Головна ⇒ 📌Довідник з психології ⇒ Трудове виховання – Мета, завдання і основні напрями виховання

Трудове виховання – Мета, завдання і основні напрями виховання

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки

3. Теорія і методика виховного процесу

3.3. Мета, завдання і основні напрями виховання

3.3.8 Трудове виховання

Кожна людина з певного віку розпочинає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально-психологічної готовності, сформованої звички працювати, прагнення реалізувати свій потенціал. Вироблення таких установок особистості забезпечує трудове виховання, яке є одним з головних обов’язків сім’ї та школи.

Трудове виховання – процес залучення молоді

до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання.

Завдання і зміст трудового виховання.

Трудове виховання покликане забезпечити вирішення таких завдань:

– психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста витися до результатів праці тощо);

–

практична підготовка до праці (озброєння вихованців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

– підготовка до свідомого вибору професії.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці на сучасному етапі є формування в нього самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Це сприяє розвитку в характері людини відповідальності, підприємливості, ініціативності, творчого підходу до справи. Коли ці риси, на думку О. Вишневського, “стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту”.

Система трудового виховання охоплює навчальну працю, трудове навчання, продуктивну працю, суспільно корисну працю, побутове обслуговування. Усі ці види трудової діяльності взаємопов’язані, але кожен з них відіграє особливу роль у формуванні майбутнього трудівника.

Важливе місце в трудовому вихованні займає навчальна праця учнів. К. Ушинський вважав, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: усвідомлення поставленої мети, осмислення конкретним індивідом власної ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль.

Головна складова системи трудового виховання – трудове навчання, що триває від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначає навчальна програма з трудового навчання для кожного класу. У молодших класах учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти і т. д. У середніх класах діти здобувають знання, опановують уміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських – сільськогосподарську, обслуговуючу і технічну. У старших класах трудове навчання має професійно орієнтований характер. Профілі трудової підготовки визначають на місці з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної виробничої бази.

Складовою системи трудового навчання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутове обслуговування.

Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних благ. Виховні можливості продуктивної праці виявляються в таких аспектах:

– працюючи поруч із дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності;

– виготовляючи продукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, у нього з’являється впевненість у собі, а добре зроблена річ приносить естетичне задоволення;

– плата за роботу переконує учня в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать ощадливості, раціональної організації власного життя, сприяють формуванню вміння співвідносити задоволення потреб із реальними можливостями;

– продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціативність, точність і старанність.

Суспільно корисна праця учнів пов’язана зі збиранням макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, участю в ремонті шкільних приміщень, наданням допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку тощо. Виховна цінність суспільно корисної праці полягає в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє їх почуття обов’язку перед іншими людьми.

Побутове обслуговування в школі передбачає підтримання учнями порядку і чистоти в класах, шкільних майстернях, місцях відпочинку, на шкільному подвір’ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, у них розвивається дбайливе ставлення до створеного. Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, приготуванні їжі та ін.). Одна з форм такої праці – чергування учнів у класі та в школі, виконання різних організаторських функцій у класному і загальношкільному колективі.

Відповідно до вимог Державного стандарту, замість традиційного “Трудового навчання” розпочато створення принципово нового навчального предмета технокультурного спрямування для 5-9 класів загальноосвітньої школи. Його метою є забезпечення учням можливостей для оволодіння знаннями про способи і засоби перетворення навколишньої дійсності, використання в практичній діяльності знань, здобутих під час вивчення загальноосвітніх предметів. Важливість цього предмета обумовлена тим, що перетворювальна діяльність людини пронизує весь її життєвий простір: побут, розваги, навчання, виробничу сферу, управління. Вона визначає місце людини в природі й суспільстві, межі її втручання у природні процеси. Центральне місце в знаннях про перетворювальну діяльність повинна зайняти техніка, яка забезпечує взаємозв’язок усіх видів культури (трудової, правової, моральної, художньої тощо).

Оновлений зміст трудового навчання буде особистісно-орієнтований. Свідченням цього є назви змістових ліній Державного стандарту: людина в технічному середовищі; технологічна діяльність людини; соціально-професійне орієнтування людини на ринку праці; графічна культура людини; людина й інформаційна діяльність; проектна діяльність людини у сфері матеріальної культури.

Професійна орієнтація.

Органічною частиною виховної роботи, важливим етапом психологічної та практичної підготовки учнів до трудової діяльності є їх правильна професійна орієнтація.

Професійна орієнтація – система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Профорієнтація покликана вирішувати такі завдання: – ознайомлювати учнів з різними видами професій та вимогами до їх носіїв;- виховувати в молоді спрямованість на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення;

– формувати вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією;

– розвивати професійно значущі якості особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компонентів, як професійне інформування, професійна діагностика, професійне консультування, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійне інформування – система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями; зі змістом трудової діяльності в кожній із них; із вимогами, які ці професії висувають до людини, а також із тим, де ними можна оволодіти. Завдяки професійному інформуванню учні займають активну профорієнтаційну позицію, що відповідає суб’єктивним та об’єктивним умовам вільного, свідомого професійного самовизначення особистості.

Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійне консультування – надання особистості на основі її вивчення науково обгрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення. Воно передбачає також навчання учнів прийомам оцінювання власних якостей, щоб установити свою фахову відповідність. Педагоги консультують і батьків учнів, щоб вони змогли надати дітям допомогу в обранні майбутньої професії.

Професійний відбір – система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, потреб і об’єктивних умов професійної підготовки й працевлаштування. Професійний відбір також здійснюють навчальні заклади, до яких вступають випускники, або установи, які приймають їх на роботу.

Професійна адаптація – процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов, досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності. Здійснюється тоді, коли люди на уже обрала професію і перебуває на стадії оволодіння нею.

Під час орієнтації учнів на конкретний фах слід запобігати таким можливим помилкам:

– поділу професій на “престижні” й “непрестижні”;

– ототожненню навчального предмета з професією;

– перенесенню ставлення до людини – представника професії – на саму професію;

– невдалому вибору професії під чиїмось впливом;

– застарілим уявленням про характер праці у сфері матеріального виробництва.

У професійному орієнтуванні використовують різноманітні форми: екскурсії на виробництво, зустрічі з фахівцями, вечори – диспути, конференції, факультативи. Важливо при цьому знати і враховувати як індивідуальні нахили, здібності учнів, так і потреби суспільства.

Успішність професійного самовизначення старшокласників значною мірою залежить від сформованості в них ціннісних орієнтацій, ідеалів у певній професійній галузі. Згідно з методикою визначення професійних ідеалів, яка грунтується на принципах пізнавальної і творчої самореалізації особистості, кожен учень протягом року обирає власний ідеал творчої самореалізації, готує міні – урок для однокласників. Під час проведення уроку він повинен:

1. Визначити, про яку сферу професійної діяльності йтиметься.

2. Пояснити зв’язок своїх інтересів з ідеалом професіонала: чому обрана саме ця особистість, чим вона здається привабливою, близькою.

3. Стисло розповісти про найцікавіші події із життя обраного професіонала.

4. Акцентувати увагу на тому, як ця творча особистість прийшла до свого винаходу, написання твору, досягла успіху у своїй діяльності тощо.

5. Продемонструвати найбільш вражаючий фрагмент твору або винаходу (поставити музичний запис, накреслити на дошці схему пристрою, продемонструвати репродукцію картини тощо).

6. Дати творче завдання для всіх учнів класу (провести гру, відгадати загадку, таємницю, кросворд тощо).

7. Відповісти на поставлені учнями запитання.

8. Отримати оцінку. Оцінка за підготовлений та проведений урок виставляється учнями і вчителем спільно. Вона має враховувати відповідність обраної учнем особистості професійній орієнтації, рівень підготовленості матеріалу, вміння донести матеріал до слухачів, цікавість творчих завдань, запитань тощо.

Методика визначення професійних ідеалів активізує мотиваційні, інформаційно-пізнавальні, цілеутворюючі, операційно-результативні та емоційно-почуттєві компоненти діяльнісного виміру особистості.

В умовах вищого навчального закладу трудове виховання покликане поєднуватися з професійним вихованням, метою якого є формування у студентів поваги до обраної професії, вироблення необхідних для неї рис, умінь і навичок, розвиток творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Умови ефективності трудового виховання.

Для того щоб праця стала ефективним засобом трудового виховання, вона повинна бути педагогічно доцільно організованою. Про педагогічну доцільність трудового виховання свідчать такі чинники:

– цілеспрямованість: вихованці мають розуміти мету роботи, що їм належить виконати, знати, якими будуть її результати;

– зв’язок із навчальною діяльністю;

– усвідомлення того, що виховна ефективність праці зростає за умови, коли вихованці є її організаторами, а не лише виконавцями;

– доступність конкретних заходів. Ускладнюватися за методами виконання і збільшуватися за обсягом вони можуть з набуттям школярами (студентами) трудового досвіду, адже непосильна праця породжує невпевненість у власних силах, небажання виконувати її;

– грунтування на наукових засадах (порядок на робочому місці, ефективне використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо);

– колективний характер. За такої умови формуються товариські взаємини, дух співробітництва, взаємодопомоги, здатність до спільних трудових зусиль;

– орієнтація на формування в молоді любові до праці, стимулювання відчуття радості від неї.

Про ефективність трудового виховання свідчать сформованість у молодої людини потреби у праці, відчуття нею радості від праці, усвідомлення її доцільності як найважливішого засобу реалізації своїх знань, умінь, людської сутності.