ШПЕНГЛЕР (SPENGLER) Освальд
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ШПЕНГЛЕР (SPENGLER) Освальд (25.05.1880, Бланкенбург – 8.05.1936, Мюнхен) – нім. філософ, історик, публіцист. Викладав до 1911 р. математику і історію в гімназії у м. Гамбурзі, згодом займався наук, та публіцистичною діяльністю. У 1918 р. опублікував перший том праці “Занепад Європи”, яка принесла йому світове визнання (другий том було опубліковано 1921 р.). У добу фашистського режиму його ідеологи намагалися залучити ПІ. до співробітництва, однак він не погодився на це. Виступив проти фашистських тлумачень
Ш. – один із найвизначніших представників філософії історії та філософії культури XX ст. Його погляди формувалися під впливом ідей Й. Гете і Ф. Ніцше Ключова тема філос. творчості Ш. – занепад зх. цивілізації, його сенс, причини і майбутні наслідки. У цьому його праці суголосні працям Ш. Монтеск’є і Е. Гібона про причини занепаду Римської імперії. Сучасний зх, світ (Зх. Європа і США), як і свого часу Рим, занепадає, як переконаний Ш. насамперед внутрішньо, духовно. Однак доля Заходу – це лише віддзеркалення глибинних ритмів всесвітньої
Ш. рішуче відкидає ідею істор. прогресу. Кожна культура унікальна і не може бути оцінена масштабами і цінностями інших культур, кожна має свою “душу”, свою символіку, свій час життя і смерті, ПІ. виділяє 8 культур-організмів: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, майя і зх. європейську, На противагу А. Тойнбі, він рішуче заперечує можливості будь-якої спадкоємності культур. Кожній культурі властиве власне “прафеноменальне” переживання світу: антична культура сприймає дійсність насамперед у вимірі тілесно-пластичному, зх. європейська ж, “фаустівська”, культура переживає світ як глибину, третій вимір, який сам є знаком часу. Цим пояснюється, зокрема, рання поява тут годинника як елемента побуту і архітектурного декору (вежі з годинниками у центрах середньовічних міст і т. ін.).
Символами занепаду зх. світу є такі явища, як омасовлення сусп. життя і культури, урбанізація і механізація, мілітаризм, імперіалізм, політиканство, духовний примітивізм. Ш. скептично оцінював можливості “масової демократії”, прорікаючи епоху “цезарів” і тотальну боротьбу за панування у планетарному масштабі Соціаліст, ідеї автор “Занепаду Європи” розцінював як різновид “пруссацтва” – той самий пафос дисципліни, корпоративність, пошанування праці, прагнення до комфорту і т. ін. Твердження Ш. про залежність всіх без винятку явищ господарського, політ, життя, витворів мистецтва, наук, істин від стану колективної “душі” тієї чи іншої культури свідчать про суголосність його ідей деяким тезам соціологізму Е. Дюркгейма. Дослідники неодноразово вказували на відчутний змістовний перегук між “Занепадом Європи” і книгою М. Данилевського “Росія і Європа” (1869), проте надійних свідчень про знайомство Ш. з цією російськомовною працею немає. Ідеї автора “Занепаду Європи” знайшли подальший розвиток у працях Х. Ортеги-і-Гассета та особливо А. Дж. Тойнбі, який зумів надати їм більш позитивного конкретно-істор. змісту. В укр. культурній традиції ідеї Ш. мали полемічний відгук у есеїстиці Миколи Хвильового (“Психологічна Європа”).