб підвищити якість обмолоту і зменшити подрібнення зерна, комбайни обладнують пристосуванням ППК-5А. Солому подрібнюють за допомогою ПУН-5 і збирають з поля у причепи 2ПТС-4-887А.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...