Саркодові

Тема 2 ОДНОКЛІТИННІ ТВАРИНИ, АБО НАЙПРОСТІШІ

§ 10. Саркодові

Загальний вигляд, спосіб життя, будову і процеси життєдіяльності саркодових розглянемо на прикладі амеби звичайної.

Загальний вигляд і спосіб життя. Амеба (від грец. амеба – мінлива) – типовий мешканець невеликих ставків, каналів та калюж з мулистим дном. Найбільших амеб, завдовжки до 0,5 мм, можна побачити навіть неозброєним оком. Тіло амеби не має щільної оболонки, тому здатне розтягуватися й вигинатися. Органами руху і захоплювання їжі у саркодових є тимчасові випини

цитоплазми – так звані несправжні ніжки. Вони утворюються внаслідок перетікання цитоплазми з однієї частини клітини в іншу. Чіпляючись несправжніми ніжками за поверхню грунту, амеба повільно пересувається по дну водойми. Такий тип руху називають амебоїдним. Торкаючись будь-якої бактерії або дуже дрібних водоростей, амеба охоплює їх несправжніми ніжками і поступово обволікає з усіх боків. Занурена в цитоплазму здобич перетравлюється.

Будова клітини. Тіло амеби складається з однієї безбарвної клітини (мал. 15) і не має чітко визначених переднього і заднього кінців. (Як ти думаєш, чому в евглени тіло зеленого

кольору, а в амеби – безбарвне?) Від зовнішнього середовища цитоплазма клітини відмежована лише еластичною мембраною. Щохвилини форма амеби змінюється: це тварина, яку справді можна назвати “втіленою непостійністю”. Крім органоїдів, які неодмінно є в клітинах усіх тварин (ядро, мітохондрії, комплекс Гольджі, ендоплазматична сітка), у цитоплазмі амеби містяться скоротлива й травні вакуолі. (Пригадай, скоротлива вакуоля є і в евглени.)

Живлення і виділення. Захоплені амебою частинки їжі разом з невеликою кількістю рідини включаються в цитоплазму (мал. 16). Так всередині тіла утворюються пухирці – травні вакуолі. В них перетравлюється їжа. Рештки неперетравленої їжі переміщуються до поверхні тіла і видаляються назовні. Справді, цікаво: травні органи амеби з’являються лише тоді, коли є їжа, а немає їжі – немає й травних вакуоль.

Оскільки всередину клітини постійно надходить вода, час від часу виникає її надлишок, і цитоплазма дуже розріджується. Тому амеба періодично позбавляється зайвої води. Всередині тіла з’являється світлий водянистий пухирець, який згодом зникає, викидаючи рідину назовні, а потім утворюється знову – це скоротлива вакуоля.

Дихання в амеби здійснюється завдяки поглинанню кисню крізь усю поверхню тіла.

Мал. 15. Загальний вигляд і будова амеби:

1 несправжні ніжки; 2 – ядро; 3 – скоротлива вакуоля; 4 – еластична мембрана; 5 – травні вакуолі.

Мал. 16. Захоплення їжі амебою.

Мал. 17. Саркодові: 1 – дизентерійна амеба; 2 – черепашки форамініфер; 3 – скелети радіолярій.

Утворення цисти. За несприятливих умов життя (посуха, похолодання) амеба утворює цисту. При цьому вона заокруглюється, втягує несправжні ніжки, викидає рештки їжі, а її тіло вкривається тонкою щільною оболонкою. У такому стані амеба може “спати” кілька місяців.

Розмноження. Амеба розмножується лише поділом. Спочатку відбувається поділ ядра надвоє. Потім утворюється перетяжка цитоплазми, що поділяє тіло амеби на дві рівні частини, у кожній з яких залишається по одному ядру.

Різноманітність саркодових. Серед саркодових трапляються зовсім різні групи організмів (мал. 17).

Ряд Амеби об’єднує амеб, що різняться формою і кількістю несправжніх ніжок. Амеби не мають скелета. Живуть вони в прісній та морській воді, а деякі – в грунті. Відомі й паразитичні види амеб. Найнебезпечніший з них – дизентерійна амеба, що є збудником тяжкої, іноді навіть смертельної, хвороби – амебної дизентерії.

Ряд Форамініфери – це група одноклітинних тварин, характерною ознакою яких є наявність черепашки, що виконує функцію зовнішнього скелета. Усе тіло тварини заховане всередині черепашки, а крізь численні отвори виходять несправжні ніжки. В одних форамініфер черепашка складається з піщинок, які тварина спочатку заковтує, а потім виділяє на поверхню тіла, в інших – з вапна, що тварина поглинає з морської води.

Черепашки можуть утворюватися з однієї або кількох камер, мати химерну форму і відрізнятися розміром. Діаметр тіла найдрібніших форамініфер менший від міліметра, а найбільших з тих, що живуть нині,- 5-6 см. Черепашки викопних форамініфер досягали довжини 15 см. Одноклітинні гіганти розмірами не поступаються молюскам, що складаються з мільйонів клітин. Співвідношення розмірів найбільших і найдрібніших черепашок форамініфер нагадує співвідношення розмірів слона і мухи! Спорожнілі черепашки відмерлих морських форамініфер, постійно протягом мільйонів років опускаючись на дно, утворюють там значну частину глибоководного мулу. Так відбувається нині, так відбувалося і в минулі геологічні періоди. З подібного мулу, що відклався на дні морів у давнину, згодом утворилися потужні поклади гірських порід.

Ряд Променяки (Радіолярії). Усі представники цього ряду найпростіших мають внутрішній скелет, що нагадує ажурні гратки, зроблені з твердої речовини. (Який тип скелета у форамініфер?) Цей правильної форми скелет складається з центральної капсули. Від тіла радіолярії відходять численні дуже тонкі несправжні ніжки. Як і в амеби, несправжні ніжки радіолярій захоплюють їжу. Ці одноклітинні тварини поширені переважно в теплих морях і океанах і все своє життя ширяють у товщі води.

Одноклітинні організми, що не мають щільної клітинної оболонки і здатні змінювати форму тіла, належать до класу Саркодові.

Характерною ознакою саркодових є утворення несправжніх ніжок – особливих випинів цитоплазми, за допомогою яких вони рухаються і захоплюють їжу.