Головна ⇒ 📌Плани-конспекти уроків по соціології ⇒ Сутність природи. Історичний розвиток уявлень про природу

Сутність природи. Історичний розвиток уявлень про природу

Розділ V. ЛЮДИНА І ПРИРОДА

Уроки 29-30 . Сутність природи. Історичний розвиток уявлень про природу

Мета: створити в учнів власне розуміння основних понять уроку; розширювати міжпредметні зв’язки; сприяти духовному розвитку учнів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: урок-лекція.

Епіграф:

– У природі немає нічого безкорисного. (М. Монтень)

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Сьогодні на уроці ми спробуємо визначити значення поняття

“природа” та її вплив на життя людини, ознайомимося з історичним розвитком уявлень про природу.

III. Вивчення нового матеріалу

Сутність природи

Визначення поняття “природа”

Форми відносин людини і природи

Людина, таким чином, у своїй діяльності протистоїть природі, але водночас є частиною і породженням її. Природа ж пов’язана сама із собою, оскільки людина є її частиною. Тому культурній історії людства передувала природна передісторія, в процесі якої складалися передумови суспільного життя.

Найбільш загальне уявлення

про взаємодію людини і природи дає нам поняття навколишнє середовище, або довкілля. Це середовище звичайно поділяють на природне і штучне навколишнє середовище, або на так звану першу, неолюднену природу, що існує незалежно від людини та її діяльності, яка ще не стала предметом практичного перетворення і є потенційним об’єктом пізнання та освоєння (інколи її називають “натуральною природою”), і другу, тобто природу, яка вже охоплена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобто середовищем культури.

До природного середовища належать гео – та біосфера, тобто ті матеріальні системи, які виникли поза і незалежно від людини, але стали або можуть стати об’єктом її діяльності. З початком освоєння космосу такими об’єктами можна вважати і певну частину Сонячної системи, так званий ближній Космос. Отже, природне середовище не обмежується лише географічним середовищем. Поняття географічне середовище було введене у соціальну філософію та географію французьким ученим Ж. Реклю (1830-1905) та російським природознавцем Л. І. Мечниковим (1838-1888), братом видатного фізіолога І. І. Мечнікова, і до початку космічної ери воно більш-менш правильно відображало сутність проблеми. Що ж до сьогодення, то географічним середовищем можна вважати лише ту частину природи, з якою суспільство безпосередньо контактує на певному історичному етапі. Воно охоплює тільки поверхню Землі, становить надзвичайно важливу, але не єдину підсистему природного середовища існування людини, у чому ми незабаром переконаємося.

Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об’єкти естетичного і морального ставлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, яких не існує у природі: рослини та тварини, виведені або створені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов’язані із соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його.

Маса всіх штучно створених людиною неживих речей та живих організмів називається техномасою. Маса всіх живих організмів, які існують у природному середовищі, називається біомасою. Сучасні елементарні розрахунки свідчать, що техномаса, вироблена людством протягом лише одного року, становить близько 1013-1014 тонн, біомаса ж, вироблена на суходолі, – 1012 тонн. Отже, вже сьогодні людство створило штучне середовище свого існування, яке в десятки й сотні разів продуктивніше за природне. До цього слід додати також техногенний вплив людини, який призводить до змін геологічних структур, створення штучних водойм, змін атмосфери і навіть випромінювання Землі, що відбулося через вплив штучних енергетичних процесів.

Водночас природне середовище є не лише матеріальними умовами життєдіяльності людини і вихідним об’єктом виробництва, а й об’єктом естетичних й моральних стосунків з природою, нерозривно пов’язаним не лише фізично, а й із духовним життям людини. Тому ставлення людини до природи не визначається лише утилітарними, меркантильними інтересами, а й охоплює розуміння глибин людської душі.

Ознаки “людського обличчя” природи:

– природа така, що має здатність породжувати людину;

– людина як у прямому, так і в переносному розумінні народжується “з природи”;

– природна основа людини є підвалиною, на якій виникає людське буття, психіка, свідомість тощо;

– у природному матеріалі людина втілює те, що є для неї непритаманним, неприродним. У підсумку природа становить основні засади суспільного життя.

Історичні уявлення про природу

Уявлення	Зміст
Релігійні	Природа створена Богом. Так, у Біблії говориться про акт творіння: “На початку Бог створив небо та землю, відділив Небо від суші і повелів з’явитись рослинам. На четвертий день створив Сонце, Місяць і Зірки, на п’ятий – риб, звірів, птахів та іншу живність. На шостий день створив людину”. Але природа протиставляється людині як зашкарубла, статична, нездатна до розвитку й удосконалення, як така, що не має позитивних вимірів. Людина ж створена за образом і подобою Божою, її природна частина вимагає постійного духовного приборкання, адже життя – це боріння божественного начала (душі) з гріховним природним началом (тілом)
Античність	На думку античних філософів, людина є частиною природи (“мікрокосм”), у ній немає нічого, чого немає в космосі в незрівнянно більших розмірах. Подібно до того, як тіло людини складається з елементів, розсіяних у космосі, так і розум людини є частинкою світового розуму. З іншого боку, сам космос розглядався як якийсь живий і досконалий, упорядкований організм, підпорядкований певному ритму, логосу, закону. Життя природи наділялося антропоморфними властивостями
Філософські уявлення доби Відродження	Природа розглядається як джерело радощів, насолод (пригадайте неперевершені шедеври живопису того періоду). Можна говорити про культ природного, тілесного в самій людині, про антропоцентричний характер філософії Відродження і становлення наукового вивчення природи і людини
Філософські уявлення Нового часу	Природа розглядається як об’єкт інтенсивної перетворювальної діяльності, як комора, з якої можна черпати все без міри й лічби. Філософ і мислитель Ф. Бекон сформулював принцип “Знання – це сила” і вважав, що мета науки і техніки – панування над природою
Наукові уявлення Новітнього часу	Переважає ідея випробування природи, прагнення пізнати її таємниці (до цього закликав Ф. Бекон), звести все розмаїття природи до чітко сформульованих законів. Домінування споживацького ставлення до природи у першій половині XX ст. З другої половини XX ст. ставлення людини до природи починає включати момент відповідальності за наслідки природо-перетворювальної діяльності людини, суспільства, методи її здійснення. З позицій сучасної науки, природа не створена і незнищенна, невичерпна, нескінченна й безмежна. У своєму розвитку неорганічна природа породжує органічну (біосфера), остання готує всі необхідні біологічні умови для появи людини. Виникнення людини, суспільства суттєво змінюють власне природу (формується ноосфера)

ІV. Підсумок уроку

Завдання учням

1. Проаналізувавши уявлення людини про природу, зробіть висновок, які протилежні в розумінні цього поняття можна виділити.

2. Які дві позиції ставлення людини до природи можна виділити?

Розуміння

Ставлення

– Природа є царством сліпих, стихійних сил, непідвладних людському розуму, хаосом;

– природа – царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність, немає місця для свавілля й примх, які часто-густо трапляються у стосунках між людьми

– Необхідність підкорення природи людині, панування над нею;

– необхідність вчитися у природи як взірця досконалості, який перевершує і людину, і культуру

V. Домашнє завдання

Поясніть, як ви розумієте епіграф до сьогоднішнього уроку.