Головна ⇒ 📌Довідник з психології ⇒ Сутність і структура процесу навчання – Процес навчання

Сутність і структура процесу навчання – Процес навчання

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки

2. Теорія освіти і навчання (дидактика)

2.3. Процес навчання

Процес навчання за своєю сутністю є рухом учня шляхом пізнання від незнання до знання, від неповного до повнішого, ширшого і точнішого знання. У процесі навчання формуються пізнавальні, практичні вміння і навички, відбувається розвиток і виховання учнів та студентів.

2.3.1 Сутність і структура процесу навчання

Процес навчання є формою пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння досвідом людства, взаємодією викладача

й учня чи студента.

Сутність процесу навчання.

Поняття “навчальний процес” охоплює всі компоненти навчання: викладач, форми, методи і засоби навчання, які він використовує; учень, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома; забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами.

Навчальний процес є активною взаємодією між учителем і учнем, яка складається з двох взаємопов’язаних процесів – викладання й учіння.

Викладання – діяльність викладача в процесі навчання, під час якої він ставить перед учнями (студентами) пізнавальні завдання, повідомляє нові

знання, організує спостереження, лабораторні і практичні заняття, керує їх самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок.

Результативність його залежить як від умінь і старань педагога, так і від старань учня, студента щодо засвоєння знань, тобто від ефективності учіння.

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями (студентами) знань, оволодіння вміннями і навичками.

У широкому значенні учіння є оволодінням суспільним досвідом з метою його використання в житті. Вчитель може навчати безпосередньо або опосередковано (через систему завдань).

Структурно процес навчання утворюють такі компоненти:

– цільовий (формування мети вивчення матеріалу на уроці, навчального предмета та освітньої мети навчального закладу);

– стимулюючо-мотиваційний (спонукання учнів (студентів) до активної пізнавальної діяльності, формування в них відповідної мотивації);

– змістовий (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного заняття);

– операційно-дієвий (підбір прийомів, методів, форм і засобів навчання);

– контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням знань, сформованістю умінь та навичок);

-оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня чи студента, причин неуспішності і їх усунення).

Реалізація кожного компонента і їх сукупності передбачає свідому, цілеспрямовану взаємодію викладача і учня (студента).

Основні функції процесу навчання. Основними функціями процесу навчання є освітня, розвивальна і виховна.

Освітня функція передбачає засвоєння учнями, студентами системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

Знання – узагальнений досвід людства про дійсність у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій.

Сформульовані вони у поняттях, судженнях, умовиводах, теоремах, концепціях, теоріях.

Розвивальна функція виявляється у розвитку мислення учнів, студентів, формуванні волі, емоційно-почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Виховна функція спрямована на формування наукового світогляду учнів, студентів шляхом засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості.

Освітня, розвивальна та виховна функції реалізуються через такі чинники:

– використання змісту навчального матеріалу – для реалізації цих функцій викладач використовує основний матеріал навчальних дисциплін, доповнюючи його цілою додатковою інформацією;

– добір форм, методів і прийомів навчання – здійснюється з таким розрахунком, щоб вони заохочували до самостійного здобування знань;

– забезпечення порядку і дисципліни на уроці – повноцінне навчання можливе лише за умови високої дисципліни;

– використання оцінок – аналіз відповідей і мотивація оцінок, які виставляє викладач.

– особа викладача, його поведінка, ставлення до учнів, студентів – ерудований, тактовний, доброзичливий викладач позитивно впливає на їх навчальні результати і поведінку.

Перелічені чинники тісно пов’язані між собою, що зобов’язує чітко визначати їх освітню, розвивальну і виховну мету.

Процеси навчання і пізнання.

Методологічною засадою процесу навчання є теорія пізнання, яка охоплює природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання – процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності у свідомості людей.

Спільною у процесах навчання і наукового пізнання є їх спрямованість на пізнання об’єктивної реальності та здійснення за схемою: живе спостереження об’єкта навчання чи пізнання – осмислення істотних властивостей, особливостей, зв’язків цього об’єкта – застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка знання, набутого у процесі пізнання, на практиці. Тому навчання можна вважати специфічною формою пізнання об’єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду.

Процеси навчання і пізнання мають такі відмінності:

-пізнання стосується самого об’єкта пізнання, а в навчанні можливе використання його наочного або словесного зображення;

– у пізнанні відкривають об’єктивно нове, невідоме, а в навчанні учень (студент) “відкриває” для себе якусь істину;

– у навчанні прискорено пізнають те, на що наука витратила роки;

– навчання передбачає і формування вмінь та навичок, а пізнання – тільки розкриття істини;

– практика у навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні.

Рушійними силами навчального процесу є його суперечності між:

– вимогами суспільства до процесу навчання, що повсякчас зростають, і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;

– досягнутим учнями, студентами рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями та навичками, необхідними для виконання поставлених перед ними нових завдань;

– фронтальним викладом матеріалу та індивідуальним характером його засвоєння;

– розумінням матеріалу викладачем і учнями (студентами);

– теоретичною формою знань й уміннями застосовувати їх на практиці та ін.

Викладач повинен уміти виявити у процесі навчання суперечності і використовувати їх для активізації пізнавальної діяльності учнів, студентів.

Роль учителя в навчальному процесі.

Центральною фігурою в навчальному процесі є вчитель. Він передусім виступає як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і продуктивніше вчитися (дисципліна, необхідна для ефективного засвоєння знань, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдань). Контролюючи навчання, він повинен бути готовим допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, моральний, духовний і фізичний розвиток учнів.

Для повноцінного процесу викладання вчителю потрібно усвідомити загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Він повинен глибоко, на сучасному науковому рівні знати предмет. Здійснення міжпредметних зв’язків потребує від нього і певних знань із суміжних наук. Міцні знання з методики, психології та педагогіки є підгрунтям розвитку педагогічної майстерності вчителя. Для успішного викладання вчителю слід добре знати особливості учнів, яких він навчає.

Діяльність учителя в процесі викладання складається з планування своєї діяльності (тематичного й поурочного), навчальної роботи, організації діяльності, стимулювання активності учнів, поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування, аналізу результатів своєї діяльності.

Успішне поурочне і перспективне планування вимагає:

– визначення системи категорій і понять, які є вихід ними у процесі оволодіння матеріалом програми;

– осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв’язків дисципліни;

– відбору такого навчального матеріалу, який найбільшою мірою сприяє формуванню в учнів наукового світогляду, творчої активності і пізнавальної самостійності;

– виділення в змісті матеріалу такої інформації, яка обов’язково б викликала в учнів інтерес, підвищувала зацікавленість і увагу, сприяла вихованню вольових зусиль;

– знання рівня підготовленості учнів до оволодіння програмою курсу;

– продумування системи наочних посібників і додаткової інформації до кожного уроку, практичних і лабораторних робіт відповідно до вимог навчальної програми;

– врахування того, який матеріал є найважчим у процесі його засвоєння; наявності з окремих тем програми резервних годин за рахунок ущільнення більш доступної інформації для учнів;

– обов’язкове визначення обсягу знань, умінь, навичок, якими повинні оволодіти відповідно слабкий, середній і сильний учні.

Тому, яким би досвідченим не був учитель, кожен урок, до якого він готується, по-своєму є першим у його діяльності.

Роль учня у процесі навчання. Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості дитини до навчально-пізнавальної діяльності. Така підготовленість означає, що учень усвідомлює мету навчання, є фізіологічно і психологічно готовим до нього; бажає вчитися і виявляє активність у процесі навчання; вміє зосередитися на навчальній діяльності та має належний рівень розвитку.

Педагог повинен не тільки використовувати позитивне ставлення учнів до навчання, а й постійно підсилювати його. При цьому слід пам’ятати, що наукові факти викликають інтерес в учнів, коли вони бачать їх практичну значущість. Правильно організована навчальна діяльність сама є джерелом емоцій, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні матеріалом. Висока оцінка ролі наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційний фон навчальної діяльності. Колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу іпрагнення посісти відповідне місце серед однолітків. Позитивне ставлення до навчання народжується також із почуття власної гідності. Спонукають до пізнання й успіхи у навчанні та справедлива оцінка здобутків.

Процес засвоєння знань охоплює такі ланки: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці.

Сприймання – це відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у певний момент на органи чуття людини. Для того щоб цей процес був ефективним, стимулюють психологічну готовність учнів до навчання (створюють мотиваційний фон), формують активно-позитивне ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, спираються на попередні знання й досвід, зосереджують увагу на об’єкті пізнання.

Осмислення і розуміння навчального матеріалу є процесом розумової діяльності, який спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів. Воно досягається шляхом аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції тощо.

Узагальнення – це логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак явищ дійсності. Узагальнюючи навчальний матеріал, вчитель повинен звернути увагу на суттєві ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти методів і прийомів, які найповніше розкривають в них істотне.

Закріплення знань, умінь і навичок – це спеціальна робота педагога щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу. Для його закріплення важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення. Повторення повинно бути цілеспрямованим, вмотивованим, правильно розподіленим у часі, розрахованим не на механічне запам’ятовування.

Застосування на практиці знань, умінь і навичок – це перехід у навчальній діяльності від абстрактного до конкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Адже мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає учня вчитися, позначається на якості здобутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності можуть бути пізнавальними і соціальними.

Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в пізнанні, прагнення вдосконалити свої інтелектуальні здібності. Пізнавальний інтерес може бути зумовлений змістом навчального матеріалу, активними формами і методами навчання, мотивуванням оцінки успішності учня тощо.

Соціальні мотиви навчальної діяльності пов’язані з тими відносинами, у які вступає молода особистість як громадянин суспільства. Це комунікативні, утилітарні мотиви, а також мотиви, пов’язані з потребою у самовихованні.