Станова монархія
НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ
§ 4. Держава в середньовічній Європі
3. Станова монархія
У XII ст. королівська влада відчутно зміцнилася. Причин для таких змін було декілька. Потребу в сильній королівській владі відчували дрібні й середні феодали, які шукали захисту від можновладних сеньйорів. Неабияку роль при цьому відіграли економічні інтереси феодалів, їхнє прагнення збільшити прибутки. Однак прямий тиск на селян міг призвести до повстань. Тому якраз сильна держава й була покликана гарантувати безпеку
Водночас зі зміцненням королівської влади йшов процес становлення нових форм державної влади. Довкола короля формується королівська рада. До її складу, зокрема,
Стани стають усе активніші у відстоюванні власних інтересів, що призводить до якісно нових взаємин між королем і підданими. У XIII-XV ст. виникають органи станового представництва. Членство в них належало представникам дворянства, духовенства і городян. У кожній країні вони мали різні назви: кортеси в Іспанії, парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, рейхстаги й ландтаги в Німеччині, сейм у Польщі, Чехії та Литві, Державні збори в Угорщині тощо. Як результат, у середньовічній Європі утвердилися станові монархії – форма феодальної держави, у якій поряд з королівською владою існує станове представництво.
Відомі випадки, коли дії органів станового представництва були спрямовані на обмеження королівської влади. Однак здебільшого їхні інтереси збігалися.
Будапешт. Будинок Державних зборів
Лондон. Вестмінстерський палац
Так утверджувався принцип: що стосується всіх, має Оути схвалено всіма. Політику королів тепер підтримували представники провідних станів суспільства. Оподаткування, що проводилося з їхньої згоди, відкривало перед королівством нові фінансові можливості. Отже, для свого часу станова монархія була досить ефективною системою управління.
КАПІТУЛЯРИ (латин, capitularia) – закони і розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...