Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Стилістика речень з відокремленими членами

Стилістика речень з відокремленими членами

Стилістика української мови

Одним із часто реалізовуваних способів вираження думки є речення з відокремленим членом (членами) речення, серед них і з уточнюючим відокремленим членом.

Відокремлення в реченні – це своєрідне смислове та інтонаційне виділення в ньому одиничного або поширеного (дво – чи кількаслівного) члена речення. Комунікативно раціональне використання речень з відокремленим елементом сприяє формуванню у мовців стилістичної культури мовлення.

Усяке відокремлення

в реченні – відокремлене слово чи відокремлений зворот – семантично й граматично доповнює весь склад конкретного речення, своєрідно розгортає його. Тільки взаємозв’язком з елементами всього речення, з його невідокремленою частиною і на фоні позареченнєвого буття всього речення виявляється справжня сутність відокремленої частини в кожному конкретному реченні, його функціональна неповторність, стилістична індивідуальність. На стилістиці відокремленої одиниці, її функціональних ознаках, на посиленні семантики відокремлення, його емоційності, що безпосередньо впливає на змістову тональність усього

висловлення, репрезентованого ускладненим реченням, позначається виразність її вимови, зумовлена відокремленою інтонацією, паузою чи паузами.

Відокремлення – явище оригінальне не тільки з погляду семантичного, граматичного (передусім синтаксичного), а й у функціональних вимірах, за стилістичними ознаками, серед них і за частотністю та своєрідністю використання відокремлених елементів речення в різних стилях мови, в її усній і писемній формах, у діалогічному й монологічному мовленні. Відокремлені й невідокремлені члени речення можуть виражатись тими ж самими лексемами.

Своєрідна сутність відокремлення з особливою виразністю усвідомлюється і сприймається при порівнянні того ж самого члена речення у двох його виявах (коли він відокремлений і коли не відокремлений): З вікон вагона видно степ, пробуджений весною (Ю. Яновський) і З вікон вагона видно пробуджений весною степ. У першому реченні змістова вагомість відокремленого означення, вираженого дієприкметниковим зворотом, актуалізована і має зовнішній вияв. Відокремлене узгоджене означення відмежоване від попередньої, синтаксично основної частини речення, виокремлене логічно, інтонаційно, а також особливою (відокремленою) паузою. У другому реченні дієприкметниковий зворот не відокремлений, отже, комою не виділений. Відокремлювати чи не відокремлювати певну частину речення – це вирішує мовець залежно від комунікативної мети, яку ставить до певних елементів висловлюваної думки: Микола, гірник, справу свою знає добре ( З газети) і Гірник Микола справу свою знає добре. У першому реченні акцентується увага на професії особи – через семантико – синтаксичне і стилістичне відокремлення й пунктуаційне виділення лексеми гірник. Отже, перше речення засвідчує доцільність відокремлення, друге – його факультативність, необов’язковість.

Найсуттєвіше й найвиразніше явище в теорії і практиці стилістики відокремлених членів речення стосується стилістики таких синтаксичних одиниць, як дієприкметникові, прикметникові та дієприслівникові звороти і співвідносні з ними підрядні речення. Кожен дієприкметниковий, прикметниковий, дієприслівниковий зворот можна перетворити на відповідний різновид підрядного речення. Це зумовлює появу синонімічних структур речення – на рівні синтаксично простої форми (просте речення) і на рівні складного речення (складнопідрядного): Б’ється моє серце, сповнене любові до землі (В. Сосюра); пор.: …яке (що) сповнене любові до землі – дієприкметниковий зворот (поширене відокремлене означення) і підрядне означальне речення; Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко) – прикметниковий зворот і Під самою кручею застигло болото, яке було повне пташиного галасу – підрядне означальне речення, як і…яке наповнилось пташиним галасом; Часом я засинав ще до вечері, дивлячись на зорі, або на Десну, або на вогонь, де варилась каша (О. Довженко), пор.: Часом я засинав ще до вечері, коли дивився на вогонь…; В його шафах і на столах лежали товсті купи паперу, списані його рукою (І. Нечуй-Левицький) і В його шафах і на столах лежали списані його рукою товсті купи паперу – дієприкметниковий зворот виконує функцію увиразнення напівпредикативної ознаки, у другому реченні ця стилістична функція відсутня (дієприкметниковий зворот уживається в препозиції до пояснюваного слова і, отже, не відокремлюється).

Різнотипні відокремлені члени речення у морфологічній формі одного із зворотів частотніші в писемному мовленні, а також в усному мовленні переважно інтелігенції, ерудованих осіб. Це вкрай комунікативно необхідні речення в мовленні теоретично зрілому або суміжному з ним чи близькому до нього.

У всіх відокремлених членах речення закладено (неоднаковою мірою) індивідуалізовані стилістичні якості, часто й емоційно-зображувальні (переважно в художньому мовленні). Частотність уживання деякими письменниками (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, Ю. Яновський, О. Гончар та ін.) речень з відокремленими зворотами у художніх текстах неоднакова, але досить розгалужена: 10 – 15% від загальної кількості вжитих речень без відокремленої частини. Загалом така ж кількість їх і в науковому стилі. Зовсім обмежено використовуються звороти з активним дієприкметником: Все ж він, оглушений боєм, палаючий кров’ю, почув той писк і зупинився над окопом (О. Гончар); Навіть здоровому важко було плутатися в густих комишах, зарослих павутиною, перескакувати з купини на купину, щоб не попасти в багнисту безодню (М. Коцюбинський). Замість активних дієприкметників на – чий, – лий у мовленні вживають підрядні означальні конструкції: Ось стара цегельня в лісі – сумна руїна, що дихає легендами (С. Васильченко), пор.: …сумна руїна, дихаюча легендами; Ноги у неї були тонкі і бліді, як парості, що проростають навесні з картоплі (Ю. Щербак), пор.: …проростаючи навесні з картоплі – заміна стилістично незграбна, нехудожня.

Відокремлення тільки частково може вважатись типовою ознакою окремого стилю. Загалом же форми відокремлення певною мірою притаманні всім стилям. Відокремленою частиною в структурі простого речення завжди виразно актуалізується цей елемент думки.

Стилістичне значення відокремлених однослівних чи кількаслівних мовних одиниць очевидне, виразно індивідуалізоване. Вдаючись до відокремлення в будь-якій його формі, мовці досягають певної економії у висловлюванні, словесно скорочують його. Відокремленням зумовлюється поява й використання паралельної форми вислову загалом того самого змісту. Цим збагачується загальна синтаксична синоніміка мовлення, його виражальні засоби і форми, посилюється комунікативна гармонія сказаного.