Теорія трьох секторів – економічна концепція, згідно з якою всі галузі народного господарства поділяються на три великі сектори (первинний, вторинний і третинний), що розвиваються за властивими їм законами. Розроблена в 30-х XX ст. новозеландським економістом А. Фішером і англійським економістом і статистиком К. Кларком. До первинного сектора, згідно з Т. т. с., належать галузі, безпосередньо пов’язані з виробництвом, добуванням і використанням природних ресурсів (сільське, лісове і рибне господарства); до вторинного – галузі обробної
промисловості; до третинного – сфера послуг (транспорт, комунальне господарство, торгівля, фінанси, освіта, охорона здоров’я та ін.). На думку Кларка, первинний сектор розвивається відповідно до вимог закону спадної (знижувальної) дохідності, вторинний – зростаючої дохідності, третинний – згідно з вимогами цих двох законів. Закон знижувальної дохідності конкретизує закони знижувальної продуктивності і спадної родючості грунту. Закон зростаючої дохідності означає, що кожна наступна одиниця витрат забезпечує дедалі більший приріст продукції. В основі цього закону – економія на масштабах господарської
діяльності, яка на рівні окремого підприємства пов’язана з економією засобів виробництва, які неможливо використати на невеликому підприємстві. В межах народного господарства ця економія виявляється в тому, що розширення обсягів виробництва і збільшення місткості ринку відкривають можливості для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення його продуктивності. Кларк стверджував, що вільна конкуренція ефективно функціонує лише за умови дії закону знижувальної дохідності, зокрема, коли для підприємств, що досягли оптимальних розмірів, розширення виробництва економічно невигідне. Позитивним у Т. т. с. є нова класифікація галузей народного господарства, намагання з’ясувати закономірності розвитку кожного із секторів. Зокрема, практика розвинених країн довела, що із зростанням доходу на душу населення попит на сільськогосподарську продукцію поступово знижується; на промислові товари він спершу зростає, а з певним насиченням ринку скорочується; на послуги – постійно зростає. Досвід цих країн засвідчує також, що кожна країна спершу перебуває у своєрідній аграрній стадії (продуктивність у країні зростає повільно), відтак – промисловій (зростання продуктивності досягає максимуму), згодом – у стадії переважного зростання сфери послуг (темпи зростання продуктивності уповільнюються). Щодо структури народного господарства частка сільського господарства скорочується, а частка промисловості зростає (в довготерміновому періоді – скорочується), частка сфери послуг збільшується. На підставі закону зростаючої дохідності Кларк дійшов висновку про необхідність державного регулювання економіки. Недоліками Т. т. с. є: по-перше, некоректне тлумачення змісту закону зростаючої дохідності, який суперечить сформульованому західними економістами закону спадної віддачі, оскільки перебільшує роль економії на масштабах господарської діяльності. Сформульовані Кларком закономірності зростання продуктивності праці простежуються лише у довготермінових періодах, в межах яких можливе прискорене зростання продуктивності праці в сільському господарстві й нижчі темпи у промисловості. По-друге, однобічним є запропонований Фішером і Кларком поділ еволюційного розвитку народного господарства країни на стадії – аграрну, промислову і стадію переважаючого зростання послуг. Така класифікація лише доповнює поділ суспільства на суспільно-економічні формації й може застосуватися для характеристики структурних зрушень у народному господарстві переважно в межах однієї країни.
Loading...