Види інноваційних стратегій та їх співвідношення
ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Тема 3. Управління інноваційної діяльністю підприємства
3.4. Види інноваційних стратегій та їх співвідношення
Коли ми розглядаємо інноваційну стратегію підприємства, технологічні зміни є складовою оточуючого підприємство середовище, а ресурси технологічних змін розуміють як вхідні параметри. Це може бути куплена ліцензія, запозичена технологія чи продукт, копіювання організаційних чи збутових нововведень. Найбільш досконалу класифікацію видів інноваційної стратегії підприємства дає X. Фріман. Він розрізняє
1) наступальна;
2) захисна;
3) імітаційна;
4) залежна;
5) традиційна;
6) “за нагодою”.
Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття; стратегію придбання. Наступальні стратегії звичайно потребують кредитних інвестицій, отже, більше використовуються на підприємствах, що мають достатньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад менеджерів і творчого науково-технічного потенціалу.
Наступальна чи агресивна інноваційна стратегія пов’язана з прагненням фірми досягти
1) щільний зв’язок фірми зі світовими досягненнями науки й технології;
2) пряму залежність від наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самою фірмою;
3) можливість фірми швидко реагувати та пристосовуватися до нових технологічних можливостей.
При реалізації наступальної стратегії головну роль відіграє спеціальний підрозділ фірми, що займається дослідженнями та розробками. Така стратегія дає можливість фірми користуватись новою технологією набагато раніше, ніж це зроблять її конкуренти. А при патентному захисті нової технології утворюється тимчасова монополія на прибуток інноватора.
Прикладами наступальної інноваційної стратегії були виробництво телевізорів, нейлону, напівпровідників.
Але наступальна інноваційна стратегія є досить ризиковою, тому більшість фірм, що можна віднести до високоінноваційних дотримуються захисної стратегії.
Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і пов’язана з опануванням нової технології і завдяки їй виходом на нові ринки.
Захисна стратегія вимагає від фірми:
1) високої мобільності;
2) приділяти багато уваги навчанню свого персоналу та рекламі;
3) високої наукомісткості та значних зусиль дослідників;
4) приділяти багато уваги аналізу досягнень й помилок фірм партнерів;
5) просувати на ринок свою продукцію шляхом надання технічного обслуговування та сервісу.
Найважливішим фактором для здійснення захисної стратегії є придбання патентів. Фірми-захисники є споживачами патентів і постачальниками прибутків для фірм-“форвардів”.
Імітаційна інноваційна стратегія пов’язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Використання цієї стратегії, не дуже віддалене в часі від першого використання базової інновації, і як правило, пов’язане з придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.
Імітаційна інноваційна стратегія пов’язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Вона може бути втілена у життя двома шляхами:
Span style=’font-family:”Verdana”,”sans-serif”‘>1) купівля ліцензії на виробництво продукції;
2) фірма має досить технологічних знань, щоб зімітувати інноваційних продукт.
В будь-якому випадку фірма, що застосовує імітаційну стратегію повинна мати певні переваги у виробництві аналогічної продукції порівняно з фірмами-піонерами. Такими перевагами можуть бути: зниження вартості продукції завдяки залученню дешевої робочої сили чи місцевих природних ресурсів; використання вже існуючих потужностей у новому призначенні. Таким чином імітаційна стратегія є вдалою тільки за умови додавання технічних, економічних та споживчих якостей до оригіналу.
Щоб проводити цю стратегію фірмі потрібно мати кваліфікований науково-технічний персонал для того, щоб опанувати та удосконалити інновацію, знати кон’юнктуру відповідних ринків, мати вихід у світовий інформаційний простір, виявити успіхи та невдачі фірм-піонерів.
Залежна інноваційна стратегія – це тип стратегічної поведінки, за якої характер технологічних змін залежить від політики інших фірм, які виступають як “батьківські” фірми в коопераційних технологічних зв’язках. Найчастіше “залежні” фірми виконують субпідрядні роботи і не змінюють самостійно свою продукцію, так як вимоги до якості продукції встановлює головна фірма. Вимоги щодо розвитку науково – технічних рис у таких фірмах мінімальні.
Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін на підприємстві. На традиційних виробництвах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх “життєвого циклу”. Дана стратегія передбачає осмислену відмову від оновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів, але не уникає власне інноваційної поведінки, оскільки пов’язана з удосконаленням форми і сервісу традиційної продукції.
Прикладом традиційної стратегії може бути ресторанний або готельний бізнес. При всій традиційності задоволення попиту форма і якість такої продукції постійно удосконалюються.
Інноваційна стратегія “за нагодою” у довгостроковий період часу пов’язана з швидким опануванням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерною рисою цієї стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип поведінки ще називають “стратегією ніші”, оскільки перевага полягає в знаходженні особливої ніші на існуючих ринках товарів і послуг, яка має споживача з нетиповими, але різноманітними потребами.
Ця стратегія має сенс тільки тоді, коли є першим кроком до інших стратегій. Без цього такий тип стратегічної поведінки є безперспективним