Відродження та Реформація
Вступ до філософії – підручник
РОЗДІЛ V
ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Відродження та Реформація
Обидва ці процеси – епохальні історичні явища, що відіграли значну роль у становленні буржуазно-демократичних суспільств у Європі і створенні засад нової європейської культури. Реформація і Ренесанс тісно пов’язані між собою. Ідеї реформування церкви висловлювалися багатьма мислителями Ренесансу, а всебічна критика середньовічного світогляду і ствердження принципів буржуазного індивідуалізму з боку
Свого апогею реформаційний рух досягає в XVI ст., коли багато європейських країн переходили до нової, протестантської церкви.
Мартів Лютер (1483 – 1546) – ідеолог реформаційного руху, засновник німецького протестантизму, який виступив проти церкви як єдиного посередника між Богом і людьми, проти зовнішньої обрядовості та морального занепаду римської церкви, проти католицького духівництва взагалі. Для лютеранства характерним було ствердження внутрішньої релігійної свободи людини з одночасним освяченням її залежності у світському житті.
Більш
Жан Кельвін (1509 – 1564). Кальвінізм став ідеологічним вираженням найбільш радикальної частини тодішньої буржуазії. Як і Лютер, Кальвін бачив у земному житті шлях до спасіння, але він обстоював ідею більш активної участі християнина у земних справах. Кальвінізм давав виправдання нормам нової моралі, відстоював своєрідну релігію праці, терпіння, невтомну боротьбу і відповідальність. Він максимально спростив культ, відкинувши всі елементи середньовічної магії та фетишизму. Треба зазначити, що протестантизм, значною мірою розкріпачивши людину, створив необхідні психологічні передумови для розвитку капіталістичного виробництва. Країни, в яких у XVI ст. перемогла Реформація, раніше і швидше пішли шляхом буржуазно-демократичного розвитку, ніж ті католицькі країни, у яких перемогла контрреформація.
Як Відродження не можна звести лише до відтворення античної культури, так само Реформація не зводиться до реформування церковного життя, хоча стрижнем реформаційного руху була боротьба проти папської церкви, проти її монопольного становища. Однак як Відродження, так і Реформація мали більш широке суспільно-політичне і духовне значення. Підкреслюючи єдність цих двох течій у їх боротьбі проти феодального ладу, середньовічного світогляду і схоластичної філософії, треба вказати і на суттєві відмінності між ними. Так, гуманістична культура Ренесансу мала переважно світський характер, своїм розвитком вона торкнулася незначних прошарків суспільства, оскільки створювалась освіченими людьми і для людей, які за тих умов мали доступ до освіти. Тому можна говорити про її елітарність. Реформація ж охоплювала найшнрші верстви населення, поширюючи революційні ідеї зрозумілою для простого люду мовою. Не дивно, що саме Реформація стала прапором перших буржуазних революцій, які відбувалися не у чисто світських, політичних або юридичних формах, а нерідко, як, наприклад, у Голландії, набували релігійного забарвлення.
Одначе цим відмінності між Відродженням і Реформацією не вичерпуються. Реформація певною мірою суперечить ідеології Ренесансу, здебільшого виступає як антигуманістичне вчення. Ідеологи Реформації, такі, як Лютер і Кальвін, відзначалися віронетерпимістю. Лютер шалено боровся проти плотських спокус, а Кальвін вважав за нормальне спалення на вогнищі єретиків і відьом. Знання величі Бога для них є водночас знанням людської мізерності. Реформатори створюють антигуманістичну філософію людини як гріховної і ницої за своєю природою істоти. За їхнім ученням, первісний гріх цілком зіпсував людську природу, охопивши не тільки гріховну плоть, а й дух людини, її розум і волю. Навіть діти – це маленькі змії. Проте, незважаючи на те що моральний ідеал Христа залишається недосяжним для людини, яка ніколи не зможе позбутися своєї гріховності, людина мусить прагнути до цього ідеалу, наповнювати цим прагненням кожну мить свого життя, кожну, нехай і буденну, справу. Адже лише для такої людини існує шанс на спасіння.
Протестантизм значною мірою зміцнив вплив релігійної свідомості на світське, земне життя людини. Якщо католицька церква надавала релігійному життю характеру зовнішньої обрядовості, то протестантизм надавав земному, буденному життю значення релігійного служіння. Крім того, Реформація створювала умови для революції в ідеології. Завдячуючи їй, релігійні вірники вперше стали свідомо, вільно ставитися до релігії. Переміни у релігійній свідомості викликали зміни в інших сферах духовного життя.
Незважаючи на суттєві відмінності, Реформація і Відродження, доповнюючи і продовжуючи одне одного, мали спільну мету – подолання середньовічної схоластики. Вони обидва відображали кризу середньовічної філософії й ідеології і разом створювали передумови для становлення нової філософії і науки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...