СВІДОМІСТЬ УТОПІЧНА
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СВІДОМІСТЬ УТОПІЧНА – свідомість, у якій утопія стає домінантною формою переживання, споглядання та дії.
Утопічний момент свідомості генетично пов’язаний з появою уявлень про абсолютний стан (форму), який є, з одного боку, трансцендентним щодо існуючого стану, а з другого – взірцем для основних проявів духовного життя у його емоційній, вольовій та раціональній формах.
Історично поява С. у. зумовлюється виникненням “поділу праці” та диференціації форм соціальної діяльності
Особисто ж утопічний момент свідомості корелюється з двома обставинами людського буття: перша – абсолютне ігнорування людиною просторових та часових визначень реально існуючого соціального організму; друга – палке бажання людини (іноді фантастичне) переробити існуючий соціальний організм
Інакше кажучи – окрім рефлексивних актів, що кожен раз відкривають свідомості свій речовий зміст, – свідомість кожен раз незмінно відтворює сама себе, чим забезпечується і послідовність актів, і розуміння взагалі. Але це водночас створює також і особливу парадигму розуміння як пізнавального процесу. Тобто духовному актові приписується предикат буття, а його логічний зміст стає фактом буття індивідуальної свідомості. Цей момент, що “приховує” особистісну характеристику фактів розуміння під логічною процедурою ототожнення, є по суті “утопія”, точніше – логічний аналог цінності, оскільки він приписує абстрактним категоріям часові та просторові розмірності індивідуального буття. Таким чином, ми маємо ще одне “спотворення” дійсності тим, що форми, необхідні лише для процесів усвідомлення, починають некритично використовуватись як особливий зміст якогось фрагмента реальності.
Інша характеристика С. у. – волюнтаристський соціальний конструктивізм, пов’язаний з некритично або хибно орієнтованим сприйняттям та розумінням механізму функціонування права і моральних норм або пропорції свободи і необхідності у соціумі. Право (відображене в законі) є формальною нормою (пропорцією) рівності індивідів у соціальному цілому – міра їх сусп. свободи. Мораль – це совість, тобто внутрішня особиста і самостійна свобода прийняття індивідом рішення. Інакше кажучи, кожен самостійно вирішує, що є добро, а що – зло. Підміна совісті правом або “індивідуалізація” закону спотворює акт свідомої дії, перетворює його на дію соціально-утопічну, в якій індивідуальний або корпоративний егоїзм якоїсь соціальної групи видається як соціально-необхідний для всього суспільства в цілому.
Для періоду нового та новітнього часів притаманні такі форми та стадії С. у.: хіліастична (відзначається абсолютним ігноруванням часу та простору і безпосереднім переживанням ідеального стану тут і тепер), носієм цієї форми С. у. було здебільшого селянство; ліберальна – характеризується переміщенням взірця в майбутнє. З’являється ідея прогресу та уявлення про плинність часу в бік майбутнього. Соціальним носієм цієї форми був здебільшого новонароджуваний клас буржуа, “третій стан”; консервативна – вирізняється визнанням минулого як такого, що майже повністю обумовлює існуючий соціальний організм. Умовно соціальним суб’єктом цієї форми вважається стара аристократія; соціаліст.-комуністична – грунтується на уявленні, що соціально-екон. базис виступає домінуючою причиною розвитку соціального цілого. Історія ж майже повністю вичерпує свободу і спонтанність, і сучасність стає об’єктом соціального конструювання.
Див. Антиутопія, Утопія, Утопія соціальна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...