Головна ⇒ 📌Довідник з економіки ⇒ Регіональна науково-технічна політика – Наукові основи регіонального розвитку і принципи регіональної політики

Регіональна науково-технічна політика – Наукові основи регіонального розвитку і принципи регіональної політики

Регіональна економіка

Регіональна науково-технічна політика

У регіонах України зосереджено значний науковий потенціал, сформовано потужні наукові комплекси, що часто були орієнтовані не тільки на наукове забезпечення регіональних пріоритетів, а й на забезпечення всього народногосподарського комплексу СРСР. Значна кількість науково-дослідних і учбових установ мала союзне підпорядкування, а їх діяльність була орієнтована на інтереси центру.

У зв’язку із становленням державності України, здійсненням нею власної науково-технічної

політики і визначенням нових державних пріоритетів відбувається процес організаційної і структурної перебудови наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок, відмирають старі і створюються нові структури українського науково-технічного комплексу, включаючи його регіональні ланки. їх діяльність спрямовується на наукове забезпечення:

– економічного і соціального розвитку регіону на базі раціонального використання і відтворення місцевих ресурсів, охорони навколишнього середовища;

– комплексного розв’язання міжгалузевих науково-технічних і організаційно-управлінських

проблем, обумовлених необхідністю подолання кризи та наступного економічного пожвавлення і розвитку регіону в інтересах населення регіону і країни в цілому;

– підвищення технологічного та інформаційного рівнів усіх сфер створювальної діяльності з метою досягнення конкурентоспроможності продукції і послуг підприємницьких структур регіону;

– розробки і послідовного здійснення стратегії розвитку регіону, сприяння формуванню високоефективної структури його економіки.

Саме в цьому й полягає найважливіша суть регіональної науково-технічної політики. Безумовно, немає сенсу прагнути до розвитку в кожному регіоні, як і в цілому в Україні, всіх напрямків сучасної, до речі досить капітало – і фінансовомісткої, науки. Фундаментальні дослідження мають концентруватися в наукових установах Національної академії наук України і її регіональних центрах.

Слід відзначити, що за останні роки установи НАН України, зокрема економічного профілю, провели значну роботу по відновленню і активізації співробітництва з науковими установами Російської АН. Було організовано три зустрічі вчених-економістів Російської АН і НАН України: перша у Києві 14- 16 вересня 1993 p., друга – у Москві 14 – 17 лютого 1995 p., третя знову у Києві 4 – 6 грудня 1996 р. На цих зустрічах були обговорені результати досліджень з актуальних проблем здійснення економічних реформ в Україні і Російській Федерації, а також сучасні напрямки і перспективи структурної, інвестиційної, аграрної та регіональної політики.

Керуючись Договором про економічне співробітництво між Росією і Україною на 1998 – 2007 pp. та відповідною міждержавною Програмою, намічено протягом 1998-2000 pp. реалізувати програму співробітництва РАН і НАН України. Вчені – економісти обох академій вирішили зосередити зусилля на виконанні Проекту “Розвиток торгово-економічних зв’язків між Україною і Росією: тенденції, сучасний стан, напрями та механізм вдосконалення”. До виконання досліджень з цього проекту будуть залучені провідні установи Відділення економіки НАН України, зокрема Інститут економіки, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут економіко – правових досліджень та ін., заінтересовані урядові і підприємницькі структури України, а також відповідні економічні інститути Російської академії наук та зацікавлені вчені і фахівці підприємницьких структур Росії.

Наукові відкриття і розробки – це загальнолюдські надбання, і в принципі вони мали б бути доступними для кожної людини, фірми, підприємства, регіону, країни тощо. Проте існуючий світовий устрій і ринкова система так організовані, що все в них без винятку ставиться на комерційні засади, нові знання і можливості їх надбання теж купуються і продаються, перетворюються в таємниці, об’єкти жорсткого правового регулювання в міжнародних і міждержавних стосунках. Новітні технології, інформаційні системи, наукомісткі товари, послуги тощо коштують дорого і здебільшого не мають вільних лібералізованих ринків і, тим більше, вільного поширення і використання. Тому за наукове і технологічне відставання суспільству доводиться платити втридорога. Це є одним із стримуючих факторів прискорення науково-технічного і світового соціально-економічного прогресу.

Тому кожна країна прагне мати свій науковий і технологічний потенціал, який би утримав її на конкурентоздатному рівні в тих чи інших сферах створювальної діяльності, надійно забезпечував їй відповідну нішу на світових ринках. Кожному регіону теж доводиться брати участь в гострій конкурентній боротьбі, спираючись на новітні науково-технічні досягнення. Наскільки обгрунтовані і амбіціозні цілі регіональної політики, настільки ж вагомим е ставлення відповідних владних структур до науково-технічного прогресу. На науці і освіті ще ніхто не програвав в історії людства. Вони були, є й будуть могутніми

Рушіями прогресу. Затрати на них скуповуються багатократно. І цього не слід ігнорувати нашим сучасним політикам і державним діячам.

Входження України у європейську спільноту вимагає вивчення ї узагальнення шляхів і методів., світових інтеграційних процесів, серед яких важлива роль належить регіональній інтеграції та транскордонному співробітництву. Україна має найдовші кордони серед європейських країн. Із 25 її територій обласного масштабу (24 області й АР Крим) – 19 прикордонні. Цю специфіку доводиться ретельно враховувати при формуванні і здійсненні державної регіональної політики і стратегії зовнішньоекономічних зв’язків, які до сьогоднішнього дня остаточно не визначені. В Європі накопичений великий досвід прикордонного співробітництва, принципи якого доцільно використовувати в нашій державі. Тут регіони відіграють значну роль в формуванні політики загальноєвропейських інтересів, займають активну позицію щодо повноправного включення їх у процес прийняття і здійснення рішень ЄС. Одинадцята Генеральна Асамблея Європейських Регіонів, в якій взяли участь представники 282 регіонів з 23 країн Європи, підтвердила свій намір про приєднання до Міжурядової конференції ЄС 1996 р., на якій було переглянуто договір по Європейській спільноті. За нашою інформацією, з країн колишнього Радянського Союзу лише три регіони Росії беруть участь у цій організації. Думаю, що і Україна має бути зацікавлена, щоб її регіони, передусім Західний, Південний і Східний, з їх могутніми потенціалами, брали активну участь в міжнародних організаціях і в такий спосіб зміцнювали позиції держави у світогосподарській системі.

Співробітництво регіонів, зі своїми сусідами може стати тим важелем, який вже незабаром допоможе поліпшити економічну ситуацію в Україні. Слід використати шанс, який дало нашій державі геополітичне положення. Україна повинна вміло вигравати в гострій конкурентній боротьбі, своєчасно знаходити і займати свої ніші у світових ринках.

І. Лукінов, професор, академік, директор Інституту економіки НАН України