СОЦІОЛОГІЯ ВІДХИЛЕНЬ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СОЦІОЛОГІЯ ВІДХИЛЕНЬ (девіантної поведінки) – спеціальна соціол. дисципліна, що вивчає наслідки порушень заг. визнаних соціальних норм. Специфіка її предмета полягає в тому, що феномени і процеси які підлягають вивченню, історично мінливі, а визнання їх девіантними залежить від конкретної системи норм, що склалася в суспільстві на певному етапі його розвитку.
В історії сусп. думки виокремився ряд напрямів у вивченні девіації та її причин. Головною ідеєю натуралістичного напряму було
Перше суто соціол. пояснення девіації належить Е. Дюркгейму, що створив теорію аномії, згідно з якою деніандя постає продуктом нестабільності сусп. розвитку, руйнування нормативних систем у кризові періоди. Аномічний напрям є найбільш розвиненим серед соціол. тлумачень девіації. Сучасні амер. соціологи розрізняють соціальну і психол. аномію. Дослідження феноменів соціальної аномії пов’язано з ідеєю соціальної дезорганізації як чинника відхилені. (Шоу, Маккей, Коен, Шорт). Наприкінці М) поч. 60-х рр. концепція девіантної поведінки набуває статусу спеціальної соціол. теорії. Цей факт пов’язаний :і ім’ям класика структурно-функціонального аналізу Р. К. Мертони, у працях якого термін “аномія” набуває нового змісту, а девіація трактується як наслідок неузгодженості між породжуваними культурою цілями і соціально-організованими засобами їх досягнення. З дослідженням соціальної аномії пов’язане створення кількох типологій поведінкових реакцій на деформації і напруженості соціальної структури (Р. К. Мертон, Т. Парсонс, Дубій). Розвиток психол. концепції аномії, що звертає увагу на дисфункцію між індивідом і соціальними підсистемами, пов’язаний з іменами Р. Макойвери, Д. Рісмена, С. де Гразіа, Л. Сроули, В. Лендери. Прибічники цієї концепції орієнтують свої дослідження на проблеми взаємозв’язку свободи й аномії в суспільстві (К. Бей), зв’язку аномії і автономії індивіда (емпіричні дослідження Е. Дімена); вивчення індустріалізації та урбанізації як факторів аномії (Х. Руйтенбік, К. Фішер, С. Мілгрем).
Якщо аномічний напрям звертається до аналізу соціальних сил, що спонукають людину до девіації, то культурологічні теорії зосереджені на розгляді системи культурних цінностей, які сприяють їй. На думку представників цього напряму (Селлін, Міллер, Стерленд, Сулін, Клауорд), основою девіації є конфлікт між нормами субкультури і панівної культури.
Конфліктологічний напрям вивчення девіації пов’язаний з ім’ям Л. Козера і школою “радикальних кримінологів” (О. Турк, Тейлор, Уолтон, Янг). Особливостями цього напряму є дослідження політ, аспектів девіації, зв’язку девіації і соціального конфлікту, його функцій і наслідків у “відкритих” плюралістичних і “ригідних” суспільствах (Л. Козер, Квінні). Для “радикальних кримінологів” характерна переконаність у тому, що створення законів і додержання їх – частина конфлікту, що відбувається в суспільстві між різними групами, самі закони – знаряддя власників засобів в-ва, які застовуються, аби позбутися їх, а девіанти – “бунтарі”, “борці за справедливість”.
Спроби поглянути на девіацію як процес пов’язані з іменами Н. Смелзера, Д. Матца, що намагаються простежити етапи перетворення норми в девіацію, можливості перетворення девіації в норму.
У рос. соціології проблеми соціальної норми і патологій досліджували К. Д. Кавелін, М. М. Ковалевський, П. Л. Лавров, М. К. Михайловський, Л. Й. Петражицький, П. О. Сорокін та ін.
Соціол. теорія девіантної поведінки виконує методол. функцію стосовно емпіричних досліджень цього феномена. Відтак пріоритетними є заг. соціол., теорет.-методол. напрями її розвитку, вивчення соціол. закономірностей буття і функціонування феномена девіації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...