Політологічний словник
Терор політичний (від лат. terror – страх, жах) – опозиційна діяльність екстремістських організацій або окремих осіб з метою систематичного або одиничного використання насилля (або його загрози) для залякування будь-кого (уряду, партії, населення, групи тощо). Основними причинами Т. п., як і терору загалом, є кризові ситуації, їх загострення, неспроможність суспільства, влади врегулювати існуючі конфлікти, розв’язати наявні суспільно-політичні проблеми. Основу тероризму становить конфлікт, а терор є “найкоротшим”,
найжорстокішим шляхом до його розв’язання. Суб’єктами Т. п. є окрема особа, група, організація, держава. Усталеної класифікації Т. п. немає. Зокрема, Т. п. класифікують як: державний, недержавний (В. П. Ємельянов); внутрішній і зовнішній; соціальний, національний, світоглядний, сектантський, кримінальний, релігійний, культурний тощо. Класифікують Т. п. за територією виникнення й існування (транснаціональний, тотальний, селективний, локальний), за рівнем організації актів насилля (державний, тероризм опозиційних груп і сил, системний внутрішньодержавний, індивідуально-груповий), за елементами прояву (суб’єкти,
мотиви, цілі, засоби, методи, об’єкти, зміст, наслідки). Залежно від ідеологічних орієнтацій вирізняють Т. п. правий (неофашистський, правоавторитарний) і лівий (революційний, анархістський, троцькістський). Класифікують також Т. п. як: метод політичної боротьби у мирний і воєнний час; індивідуальний, організований терор і терор як політика держави; терор як метод внутрішньополітичної боротьби і терористичні акції міжнародного характеру. Основні ознаки П. т.: насильство (зокрема й масове); системність актів насилля (сталінські табори, розстріли, голодомори тощо); цілеспрямованість на досягнення мети. Центральним елементом Т. п. є терористичний акт: захоплення заручників, викрадення, поранення або і вбивство політичних, громадських, державних діячів, захоплення зброї, техніки, приміщень, звільнення засуджених чи тих, хто перебуває під слідством, погрози, шантаж тощо. Т. п. може здійснюватися стосовно окремої людини, групи людей (національної, расової, етнічної, релігійної), держави та ін. Вирізняють оперативно-пошукові, розвідувальні, інформаційні, соціально-економічні, психологічні, фізичні та інші засоби боротьби з Т. п.
Антонин Ю. М. Терроризм: уголовно-правовые и криминалистические проблемы. – М., 1998; Бояр-Сазанович Т. С. Международный терроризм: политико-правовые аспекты. – К.; Одесса, 1991; Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. – № 9; Емельянов В. П. Злочини терористичної спрямованості. – Харків, 1997; Ляхов В. П. Терроризм и межгосударственные отношения. Насилие в современном мире: Материалы международной конференции. – СПб., 1997; Салимов К. Н. Современные проблемы терроризма. – М., 1999; Терроризм: психологические корни и правовые оценки: “круглый стол”// Государство и право. – 1995. – N° 4.
М. Головатий
Loading...