Система оплати праці – сукупність взаємопов’язаних форм і видів (підсистем) заробітної плати і принципів її організації, що відповідають вимогам розвитку продуктивних сил, передусім основної продуктивної сили – людини (людини-працівника і людини-власника). В політекономічному контексті йдеться передусім про оплату робочої сили, а частково – результативності праці. Такими найважливішими принципами є: 1) стимулювання продуктивності праці; 2) стимулювання якості продукції; 3) впровадження передових досягнень науки і техніки та скорочення
ручної праці; 4) економія матеріальних (електроенергії, матеріалів тощо) та людських (посилення зацікавленості у скороченні кількості зайнятих) ресурсів; 5) стимулювання підвищення кваліфікаційного, загальноосвітнього та культурного рівнів працівників; 6) стимулювання за гірші умови праці; 7) стимулювання морального й соціального клімату на підприємстві, співпраці у трудовому колективі; 8) усунення зрівнялівки. Оплата праці здійснюється у трьох основних формах: відрядній, погодинній та змішаній (або комбінованій) (див. Заробітна плата). Змішані форми передбачають різні комбінації погодинної та відрядної
заробітної плати, зокрема за низького рівня продуктивності праці використовується погодинна, а з перевищенням встановленого рівня – відрядна форми. Кожна форма охоплює певні види (підсистеми). Найбільша кількість таких підсистем – у відрядній та змішаній формах оплати праці (водночас вартості й ціни робочої сили). Так, у межах відрядної найважливішими видами заробітної плати є відрядно-преміальна (див. Відрядно-преміальна оплата праці), тарифна, прогресивна, колективна, непряма та ін. Відрядно-преміальна передбачає премії за досягнення у виробництві. Спеціальні премії виплачують за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або за утримання устаткування в належному стані. Преміальні види (системи) формуються у такий спосіб, щоб стимули, пов’язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнювали один одного. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, складності праці, вираженої відповідним тарифом, розрядом і ставкою, що розробляються на основі різних трудових характеристик. Найпоширенішою є система аналітичної оцінки робіт. Колективна С. о. п. передбачає визначення представниками адміністрації та профспілок нормативу часу прямих витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Непряма заробітна плата встановлюється для допоміжних категорій працівників і залежить від результатів роботи основних працівників. Більшість видів (підсистем) відрядної заробітної плати певною мірою поєднуються з погодинною. Змішані форми заробітної плати в різних комбінаціях поєднують погодинну й відрядну. Більшість з них передбачає використання погодинної форми за низької продуктивності праці та відрядної – за перевищення встановленого рівня. Так, за системою Аткінсона, за перевищення 75% норми виробітку використовують відрядну оплату праці за прогресивними ставками. В Японії бл. 15% компаній у 80-ті XX ст. визначали заробітну плату своїм працівникам лише за результатами праці та здібностями; до 80% – і за результатами праці, і відповідно до трудового стажу; майже 5% – лише за стажем, що свідчить про переважання змішаних форм С. о. п.
(
1 votes, average:
5.00 out of 5)
Loading...