Теорія конвергенції
Політологічний словник
Теорія конвергенції (пізньолат. convergentio – зближення, наближення до одного центру, від convergere – наближатися, сходитися до одного центру) – теорія, що обгрунтовує зближення та злиття двох соціальних систем – капіталізму і соціалізму. Виникла на межі 50 – 60-х років XX ст. під впливом науково-технічної революції і у зв’язку з посиленням усуспільнення капіталістичного виробництва. Поява Т. к. була викликана також необхідністю запобігти загрозі глобального ядерного конфлікту між двома соціальними системами,
Термін “конвергенція” запозичений з біології, де він означає зближення ознак у процесі еволюції стосовно далеких за походженням груп організмів, набуття ними схожої будови в результаті існування у схожих умовах і однаково спрямованого природного відбору. Внаслідок конвергенції органи, що виконують у різних організмах однакову функцію, набувають певною мірою схожих анатомічних форм.
Згідно з ученням прихильників
Дж. Гелбрейту належить розробка концепції “нового індустріального суспільства”. Гелбрейт розглядав нове індустріальне суспільство через концепцію конвергенції – злиття двох соціальних систем: соціалістичної і капіталістичної. Це відбувається за рахунок технологічного розвитку. Поряд з доктриною “нового індустріального суспільства” зарубіжні вчені запропонували нові варіанти концепції “постіндустріального суспільства”. Автор цієї доктрини – американський соціолог Даніель Белл. “Кібернетично-електоральне” суспільство З. Бжезинського, “суперіндустріальне” Е. Тоффлера та інші є варіантами постіндустріального. Для постіндустріального суспільства характерна провідна роль науки і освіти, панівне становище вчених середніх професійних верств населення, посилення їхнього впливу на всі сфери суспільно-політичного життя.
Відомо кілька варіантів теорії конвергенції: економічна, політико-правова, конвергенції у сфері ідеології, моралі, суспільних і природничих наук та ін. Прихильники політико – правової теорії конвергенції вбачають у буржуазній державі посилення соціальних начал, у соціальній державі – буржуазних. Процес соціалізації буржуазної держави виявляється у тому, що запроваджуються елементи планування і державного регулювання економіки. Це дає можливість нейтралізувати несприятливі наслідки ринкової стихії. Процес лібералізації у соціальній державі дає можливість позбутися надмірної жорсткості централізованого керівництва. При капіталізмі роль держави у керівництві розвитком суспільства посилюється, при соціалізмі – зменшується. У результаті створюється єдина гібридна соціально-політична система, основними компонентами якої є корпорації, профспілки, що входять до корпоративної системи, і держава. В такій системі влада належить “техноструктурі”, тобто менеджерам, керуючим, які діють в інтересах усього суспільства.
У новому постіндустріальному суспільстві на перше місце виходить якісно новий виробничий ресурс – інформація і знання. Рівень комп’ютеризації і кількість користувачів Інтернетом – один із показників розвитку цивілізації. В Україні, яка за кількістю програмістів займає за офіційною інформацією четверте місце в світі, кількість користувачів Інтернетом становить приблизно 1,5- 2 %, тоді як в Європі – 31 %.
У наш час можна спостерігати практичне втілення теорії конвергенції. Підтвердженням цього є різноманітність форм власності і розвиток ринкових відносин, політичний плюралізм, рух шляхом побудови правової держави і громадянського суспільства в усіх цивілізованих країнах, всебічний розвиток міжнародного співробітництва, формування єдиних просторів демократії, права, економіки, екології, науки та культури.
ГэлбрейтДж. Новое индустриальное общество. – М., 1969; Гэлбрейт Д. К., Меншиков С. М. Капитализм, социализм, сосуществование. – М., 1988; Сорокин П. А. Система социологии. Т. 2. Социальная аналитика: учение о строении сложных социальных агрегатов. – М., 1993; Філософія політики: короткий енциклопедичний словник. – К., 2002.
Ф. Рудич
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...