Стилістичне використання фразеологізмів
Стилістика української мови
Стилістичне використання фразеологізмів
Одним із стилістичних засобів мови й мовлення, по-особливому виразних, оригінальних і емоційних є фразеологізми.
Фразеологізми (грец. phrasis – зворот і logos – слово, вчення) – семантично й граматично пов’язані сполучення слів, а також речення, які використовуються в мові як її усталені і здебільшого легко й образно сприймувані одиниці.
Фразеологізми як особливі мовні одиниці становлять об’єкт фразеології, а теорія і практика використання їх у всенародному
Фразеологізми, на відміну від формально подібних до них “звичайних” словосполучень або речень, не створюються у процесі мовлення за усталеною в мові семантичною і синтаксичною нормою (нормами), а тільки, як і слово, відтворюються. Звичайні словосполучення із семантично й граматично поєднаних слів можна вважати вільними, бо вони виразно поділяються на два члени речення – синтаксично незалежний і синтаксично залежний (підрядне словосполучення) або на два чи більше синтаксично незалежних (однорідних, неоднорідних) членів речення (сурядні словосполучення). Фразеологічні
Ідіома (грец. idioma – особливість, самобутній зворот), або ідіоматичне сполучення слів, – це стійке, семантично й синтаксично неподільне поєднання слів, у багатьох випадках близьке за лексичним значенням до окремих повнозначних слів: клювати носом (дрімати), накивати п’ятами (втекти), дивитись крізь пальці (не помічати), робити з мухи слона (перебільшувати), правити теревені (базікати), вусом не повести (не звернути уваги), танцювати під чужу дудку (підкорятися), залишитися з носом (зазнати невдачі), пальці знати (невправно), тримати камінь за пазухою (затаїти образу, бути нещирим), попасти пальцем в небо (не вгадати) та ін. Однослівних ідіом не буває.
Ідіоми виразно відображають національну своєрідність кожної мови і зазвичай іншими мовами дослівно не перекладаються. їх характеризує неоднакова самостійність тих частин, з яких утворилась кожна окрема ідіома. Якщо, наприклад, у семантиці таких сполучень слів, як ні пари з уст, тримати язик за зубами, ще певною мірою відчувається зв’язок із стрижневим словом пара (пара не виходить з уст, якщо людина мовчить) або зі словом зуби (коли язик притиснутий до зубів, говорити не можна), то загальне значення ідіом дати (піднести) гарбуза, пекти раки, байдики бити та інших не можна пов’язати з наявними в них словами, напр.: І директор, і вчитель запитально дивились на Курила. А він пік раків посеред кімнати (Ю. Збанацький). Ідіома пік раків означає червонів, і в ній не відчувається зв’язку ні з іменником рак, ні з дієсловом пекти. Більшість ідіом (частково і фразеологічних одиниць) групується навколо найуживаніших у мові слів (особливо іменників та дієслів): голова, очі, зуб, брати, вчити, йти тощо: мати голову на плечах, голова йде обертом, голова стала дірявою, капустяна голова і т. ін.; зуб на зуб не попадає, кидати на зуб, держати язик за зубами, не по зубах; йти на поводу, йти в одній упряжці, йти в далеку дорогу, йти на рожен, йти на той світ і т. ін.; брати (взяти) в лещата, брати (взяти) в штики, брати (взяти) до тями та ін.
Крім ідіом, серед фразеологізмів розрізняють фразеологічні одиниці – менш стійкі, ніж ідіоми, сполучення слів, які мають здебільшого структуру речень. Це прислів’я, приказки та влучні (“крилаті”) вислови, творцями яких є переважно письменники, вчені, державні діячі та ін.: Серцю не накажеш; Серце не камінь; Птицю пізнати по пір’ю, а чоловіка по бесіді; Що посієш, те пожнеш (Народна творчість); Всякому городу нрав і права (Г. Сковорода); Лиш той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); Перемагать і жить (П. Тичина); Де згода, там і вигода (А. Головко); Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар, лат. Veni, vidi, vici) крокодилячі сльози (тобто фальшиві); чистити авгієві стайні (знищувати бруд, наводити порядок у чомусь занехаяному) та ін.
Більшість фразеологізмів (особливо прислів’їв і приказок) породжена талантом і мудрістю народу, конкретні їх автори не відомі. Джерела української фразеології всеосяжні: немає такої галузі соціального життя, в якій би не продукувались фразеологізми: грати першу скрипку, сходити зі сцени, з іншої опери (з мовлення музикантів, артистів); куди голка, туди й нитка (з мовлення кравців); куй залізо, поки гаряче (з мовлення ковалів); на ловця і звір біжить (з мовлення мисливців); підносити на щит (з мовлення військових); берегти, як зіницю ока; вавилонське стовпотворіння (античні, біблійні вислови); бути не в своїй тарілці (засвоєння з французької мови), дивитися крізь пальці (з німецької мови) та ін.
Фразеологізми – де продукт багатовікової й особливої розумово-мовленнєвої творчості народу. У фразеології об’ємно й виразно відображено національну самобутність кожного народу, його духовну індивідуальність, зрілість, тільки йому властиве мовленнєве багатство.
Подібно до слова (але на відміну від словосполучення і речення), фразеологізм існує в мові у “готовому” вигляді, в колективно усвідомленій і всіма прийнятій формі, яка тільки частково може змінюватись в індивідуальному мовленні, напр.: десята (або сьома) вода на киселі (дуже далека рідня), як (мов, ніби та ін.) вода вмила (змила) (хто-небудь швидко чи раптово зник; що-небудь безслідно щезло). Є й синонімічні фразеологізми: як водою змило – як вітром здуло – як крізь землю провалилось – як у воду впало – як корова язиком злизала і под.
Якщо слова становлять первинні номінації, то фразеологізми, особливо ідіоми, є вторинними мовними одиницями. Як про це пише відомий український мовознавець Арнольд Грищенко (нар. 1936), вони сформувалися “внаслідок переосмислення первинних значень компонентів”, тобто слів, які найтісніше поєднані в одне семантичне ціле. Фразеологізми – це надслівні і відтворювані мовні одиниці.
У фразеологічній системі мови досить широко побутують проміжні між ідіомами і фразеологічними одиницями явища – фразеологізовані одиниці. Серед них умовно виокремлюють:
– сполучення слів типу шкода й гадки, невелике цабе, куди твоє діло, ні се ні те, нехай Бог боронить, чого доброго, чорт візьми, цур тобі пек, ось тобі на і под.;
– такі сполучення слів, як брати участь, брати до уваги, розв’язати справу, вирішити питання, домогтися зрушення (перемогти) і под.
Ці групи фразеологізованих сполучень слів характеризує властива їм синтаксична неподільність (сукупно вони становлять один член речення), семантична й структурна єдність чи й зовсім ослаблена метафоричність або її відсутність, але велика усталеність у мові і звичність для більшості її носіїв.
В усному й писемному мовленні фразеологізми використовуються з цілком чи достатньо виразною стилістичною метою. Мислення, почуттєва сфера людини відтворюється, відображається фразеологізмами сконденсовано, глибокозмістовно й почуттєво-емоційно, експресивно. Неемоційних, стилістично не зорієнтованих фразеологізмів не буває. За найрізноманітніших мовленнєвих ситуацій вони сприймаються як своєрідні й образні одиниці мовлення. З їх допомогою можна відтворити майже кожне з явищ дійсності не тільки змістовно і виразно, а й дотепно, влучно, яскраво й оригінально, колоритно, бо у фразеологізмах найбільшою мірою закарбовано віковий досвід, етику й естетику, мудрість народу. Усе ним усвідомлене й сказане сприймається як раціональне в усіх можливих вимірах, гранично логічне, природне й емоційне. Особливо доречні фразеологізми в художній творчості, а також – значною мірою – в розмовно-побутовому мовленні. Від того, як письменник використовує елементи фразеології, залежать його індивідуальний мистецький стиль і частково розгортання сюжету в творі, природність художніх образів. Наприклад, фразеологізмами Голодній кумі хліб на умі, Ні риба ні м’ясо образно схоплюється одна з типових якостей людини. У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах прославляється, зокрема, позитивне ставлення до праці, освіти, науки і засуджується боягузтво, брехливість, нечемність, нещирість, пияцтво та інші людські вади: Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Хто знання має, той і мур зламає; Книга вчить, як на світі жить; Де господар добре робить, там і поле буйно родить; У страху великі очі; Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Ледачому все ніколи; П’яний та дурний – рідні брати і т. ін.
Фразеологізми, особливо народні приказки, прислів’я, – це здебільшого своєрідна окраса і згусток думки – судження, емоційної наснаги текстів, у тому числі і їх заголовків і підзаголовків. Фразеологізми є дуже вагомими виражальними стилістичними засобами мови, індивідуального мовлення, вони широко використовуються майже в усіх стилях мови (крім певних жанрів офіційно-ділового мовлення), як готові й усталені, постійно оновлювані або щойно створені образні конструкції, які містять почуттєву характеристику певних осіб, персонажів, їхніх вчинків тощо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...